Якось непомітно бурхливі обговорення ймовірності дострокових парламентських виборів зійшли на пси. Істеблішмент явно переключився на вибори президентські.
Не обов’язково — передчасні. Строкові вибори президента (хоча до них більше двох років) уже зараз акумулюють зусилля тих, хто має щодо них певні плани.
А плани має, зокрема, Валентин Наливайченко, колишній очільник СБУ, а віднедавна — лідер руху «Справедливість».
За інсайдерськими даними, пан Наливайченко збирається взяти участь у змаганнях за крісло голови держави. Навіщо, якщо шанси цього претендента — вельми примарні?
Відомо, що технічні кандидати на виборах в Україні ніколи не діють від власного імені. За ними завжди стоїть більш потужний партнер, котрий і є справжнім пошукачем посади.
А гравець другого плану потрібен зазвичай для того, аби посилювати меседжі реального кандидата плюс «каналізувати» його опонентів, зливаючи на них компромат. Хто працює в парі з Наливайченком — секретом не є. Це — Юлія Тимошенко, з якою у Валентина Олександровича виходить досить злагоджений дует, принаймні поки що.
Зіграти партію
Політпроекту Валентина Наливайченка не виповнилося й року. Установчий з’їзд його «Справедливості» відбувся в перших числах березня 2016-го. Всі меседжі з’їзду на сто відсотків відповідали сьогоднішній кон’юнктурі, розглядалися злободеннi питання.
По-перше, Наливайченко заявив, що розбудовуватиме «організацію нового типу». По-друге, проголосив «нульову толерантність до корупції». По-третє, пообіцяв «об’єднуватися не абстрактно, а за принципом «ті, хто діють». Нас цікавить об’єднання з учасниками АТО, волонтерами, такими як «Українці разом», громадська спілка «Справедливість», iз багатьма тими, хто здатний діяти», — говорив він.
І все це було б прекрасно, якби не було так банально. Метод залучення волонтерів та комбатів був обкатаний ще на виборах 2014 року. Збирання активістів по всій країні, без заглиблення в їхній бекграунд та політичний шлейф було принципом роботи «УКРОПу» у 2015-му. Багатолюдні антикорупційні форуми застовпив за собою Саакашвілі.
При цьому ані перше, ані друге, ані третє не спрацювало на повноцінний результат. Саакашвілі у партбудівництві взяв тривалу паузу — аж до своєї відставки, що мала місце 7 листопада. «УКРОП» так і не став подією загальноукраїнського характеру. Що ж стосується комбатів та активістів у виборчих списках парламентських партій, то повністю втрачений рейтинг «Народного фронту» доводить: цей прийом не приносить дивідендів.
І все ж Валентин Наливайченко вирішив йти торованим шляхом. Наприкінці 2015 року він відмовився приєднуватися до «Руху за очищення» Саакашвілі і покинув його оргкомітет. Вiдтодi команда Наливайченка форсованими темпами розбудовує регіональний актив. У лютому 2016-го, буквально вириваючи з рук Саакашвілі його улюблену забавку, Наливайченко заявив, що невдовзі буде сформовано новий антикорупційний фронт, до якого увійдуть, зокрема, сам Наливайченко, Саакашвілі та Юлія Тимошенко.
На це нардеп Сергій Лещенко, який тоді ще тримався одеського «губернатора», зреагував так: «Не знаю, про який «фронт» він говорить, але я не бачив Наливайченка на жодній зустрічі з організації антикорупційних заходів, які проводить «Рух за очищення». Він намагається прив’язати своє прізвище до набагато більш рейтингового Саакашвілі». Тут Лещенко, звичайно, помилявся. Прив’язуватися до Саакашвілі Наливайченко не збирався. Бо у нього на той час визрівала вже інша прив’язаність.
Валя + Юля
Про те, який сенс був у тому, щоб продемонструвати зближення Наливайченка та Тимошенко саме в Америці, запитувати слід Юлію Володимирівну. Інтуїція підказує, що ідея подібного штибу належить їй. 1 лютого 2016 року Валентин Наливайченко прибув до США, де зустрівся з Джеймсом Бейкером — главою президентської адміністрації Рональда Рейгана.
Наступного дня до Вашингтона прилетіла Юлія Тимошенко — її програма зустрічей була значно більш насиченою. Тимошенко побачилася iз сенатором Джоном Маккейном, iз «замом» держсекретаря США Вікторією Нуланд, конгресменами Кевіном Маккарті, Едом Ройсом, Нітою Лоуї та іншими. Під час деяких рандеву Тимошенко супроводжував (окрім Григорія Немирі) також і Валентин Наливайченко.
Такий тандем викликав надзвичайне збудження в росЗМІ. «Новости генетики: в США Тимошенко скрестили с Наливайченко», «США выпускают в игру Тимошенко и Наливайченко» — з такими заголовками виходили новини на російських ресурсах. А невдовзі, 12 лютого, коли в Українському домі пройшла презентація спільного проекту «Батьківщини» Тимошенко та ГО «Антикорупційний рух» Наливайченка, час чухати потилицю настав уже для українських оглядачів.
Політтехнолог Тарас Березовець назвав новий політичний союз «фатальною помилкою». «Суспільство більше не буде давати політикам шансу на підміну поняття «оновлення». Нескінченне тасування старої колоди тільки прискорить прихід нового покоління, де всім тим, хто цього не зрозумів, вже ніколи не буде місця», — сказав Березовець.
