Вихід із тупика: як перемагало депресію і руїну саксонське місто Лейпциг

Отримавши нагоду передислокуватися до Західної Німеччини, чимало місцевих мешканців одразу нею скористалися, залишаючи чи продаючи лейпцизькі квартири переселенцям зі Східної Європи. Серед нинішніх жителів Лейпцига ви зустрінете чимало емігрантів iз пост­радянських республік, які, у свою чергу, активно емігрували в кінці століття до Східної Німеччини, маючи давні родові зв’язки, шукаючи заробітків чи залишаючись в одній зі студентських столиць Європи після навчання у тутешньому університеті. Студенти могли собі дозволити винаймати квартири навіть у величних будинках історичного центру міста, якими сьогодні можна хіба що захоплено милуватися.
 

До наслідків масштабних міграцій, що їх непросто приборкувати навіть у привченій до порядку і дисципліни Німеччині, житлова і транспортна інфраструктури міста виявилися неготовими. Скромні статки більшості переселенців разом iз необхідністю забезпечити себе мобільним транспортом наповнили Лейпциг уживаними автомобілями з багатшого і модернізованішого заходу.

Так само сталося в Україні трохи згодом, коли під тиском законодавчих обмежень еконебезпечні старі автівки, що їх стало дешевше продати за безцінь, ніж утримувати, перекочували в наші міста. Вихлопні гази разом iз викидами вугільної промисловості, на якій традиційно базувалася економіка Східної Німеччини, складали небезпечний повітряний коктейль, від якого хронічно хворіли і діти, і дорослі.

Боротьба громад найбільш промислово забруднених територій за чистий життєвий простір стала свого часу каталізатором популярності партії зелених у Німеччині. Сьогодні її гасла підхопили і намагаються реалізовувати у практичній площині, певно, всі без винятку політичні сили Німеччини. Бо здоровий життєвий простір — однаково актуальний і для корінних мешканців, і для приїжджих.

Відомо, що на території колишньої НДР потужність тільки великих теплових електростанцій перевищувала 8 мільйонів кіловат, які виробляли близько 50 мільярдів кіловат-годин електроенергії на рік.

Не маючи іншого палива, тут спалювали буре вугілля, щоб забезпечити життєдіяльність багатомільйонного населення та економіки країни. Видобуток бурого вугілля у НДР перевищував 100 мільйонів тонн на рік.

На галузевих підприємствах знаходили роботу тисячі саксонців, і «закопати» відкриті вугільні кар’єри, які й були основною причиною катастрофічного нищення екосистеми, виявилося не так просто, як хотілося б. За словами Торбена Гайнеманна, керівника Департаменту громадського транспорту, природна для німців філософія «маленьких кроків» допомогла вирішити проблему поступово.

У землі Саксонія й нині працюють екологічно чисті енергоблоки по тисячу мегават, спалюючи понад сто тисяч тонн бурого вугілля на добу. При цьому відкриті рани вугільних кар’єрів у лейпцизькому передмісті потроху перетворилися на мальовничі озера з гаями і облаштованими пляжами, а численними каналами міста потекла чистісінька вода, в яку залюбки задивляються діти і дорослі, схиляючись над перилами перехідних місточків.
 

Безумовно, велику роль відіграло налогоджене сортування, вивезення та утилізація міського сміття. А останніми роками Департаменту громадського транспорту вдалося вирішити й інфраструктурні проблеми, що загострилися у зв’язку зі зростанням населення в донедавна депресивному, а тепер одному з найдинамічнiших регіонів Німеччини.
 

Паралельно з грандіозною реконструкцією доріг, запланованою в програмі розширення пішохідної зони у 2004-му, Лейпциг упродовж останніх років перетворився з міста автомобільних парковок на місто велосипедних парковок.

Таку концепцію свого часу одноголосно підтримали депутати всіх партій. У старовинній частині міста ви сьогодні побачите тільки велосипеднi — спеціально облаштовані на місцях колишніх автостоянок. Тарифи на парковки у центрі за останні роки зросли удвічі, при цьому з 870 паркувальних місць понад дорогами лишилося 250. Уявляєте, скільки паркомісць одразу додалося в центрі?

При цьому — ніяких вихлопів, повітря лишається чистісіньким, а водії регулярно поліпшують свою фізичну форму. Єдина велика автопарковка в межах цiєї частини міста — спеціально зведена на площі, де було 120 парко­місць, багатоповерхова споруда, яку вписали у ландшафт разом iз найбільшими торговельними центрами. Тепер там одночасно можуть очікувати своїх господарів 640 автівок. А історичну територію площею 700 на 900 метрів залишили винятково для пішохідних прогулянок.
 

Безумовно, рішення про пішохідну зону не приймалося одним розчерком пера. Перед цим для користувачів громадського транспорту реалізували надзвичайно складний інженерно-будівельний проект: у 2013 році було відкрито прокладений під землею Сіті-тунель, яким центр Лейпцига перетинає міська електричка (С-бан), дозволяючи без проблем потрапити в будь-яку точку міста.

Ще одним популярним і так само екологічним видом транспорту у Лейпцигу є трамвай, лінії якого сьогодні тягнуться містом на 148 кілометрів. До речі, загальна довжина пришляхових велодоріжок тут — 444 кілометри, не рахуючи ще близько 600 тих, що прокладені зеленими зонами.

Головний вокзал Лейпцига (Leipzig Hauptbahnhof) відкрито у 1915 році, реконструйовано, вiн сьогодні має більше двох десятків залізничних колій, дві з яких прокладено під землею, вважається одним iз найбільших за площею (83 640 квадратних метрів) вокзалом у Європі. Географічні особливості з самого початку передбачали його як кінцеву залізничну станцію — тупик.

У 90-х це читалося вже і як вирок — через депресивність регіонального розвитку і відсутність будь-якого сенсу використовувати його у промисловій інфраструктурі. Проте у 1994 році, пiсля полiтичного об’єднання Німеччини, лейпцизький вокзал став пілотним проектом iз перетворення вокзальних споруд на багатофункцiональні транспортно-торгові комплекси.

А з 2012-го його у рамках інфраструктурного проекту «Німецька єдність» модернізували для запуску нової ділянки швидкісної магістралі Берлін—Мюнхен, відкритої у грудні минулого року.
 

Розуміючи, що навіть історичні заслуги і масштабність залізничного вокзалу не дозволять тупик перетворити на транспортний вузол, влада Лейпцига вирішила реалізувати інший амбітний проект: сьогодні вантажний аерохаб, на який перетворили старий міський аеропорт, став одним iз головних центрів міжнародних вантажоперевезень Німеччини і одним із найсуттєвіших бюджетоутворюючих підрозділів для Лейпцига. Практично підтверджуючи тезу: єдиний вихід iз тупика — тільки злетіти... 

 

 

ДОВІДКА «УМ»