Письменниця і перекладачка, яка народилася на Київщині, Анна Багряна вже сім років живе за межами України. Проте багато часу проводить в Україні й свої книжки пише лише українською мовою. А віднедавна створила і малюнки до своїх книжок для найменших читачів. Загалом у доробку письменниці чимало казок та оповідань для дітей, одна з дитячих книжок називається оптимістично — «Здійснені мрії». Бо, як вважає Анна Багряна, мрії мають здатність здійснюватися, особливо зараз — напередодні Різдвяних свят.
— Чиї мрії описала Анна Багряна?
— «Здійснені мрії» — це оповідання про дитинство двадцяти видатних українців.
Герої моєї книжки: актриса Марія Заньковецька, вчений Ілля Мечников, композитор і хоровий диригент Микола Леонтович, педагог Софія Русова, борець Іван Піддубний, оперна співачка Соломія Крушельницька, помолог і садовод Левко Симиренко, скульптор Михайло Паращук, поет Олександр Олесь, авіаконструктор Ігор Сікорський, балетмейстер і хореограф Василь Авраменко, малярка, скульпторка і письменниця Оксана Лятуринська, лікар і вчений Микола Амосов, поетеса та громадська діячка Олена Теліга, художниця Марія Приймаченко, письменник Іван Багряний, майстриня-вишивальниця Віра Роїк, композитор Володимир Івасюк, політична діячка Слава Стецько та дизайнер одягу Михайло Воронін.
Тобто це люди різних професій і, що важливо, з різних областей України. Усі вони колись були дітьми, і в кожного з них була своя мрія, яка потім стала покликанням. Мені хотілося насамперед розповісти своїм читачам про тих українців, про яких тривалий час ніхто в Україні не згадував. А також про тих, яких усі ми добре знаємо, водночас мало знаємо про їхнє дитинство.
— З яких першоджерел брали інформацію?
— Готуючись до написання цих оповідань, я ретельно вивчала біографії, вишукувала цікаві епізоди з дитячих років своїх героїв — їхні власні спогади чи спогади когось з їхніх сучасників або нащадків — і потім перетворювала ці епізоди на такі собі невеличкі художні історії, які могли б зацікавити як дітей, так і їхніх батьків.
Бо «Здійснені мрії» — це книжка не лише для дітей, а й для батьків, вихователів, учителів. Дуже важливо вчасно виявити в дитини ті чи інші здібності, таланти і підтримати її у виборі життєвого шляху. Іншими словами, — допомогти здійснити мрію. Сподіваюся, що комусь моя книжка в цьому допоможе.
— Книга ілюстрована малюнками, які створили ви. Що надихало?
— Насправді малювати я почала на початку 2015 року, коли ми з родиною жили в Македонії. Моїй доні тоді було півтора року, я купила їй альбом і олівці, але так вийшло, що малювати почала й сама. Спершу — просто для себе. Потім провела дві виставки в Македонії і почала ілюструвати книжки — не лише свої, а й інших авторів.
«Здійснені мрії» — одна з проілюстрованих мною книжок. До речі, я писала цю книжку, поки була вагітна. Отже, і на писання, і на малювання мене надихала моя донечка Оксанка.
— Ви написали чимало казок, зокрема казки з міського парку. Там що, якесь місце особливе?
— «Казки з міського парку» я написала, поки жила в столиці Македонії — Скоп’є. Моя доня тоді ще була зовсім маленькою, я носила її у слінгу на ранкові прогулянки парком. Тоді вигадувала і розповідала їй казки про тих тварин, птахів і комах, яких ми зустрічали.
Потім вирішила записати ці казки. Два роки тому вони вийшли окремою книжкою у луцькому видавництві «Твердиня». А нещодавно ця книжка вийшла в перекладі македонською мовою, але вже під назвою «Казки зі скопського парку», бо, власне, я їх і писала про скопський парк.
— Але дебютували ви як поетеса...
— Так, я почала з поезії. Маю шість поетичних збірок, виданих в Україні, і ще сім — в перекладі іншими мовами, виданих в інших країнах. Останнім часом вірші пишуться все рідше, більше працюю в прозових і драматургічних жанрах, однак продовжую себе вважати поетом. Адже для мене поезія — це насамперед стан душі. Саме в такому — поетичному — стані я пишу романи, оповідання, п’єси, займаюся перекладами, малюю, мандрую, виховую доню, просто живу.
— А чиї твори перекладаєте?
— Узагалі перекладаю художні тексти з польської, болгарської, російської, македонської, трохи — із сербської і хорватської. Але останнім часом займаюся переважно перекладами з македонської. Перекладаю сучасну македонську прозу і драматургію.
За два останні роки вийшло друком сім книжок у моєму перекладі, це три книжки для дітей Кіро Донева — «Веселий зоопарк», «Плутана казка» та «Дзявкітливий кожух», романи двох молодих македонських письменниць: Наталі Спасової — «Перше кохання на Рожевій вулиці» та «Запальничка» і Фросини Пармаковскої — «Вишнева хроніка», а також збірка п’єс «Весілля Мари» Владимира Костова.
Зараз працюю над перекладом ще однієї збірки п’єс — Трайче Кацарова. Всі ці книжки є результатом моєї співпраці з міністерством культури Македонії, яке фінансує переклади, і з українським видавництвом «Твердиня», яке їх видає.
— Ви зараз проживаєте у Болгарії. Де вам комфортніше працювати — в Україні чи Болгарії?
— Працювати творчо мені краще за межами України. З тієї причини, що тут є можливість ізолюватися і зосередитися на писанні чи перекладацькій праці.
Коли ж я приїжджаю в Україну, то займаюся переважно «пожинанням плодів» свої праці — проводжу презентації нових книжок, творчі зустрічі з читачами, учнями шкіл, студентами, організовую собі невеличкі турне містами і містечками України, беру участь у різних культурно-мистецьких та громадських заходах, спілкуюся з друзями і колегами.
Літо проводжу з рідними на дачі — в своєму рідному селищі Борова на Фастівщині, це Київщина. Там теж завжди є чим себе зайняти. Відтак на сидіння за комп’ютером в Україні майже не залишається часу.
— Анно, а ваші мрії здійснюються?
— Так. Найбільша моя дитяча мрія — стати письменницею — вже здійснилася. І я дякую своїм батькам і вчителям, що вчасно підтримали мене у виборі мого життєвого шляху, що не намагалися переконати мене у «непрактичності» такого вибору. Адже дуже важливо йти за покликом серця, знайти свою, як писав Григорій Сковорода, «сродну працю». Я дуже щаслива, що займаюся літературою, бо це — моя «сродна праця».
— А які подарунки очікує від Святого Миколая ваша донечка Оксанка?
— Насамперед — книжки наших улюблених українських письменників, якими я запасаюся під час кожної поїздки до України. Ну і щось солоденьке, і якісь іграшки — як годиться для такого свята. А ще буде святкове дійство на Святого Миколая для дітей з українських і українсько-болгарських родин, до якого ми готуємося разом із українськими мамами, Українською недільною школою в Софії та Посольством України в Болгарії.
Буде Миколай, будуть святкові пряники-«миколайчики», будуть українські пісні, вірші і танці у виконанні дітей. Минулого року ми теж проводили таке свято. Вважаю, що українці, де б вони не жили, ніколи не повинні забувати про свої свята і традиції.
