Поповнення у лавах вогнеборців: волонтери можуть з’явитися і серед пожежників

Поява у пожежній галузi нової професійної фігури, якою є пожежник-волонтер, — не революційне рішення, як здавалось би на перший погляд.

 

Подібна практика успішно працює в усьо­му світі і діяла в нашій країні до Другої світової війни.

 

Після війни ж усі структури були об’єднані в одну, централізовану, для успішної швидкої мобілізації зусиль для протистояння ворогу. Тоді пожежний захист, як і операції порятунку, стали прерогативою держави.

 

Тож, до прикладу, лише на Тернопільщині у 1920 році було 29 команд пожежників-волонтерів, які налічували 579 осіб.

 

Протягом наступних десяти років їхня кількість стрімко зростала, і вже в 1930 році було 670 команд пожежників-волонтерів, які налічували 10 945 осіб. Така ситуація протрималась до початку війни — 1939 року.

 

«У СРСР при кожному колгоспі існував пункт пожежного нагляду, в якому були добровольці-пожежники.

 

Вони були сконцентровані на тому, аби рятувати від пожеж поля, однак, звісно гасили й інші пожежі. Тож і зараз можна відновити подібні пункти в селах. У багатьох вони працюють на власному ентузіазмі.

 

В інших — підтримуються агрохолдингами чи іншими підприємствами, оскільки ті прямо зацікавлені в існуванні подібних команд», — розповідає Ігор Лавриненко, аналітик Офісу ефективного регулювання (BRDO).

 

Зараз в Україні співвідношення кількості пожежникiв до населення, за даними МВС, становить 0,01% від загальної кількості пожежних команд ДСНС. Це дуже мала кількість. Добровольців серед них взагалі дуже мало, хоча позитивні приклади є.

 

Наприклад, на все тій же Тернопільщині станом на 2016 рік утворились 23 команди чисельністю по 12 осiб. У Бориспільському районі діє команда «Штурм», яка утворилася з власного бажання учасників і самостійно знайшла техніку та кошти, зокрема на нову мотопомпу. 

 

У селі Дерцен на Закарпатті ще з 2005 року працює церковна команда пожежників-волонтерів. У ній 32 рятувальники, достатньо техніки, і фінансується вона за підтримки громадян та прихожан церкви.

 

Зібрав команду отець Микола. На той момент у радіусі 60 кілометрів не було жодного пожежника. Їхня пожежна частина була перероблена з напівзруйнованої будівлі місцевого колгоспу. Технікою допомогли колеги з Угорщини.

 

Пізніше підтримали і німці з голландцями. Зараз команда має п’ять сучасних спецмашин і навіть один катер. Із 40 пожежникiв 12 є священнослужителями. Інші — це звичайні жителі села. Чергують щодня, кожен виклик фіксують. За рік мають майже півсотні виїздів.

 

Історично та ментально команди пожежників-волонтерів готові до функціонування в нашій країні. Та й потреба у цьому є немала, адже у нас замала кількість пожежників на даний момент.

 

За існуючої ситуації, за розрахунками МВС, ДСНС потрібно ще 300 тисяч пожежників, аби успішно і швидко гасити пожежі.

 

За десять місяців 2016 року в Україні від пожеж загинуло понад 2 тисячі осіб та завдано матеріальних збитків на суму понад 4,6 млрд. гривень. Неоперативне прибуття на місце пожежі — одна з причин, через яку неможливо зменшити ці невтішні цифри.

 

Українська пожежна команда прибуває на місце пожежі за межами міста за 20-40 хвилин.

 

Стан доріг, велика відстань, стара техніка — і ось уже нема чого гасити, коли прибули. Водночас у Німеччині час прибуття пожежників на місце — 8 хвилин, а у США — взагалі 3 хвилини, бо пожежник — це сусід.

Як бачать у МВС процес переорієнтації з пожежників службовців ДСНС на професійних пожежників-волонтерів (добровольців)?

 

«Коли почалась децентралізація, почалась ефективна співпраця громади і держави. Громади стали розуміти свою потребу в певних структурах, зокрема у пожежному захисті. Кожна з них може оцінити свою статистику пожеж, збитків і оцінити, чи потрібно їм створювати місцеву пожежну команду. Гарним прикладом є село Летюче на Тернопільщині. Вони оцінили, що є багато пожеж, а з району до них довго їде пожежна. Організувались. Дуже проста конструкція — модульне депо на одну машину і адміністративна прибудова. Вклали в це порівняно невеликі кошти, які є економічно обґрунтованою інвестицією у власну безпеку», — пояснює Анастасія Дєєва, заступниця міністра МВС з питань євроінтеграції, відповідальна за реформу пожежної інспекції.

 

Багато областей, за її словами, вже готові реалізовувати реформу. Наразі пілотні проекти запустили у кількох областях, із ДСНС які підписали відповідні меморандуми. Це Тернопільська, Вінницька, Полтавська, Львівська, Дніпропетровська, Донецька, а також Київська області.

