Дохла корова — як аналог реформ по-українськи,

Захищаючись від повені критики, уряд А. Яценюка піарився тим, що нібито звільнив Україну від «газпромівського» зашморгу.

 

У нього знайшлося чимало захисників з апломбом в експертному середовищі.

 

Ми ж — «маленькі українці» — займаємося іншими справами, нам нiколи вплутуватися в наукові дискусії, та ми й не повинні цього робити, бо нас, природно, цікавить результат — чи є чим нагріти оселю і приготувати їжу... Нинішні винахідливі політики назвали нас «прості люди», взявши слоган, очевидно, з радянської термінології, коли інтелігенція була «гнила» (за В. Леніним), а чумазий робітничий клас — «його величністю».

 

Погодимося, щоб посперечатись із виробниками «локшини», за допомогою логічного апарату «простих людей» на прикладі. Я купую молоко в сільських жінок на асфальті — воно смачніше і дешевше, ніж у супермаркеті.

 

А хтось купує молоко в магазині, вважаючи, що воно чистіше. Але й одне, й друге дає корова, яку тримає дядько. І якщо корова, не доведи Господи, здохне, то без молока залишусь і я, і він.

 

Така сама ситуація і з газом, тільки корова — це «Газпром», а функцію посередника (у першому випадку — тітонька на асфальті чи супермаркет) виконує європейський ринок газу.

 

І якщо «Газ­пром» здохне (чого не можна виключати), то європейські споживачі газу змушені будуть затягти паски, обмежившись іншими джерелами постачання, а Україна залишиться голодною і холодною. Прийдеться скористатися мудрою порадою віце-прем’єра Павла Розенка і перейти на кізяки.

 

Проте ідея пана Розенка не що інше, як плагіат пропозиції (пророцтва) «простих людей»...

 

Під час прокладання газогонів у Європу Полтавою ходив виклад розмови в інтернаціональній бригаді. Поляк каже українцю: «От прокладемо, Іване, газогін, і будеш топити кізяками». Прозірливий був поляк, адже одночасно з прокладанням газогону від Сибіру до Європи через трубопровід «Шебелинка — Москва» український газ викачували в Росію.

 

То було рішення «імперської» влади, і ми ніяк не могли запобігти грабунку. Але хто заважає нині суверенній Україні проводити незалежну енергетичну політику? Чому газ залишається безальтернативним енергоносієм?!

 

Чому не проведено навіть інвентаризації усіх видів палива? От, наприклад, у Швеції на покинутих землях вирощують швидкоростучу вербу (за три роки висота сягає п’яти метрів), яку пере­робляють на паливні гранули.

 

А ми енергоносіями, які лежать буквально під ногами, гріємо космос, отруюємо довкілля, шкодимо здоров’ю громадян. Чи торф’яними пожежами під Києвом або деінде, чи пожежами на монбланах сміття під Львовом тощо. Чому держава така безпорадна і безгосподарна?

 

Щоб скоротити дистанцію пошуку винних, ще раз заглянемо в буквар, тобто тлумачний словник: «Дер­жава. Апарат політичної влади в суспільстві...»

 

Нинішній апарат політичної влади, зароджений під час «блакитної прихватизації», розжирів на розбазарюванні державного (народного) майна, лихварстві, казнокрадстві та колабораціоналізмі.

 

Це спадкові хвороби; апарат політичної влади породжує клони, які інакше жити не можуть, тому-то й чиняться абсурдні речі, як, наприклад, торгівля з агресором-окупантом у воєнний час.

 

Усі так звані реформи переслідують одну мету: з паршивої вівці хоч шерсті пук. Україна як держава загине, якщо при владі залишатиметься мафіозний апарат політичної влади.

 

Порятунок лише в усуненні причини дистрофії й оздоровленні державного організму здоровим апаратом, обраним за іншими принципами з іншого (патріотичного) кадрового ресурсу. Терапія чи хірургія — річ вторинна. Голов­не, щоб пацієнт повністю одужав. Коли інші методи не діють, усі ризикують — і пацієнт, і лікар...