Цього року в Надзвичайного і Повноважного Посла Латвійської Республіки в Україні Юріса Пойканса професійний ювілей — двадцять років тому, 1996-го, він після закінчення факультету історії та філософії університету прийшов на роботу до МЗС.
За час дипломатичної кар’єри він працював у латвійських посольствах у Росії, Білорусі, США, був амбасадором у Словенії, Косово, Боснії і Герцеговині з резиденцією в Любляні.
На час його чотирирічної каденції в Україні має припасти ще один визначний ювілей — 18 листопада 2018 року його батьківщина відзначатиме століття своєї незалежності.
Напередодні цьогорічного національного свята Латвії ми попросили Юріса Пойканса відповісти на кілька запитань «України молодої».
Маємо взаємну безконфліктну історію
— Пане Посол, нам дуже приємно відзначати, що на тлі останніх демаршів деяких західноєвропейських урядів Латвія перебуває в числі найближчих і найвірніших друзів України. Чи бачать керівники вашої країни в недалекому майбутньому Україну в ролі рівноправного партнера по НАТО та ЄС?
— Ви слушно відзначили, що Латвія перебуває серед ваших найближчих друзів, і це логічно, тому що близько 250 років у складі різних «союзів» ми були разом, відбувався людський обмін, а значить, ми один про одного більше знаємо. Дуже важливо — на відміну від інших сусідніх з вами країн — і те, що в нас немає історичних проблем, історичних труднощів, тобто ми маємо взаємну безконфліктну історію.
Ваше рішення наблизитись і в перспективі стати членом Європейського Союзу і НАТО для нас також зрозуміле. Для нас то був вибір національної безпеки, адже в минулому ми постраждали дуже серйозно. 1940 року ми офіційно були нейтральною країною, але нейтралітет не допоміг нам уникнути втрати незалежності. На початку 1990 років ми добре розуміли, що коли хочемо зберегти незалежність і зміцнити її, то це можливо тільки в альянсі з країнами західного світу.
Україна має трохи іншу історію, у вас набагато тісніші зв’язки в першу чергу з вашим північним сусідом, до того ж дуже відмінні регіони країни, тому з початку 90-х років такого ясного вибору, куди йти, в України не було. Сьогодні ми вже бачимо обриси, так би мовити, контур вашого шляху. Для нас що важливо? Україна повинна сама вирішувати, в які економічні чи військові союзи вступати. І тут, я думаю, позиція Європейського Союзу і НАТО зрозуміла.
Але вступ до обох міжнародних організацій передбачає відповідь на кілька питань. По-перше, має бути загальне розуміння всіма країнами, що Україна повинна або хоче стати членом цих організацій. Друге — це, звичайно, перелік стандартів, тих зобов’язань, які б у випадку членства Україна взяла на себе. Я розумію відчуття українців, яким здається: мовляв, нас ніхто в Європі не чекає. Я б так сказав: я впевнений і думаю, що зі мною погодяться: Україна — європейська країна. І якщо сьогодні, можливо, і немає ясного сигналу, що Україна стане членом Європейського Союзу, — це не означає, що Україна не може ним стати. Для Латвії стремління України дуже зрозуміле, тому треба працювати, щоб це відчуття передати й іншим членам Європейського Союзу і НАТО.
— На початку листопада компанія «Латтелеком» підписала великий контракт із нашим «Укртелекомом». У чому його суть? Що запропонували ваші співвітчизники українським колегам?
— Нині інформаційні технології — одне з тих питань, які всі країни намагаються ставити на перший план. «Латтелеком» — серед найпотужніших телекомунікаційних підприємств у балтійських країнах, з дуже високим рівнем технологічного розвитку. І в цьому сенсі зрозуміло, що «Укртелеком» зацікавлений у запозиченні досвіду, перейнятті технологій тощо. «Латтелеком», зі свого боку, пропонує українським підприємствам зберігати інформацію у так званих «хмарах», тобто в центрах баз даних з дуже високим рівнем захисту. «Латтелеком» уже певний час присутній на українському ринку, але вони хочуть зміцнити свої позиції. Наскільки я розумію, цей договір не передбачає якихось інвестицій, адже «Укртелеком» і сам активно розвивається, це, швидше, договір про співробітництво.