 

Алгоритм наступний. Громади визначають свою потребу у місцевій пожежній команді і оголошують про набір добровольців, які б бажали служити громаді як пожежники-волонтери. Пожежником-волонтером може бути кожен, від 18  років, однак лише той, хто не має протипоказань для фізичних навантажень.

 

Якщо є бажаючі долучитись, але не підпадають під ці норми, то в такому випадку вони можуть брати безпосередню участь не в операціях порятунку, а, наприклад, у навчанні громадян пожежної культури та у проведенні профілактичних заходів серед населення.

 

Щоб стати професійним пожежником-волонтером, добровольці пройдуть 139-годинне навчання, яке організує ДСНС у зручний для них час (вихідні, перед- чи післяробочий час), за державний кошт.

 

Після успішної здачі іспитів їм буде надано кваліфікацію та офіційний правовий статус пожежника-волонтера, право на гасіння пожеж і, цілком імовірно, певні пільги. Щодо останнього — то це буде ініціативою громад, як саме мотивувати волонтерів. Адже їхня праця буде неоплачуваною.

 

Держава пропонуватиме різні опції для мотивації, наприклад, страхування життя чи компенсації за оплату комунальних послуг. Однак усі експерти дружно дивуються запитанню щодо мотивації для пожежника-волонтера.

 

«Це має бути передусім круто, бо ти — носій певного статусу в громаді. Ти — пожежник, і ти рятуєш життя. Ти — той, хто проявив добру волю, аби забезпечити безпеку в громаді. І це звучить не банально, бо насправді це дуже глибока теза. І зрештою, а чому ви не запитуєте, як мотивувати волонтерів, які підтримують наших бійців? Тут та ж мотивація — не матеріальна, а моральна» — коментує Анастасія Дєєва.

 

Андрій Фріман, українець, який є професійним рятувальником-волонтером Національної служби цивільного захисту Італії, вважає, що матеріальна мотивація є неприпустимою у контексті волонтерства, оскільки волонтерська діяльність є безкоштовною і не оплачується.

 

Тому, наголошує він, крім професійних знань і навиків, цим людям необхідно пройти і курс iз культури волонтерства, щоб, служачи громаді, вони мали чітке розуміння того, хто вони і чому вирішили присвятити себе служінню ближнім, що таке волонтерство, які його цінності і якою є справжня мотивація того, що люди зголошуються бути професійними волонтерами порятунку, а не дилетантами.

 

Мовляв, не існує такого поняття, що громада має вирішувати, в який спосіб зацікавити волонтерів, щоб вони працювали.

До слова, Андрій Фріман, як і його колеги зi спільноти рятувальників-волонтерів НСЦЗ Італії, ставиться до концепції реформи, пропонованої МВС, з певним упередженням. 

 

«На наше переконання, яке базується на їхньому оперативному досвіді, здобутому в Італії, в основі реформи ДСНС повинен бути поставлений на перше місце не концепт «добровольців-вогнеборців» (термін, який, на їхнє переконання, є далеким від культури волонтерства), а професійна фігура держслужбовців ДСНС, їхнi соціально-правові гарантії, в які входить також і обов’язкове страхування службового персоналу ДСНС, їхнє матеріально-технічне та транспортне забезпечення, забезпечення їх відповідними уніформами, які мали б не лише належний естетичний вигляд, а й відповідний рівень захисту, а також і належні засоби індивідуального захисту. Лише після того, як буде поставлено на належний рівень фігуру професіоналів, тобто держслужбовців ДСНС, аж тоді можна думати і про професіоналів-волонтерів», — каже Андрій Фріман.

 

Андрій разом iз колегами запропонував альтернативну концепцію реформи, де приділили більше уваги розрізненню концептів «добровольці» та «волонтери», де визначальну роль відвели доведенню до ладу існуючої професійної системи пожежного захисту, де запропонували ширший погляд на функції пожежної служби (не лише гасіння пожеж, а й забезпечення цивільного захисту населення у надзвичайних ситуаціях), а також прописали алгоритм залучення пожежників-волонтерів, зокрема в аспекті влаштування взаємовигідної співпраці між роботодавцем і волонтером у випадку пожежі чи надзвичайної ситуації, а також аспект виховання культури волонтерства. Їхня концепція була передана у  МВС.

Найприкріше, що реформаторам спершу доведеться пройти довгий бюрократичний шлях чистки застарілого законодавства.

 

«Сьогодні вітчизняне регуляторне поле надзвичайно засмічене застарілими та неактуальними актами, за оцінкою експертів Офісу, таких близько 35%. І пожежна галузь не є винятком. Тому для реального запуску реформи нам треба зробити величезну роботу з очищення нормативно-правової бази.

 

Зокрема, внесення змін потребує Кодекс цивільного захисту та низку законів. У деяких iще й досі фігурують «Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи» та «УРСР». Багато роботи і в частині перегляду підзаконних актів», — окреслює масштаб проблем Ігор Лавриненко.

 

Анастасія Дєєва каже: «Лише зміна законодавства дозволить нам спокійно і офіційно запустити бажаний процес дерегуляції у цій сфері. Політична воля на це є, дорожню карту і стратегію дій ми склали — працюємо далі».