«Союз Тимошенко і Наливайченка — посміховище. Це різновекторні фігури. Наливайченко настільки розчиниться в Тимошенко, що ніякого тандему не буде. Це дії, сформовані на імпульсивному рівні. Там немає системної діяльності», — додав свого дьогтю в мед політичного єднання політолог Володимир Цибулько.
Проте менше ніж через місяць після згаданих подій Наливайченко закрив усі старі «гештальти», створивши ще один громадсько-політичний рух — «Справедливість». У цих його рухах легко заплутатися. Фактично вони є половинками одного яблука. В майбутньому на базі «Справедливості», очевидно, буде створена політична партія — персонально під Наливайченка.
Що ж стосується «Антикорупційного руху», то цю назву використовують як нагадування про політичні заручини Наливайченка та Тимошенко та її нового партнера. Примхи долі вибили з найближчого оточення Юлії Володимирівни Олександра Валентиновича (Турчинова), подарувавши їй натомість Валентина Олександровича (Наливайченка) — на цю тему чимало жартували в мережі півроку тому.
Та жарти — жартами, а треба реально розуміти, що у такому безвідходному виробництві, як українська політика, місце знайдеться для всіх і вся. Отже, хвилюватися немає підстав.
Фактор пожежі
Ім’я Валентина Наливайченка зі зрозумілих причин активно згадували, коли відбулася відставка останнього з посади глави СБУ. Історія ця довга й, безумовно, всім відома. Якщо відтворити її зовсім коротко, то останньою краплею, що нібито переповнила чашу президентського терпіння, став інцидент на нафтоналивній базі «БРСМ», яка горіла під Києвом. Наливайченко звинуватив у причетності до цієї пожежі колишнього заступника екс-генпрокурора Яреми Анатолія Даниленка.
Насправді ж тертя між президентом Порошенком та головою СБУ Наливайченком почалося давно, а завдяки історії з пожежею лише досягло свого апогею та вилилося у публічну площину. Президентська сторона звинувачувала шефа спецслужби у недостатньо активній боротьбі з контрабандою в зоні АТО. Сторона ж Наливайченка трактувала все з точністю до навпаки — мовляв, саме через рішучу відсіч контрабанді та корупції (яку, зокрема, уособлював Даниленко) Валентин Олександрович і поплатився своїм кріслом.
А тепер найцікавіше. Торік, у червні, коли парламент лихоманило звільненням глави СБУ, у кулуарах Ради ходили чутки, що відставлений і дуже ображений Наливайченко наостанок натякнув на документи, котрі є в його розпорядженні і котрі проливають додаткове світло на «віденську зустріч» Фірташа, Порошенка та Кличка. Під час цієї зустрічі, як відомо, її учасники уклали певний політичний союз, наслідком якого стало розподілення ролей та висування Порошенка в президенти, а Кличка — в мери.
Чи є дійсно щось таке, чого ми ще не знаємо про ці перемовини, сказати важко. Напевно, є. Чи посвячений у тайну таїн Валентин Наливайченко — теж питання. Але очевидно, що, розповідаючи про секретний козир у своєму рукаві, він ще задовго до червня 2015-го підняв свою «ліквідність» на ринку політичних гравців другого плану. Серед «перших непрохідних» його акції відразу виросли у ціні.
Готовність номер один
Утім, це лише наша версія. Можливо, також і те, що місяць зроблений із сиру, а Наливайченко та Тимошенко об’єднали зусилля задля боротьби з корупцією. І жодні компромати тут зовсім ні до чого. Тоді в цю схему вписується і активність Валентина Олександровича на телеефірах, і пожвавлення в його штабі, і навіть регулярне оновлення фейсбучних сторінок Наливайченка — як персональної так і тієї, яка висвітлює роботу його Антикорупційного руху.
Нещодавно Наливайченко дуже оперативно відреагував на те, яке обурення викликало призначення керівником луганського осередку Антикорупційного руху Ігоря Радченка — колишнього «айдарівця», підозрюваного у скоєнні тяжких злочинів.
«Просто у студії Шустер LIVE дізнався про реакцію людей на кадрове рішення руху «Справедливість» на Луганщині. Одразу повідомляю: призупиняємо рішення зборів громади, яка в м. Рубіжне на Луганщині обрала своїм представником Ігоря Радченка. Виносимо нову кандидатуру на суспільне обговорення. Будемо вдячні за пропозиції та коментарі», — написав Наливайченко на своїй сторінці у ФБ у суботу, 5 листопада. Час, зазначений у цьому повідомленні, — 0:56 ночі.
Коли політик не спить вночі, а «призупиняє рішення громади», це свідчить про те, що він дуже серйозно ставиться і до політичних проектів, де він задіяний, і до незаплямованості своєї репутації. Попереду — серйозна гра, і якщо Тимошенко для Наливайченка, за словами Цибулька, є «останнім прихистком», то й Наливайченко для Тимошенко є також значимою ставкою.
Підвести один одного вони не можуть. На президентські вибори ці політики підуть одномоментно, але, звісно, не як суперники. Якщо тільки за два наступні роки у попередньо погоджений план захоплення влади і розподілу крісел не будуть внесені суттєві корективи. А цього не можна виключати також.