Улітку в Латвії були навіть українські кавуни
— Як би ви охарактеризували розвиток наших економічних зв’язків у цілому? В яких напрямах вони розвиваються найактивніше?
— Що стосується торгівлі, то об’єктивно у нас був серйозний спад після 2014 року, він тривав ще й у 2015 році. Але в 2016 році вже був приріст торговельно-економічної співпраці, який за півріччя становив 20 відсотків. Це означає, по-перше, що ситуація в Україні стабілізується, адже ми спостерігаємо приріст ВВП десь близко 2 відсотків, і мені здається, це дуже важливо психологічно. Друге: наші компанії, які працювали на українському ринку, нікуди з України не йшли. Можу назвати фірми «Дзінтарс», згаданий уже «Латтелеком», «Айр Балтік». Можливо, звузилися обсяги економічної співпраці, але зараз вона відроджується.
Я дуже радий такому сигналу, як зростання туризму з України в Латвію, яке теж становить 20 відсотків. Я дуже сподіваюсь, що туризм піде і в інший бік. Разом зі Львівською облдержадміністрацією ми організовували промо-тур для латвійських журналістів, потім були дуже цікаві публікації. Зараз ми маємо три авіарейси в день по маршруту Київ—Рига, в березні наступного року відкриваємо рейс з Одеси, а з червня наступного року буде вже чотири рейси з Києва. Усе це вказує на те, що економічні стосунки відновлюються.
Що може дати ще більший імпульс? Я дуже сподіваюсь, що за допомогою угоди про асоціацію буде поступово відбуватись модернізація економіки. Для нас Україна — це традиційний економічний партнер, небагато у світі країн, які знали б нас так добре. Тому для нас стабільно процвітаюча Україна — додаткові можливості для співробітництва. Що стосується сальдо українсько-латвійської торгівлі, то, згідно з нашими даними, воно для України позитивне.
Найголовніший продукт, який ми сьогодні експортуємо, — це фармацевтика, вона становить до 40 відсотків від загального обсягу. Україна поставляє нам метал, інші матеріали. Крім того, якщо подивитись по магазинах, то українські товари помітні в Латвії: продукти торговельної марки «Чумак», цукерки «Рошен», горілчана продукція, а влітку навіть були кавуни!
— Останнім часом для жителів України стали вже звичними виставки художників з Латвії, видання книг латвiйських письменників, концерт музикантів. Що планує робити в найближчій перспективі Посольство Латвійської Республіки для розвитку культурних контактів? Кого нам чекати в гості?
— Мені здається, посольству навіть не дуже багато треба робити, тому що події розвиваються своїм ходом. Співробітництво вже таким органічним стало, що, слава Богу, посольству потрібно приділяти цьому мало уваги, зосереджуючись на політичній та економічній співпраці. Можна приїхати, перерізати стрічку і сказати добрі слова. Я думаю, це тому, що ми все-таки дуже близькі одні до одних.
Щойно Київ відвідали три унікальні латвійські актори: Іварс Калниньш, Арніс Ліцітіс, Мартіньш Вілсонс. Лайма Вайкуле була в цьому році і збирається в Україну наступного. На днях ми презентуємо книжку поезій Кнутса Скуєнієкса в перекладі українською мовою, що вийшла за підтримки посольства. Сам письменник не приїде, йому вже вісімдесят років, але ми обов’язково візьмемо участь. Ми, звичайно, надаємо певну інформаційну підтримку, запрошуємо, але культурне співробітництво розвивається так потужно, що посольство, чесно кажучи, не дуже й потрібне, наші зв’язки дуже надійні.
