Дві мови в Україні задля «русского міра»

«Я постою у края бездны

И вдруг пойму, сломясь в тоске,

Что все на свете — только песня

На украинском языке».

(Леонід Кисельов (1946-1968), 

поет, киянин)

 

«Найбільше і найдорожче добро кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу, його скарбниця, в яку народ складає і свої сподівання, роздуми, досвід» (Панас Мирний). Кожного! Всі народи світу оберігають свої мови любов’ю, законами, грішми.
 

Як про нас, українців, сказано: «Якби ви вчились так як треба, то й правда би була  своя» (Т. Шевченко). Читав десь висловлювання Карла Маркса про німецьку мову — майже дослівно сказано про красу і переваги німецької. Ми ж можемо похвалитись, що подібне говорено (писано) про нашу мову навіть іноземцями. Для прикладу: «Українська мова є всеохопна і багатша, ніж фарсі, китайська, монгольська та всякі інші (Евлія Челебі, турецький мандрівник ХVІІІ ст.).
 

Яка ж мова найкраща? Звичайно рідна! На сьогоднішній день людство вважає мову кожного народу надбанням всесвіт­ньої культури. З 1994 року ЮНЕСКО відзначає Міжнародний день рідної мови (21 лютого) для заохочення міжнародної підтримки багатомовності і мовного різноманіття. 
 

9 листопада в Україні вiдзначали День української писемності і мови, тому годиться нагадати нам про свої мовні проблеми. «Ані будут гаваріть о своєй «салав’їной». «Ані»— це ми, «свідоміти», «укрофашисти» — скажуть про нас наші земляки, прихильники-захисники «русского міра». Так. Будемо говорити: «Ой яка чудова українська мова!» Хто сказав? Кожен український поет, хоч би й В. Геращенко: «У шелесті трав, у цвітінні калини // Я чую цю мову у сні й наяву». Звісно, це не той Геращенко — радник безМовного українського міністра Авакова.
 

По мові впізнавали серед нас «мазєпінцев», «пєтлюровцев», «бандєровцев», тепер достатньо, щоб виокремити «укрофашистов» серед безневинних «украінцев». Схоже, що вороги України краще за багатьох українців усвідомлюють, що мова — це не тільки «шепіт гаю» чи «засіб спілкування між людьми». «...мова — як продукт душі і сама душа — певним чином як продукт рідної мови? Либонь, варто задуматись» (Василь Биков). Мова — оберіг нації, її священний кордон.
 

В Україні ж маємо практично дві державні мови, що з незворотною силою призведе до утворення двох різних держав на теренах України. Отже, лінія фронту — українська мова, тому Крим і Донбас — це не всі території, на які претендує «русскій мір». Чи зможемо утвердити українську мову єдиною державною в Україні? Можливо. Адже значна частина російськомовного населення, в якій переважають етнічні українці, не є противниками «м’якої» українізації мовно-культурного, інформаційного простору держави.

Буде мати значення й те, що російська мова втратила елітарність у зв’язку з тим, що англійська реально стає мовою міжнаціонального спілкування з колосальними перевагами перед «язиком» у можливостях доступу до  надбань у науці, техніці, культурі. І наступне: ідеї «русского міра» — ідеї російського шовінізму, ортодоксально-православного царства — не всім російськомовним українцям прийнятні. Українській мові є загроза в Україні. Тому справедливо для благополуччя і морального здоров’я народу «застосувати владу» для захисту державної мови.

А що ж можемо зробити ми, «пересічні українці», для захисту своєї мови, нашої національної й людської гідності? Говорити українською мовою! Говорити «і в родині, і у школі, й на заводі, і у полі» (П. Тичина), і, звісно, зі своїми російськомовними родичами, сусідами, роботодавцями, а то як же інакше вони навчаться і відважаться використати свої забуті шкільні знання державної мови? Чув від деяких відомих земляків, ймовірно, налаштованих патріотично, що розмовляти українською їм нема з ким.

Не бійтеся, ми у себе, на своїй землі, вони ж (ті, хто гидує нашою мовою) — здебільшого нащадки тих, хто «для ловли счастья и чинов заброшен к нам по воле рока». Хочуть двомовності, нехай почнуть із себе — вивчать українську, адже в україномовних українців нема проблем із російською мовою.

 

Сергій ШАНГУТОВ