Так само цього року в Ризі був великий фестиваль «Зроблено в Україні», приїжджали «95 квартал», Світлана Лобода. Я думаю, що українське посольство теж не повинно було там щось особливо робити, це знані імена в Латвії. Ми стараємось працювати також з регіонами. За нашим сприянням аматорський театр «Ресурс» із Вінниці показав у Ризі свою виставу за віршами та листами наших класиків Райніса і Аспазії. У Харкові колись була велика латиська громада, звідти вийшли видатні діячі, на честь яких ми плануємо відкрити меморіальні дошки. Був у нас такий генерал — Петеріс Радзіч, котрий свого часу працював помічником у Петлюри. Ми плануємо провести присвячену йому виставку. Думаю, що ми це зробимо з Будинком офіцерів у Києві.
На політичному рівні є повна підтримка України
— Незабаром після інтервенції Росії в південно-східні райони України опитування показали, що немало жителів Латвії — переважно серед російської громади — підтримали дії Кремля. Мої особисті контакти теж підтверджували це, довелось навіть з деким розпрощатись у соціальних мережах. Чи змінились такі настрої за останні два роки?
— Люди Латвії дуже по-різному сприймають ситуацію в Україні, і тут я не бачу великих можливостей, щоб вплинути. Латвія — демократична країна, і доступ до інформаційних ресурсів повністю вільний. Зазначу, що не тільки по Криму побутують різні думки, а також і по війні в Грузії 2008 року. Та й важко вплинути, якщо людина, по-перше, хоче вірити в щось, а по-друге, звертається до тих інформаційних каналів, які хоче чути й бачити, а там, зрозуміло, абсолютно однобокий погляд на ситуацію в Україні.
Ви правильно сказали, що соціологічні дані показують, що серед національних меншин Латвії думки дуже різні. Врешті, самі українці Латвії теж сприймають ситуацію в Україні дуже по-різному; мабуть, це залежить від того, з якого регіону вони приїхали, які залишились відчуття. Тому ми стараємось зробити так, щоб латвійські засоби масової інформації займалися не пропагандою, а створювали альтернативу, щоб у людей була можливість зіставити різні погляди. Все ж, така обставина, вихідцем з якої частини Радянського Союзу є громадянин, сильно впливає на його сприйняття. І дуже важливим моментом є те, що, скажімо, точку зору Росії сприймають не стовідсотково, люди все-таки намагаються думати й аналізувати. Я прекрасно розумію, що для багатьох українців це, можливо, трохи образливо, але це та ситуація, яку ми маємо, і з цим доведеться жити.
А от на політичному рівні є повна підтримка України, та й на рівні нашого громадянського суспільства також — чи то йдеться про гуманітарну допомогу, чи про відпочинок у Латвії дітей, родичі яких постраждали в зоні АТО. Усе, що відбувається в Україні, близько сприймається більшою частиною населення Латвії, і дуже важливо, що ми підживлюємо це все активними політичними та економічними зв’язками. Я сказав би, що у нас на сьогодні ідеальні взаємини.
— Зараз в Україні активно обговорюються результати електронного декларування доходів держслужбовців. Цікаво, як ці питання вирішуються в Латвії? Що робиться для запобігання корупції?
— В усіх постсоціалістичних країнах проблема корупції у більшій чи меншій мірі присутня. Можливо, ситуація у нас трохи легша, ніж у вас. Я думаю, що нам дуже допомогло наближення до Європейського Союзу — нас життя примушувало ситуацію міняти в такому напрямку. Але зрозуміло, що то процес, і до рівня, скажімо, північних країн нам ще довго йти і йти. Ми можемо створювати різні інституції, дуже важливою тут є система електронного декларування, яка все-таки дає можливість будь-якому громадянину і громадянському суспільству подивитись, що у кого все-таки є…
— У вас теж є така система?
— Звичайно, при бажанні ви можете подивитись і мою декларацію. Але — продовжу — важливо, щоб кожний житель України розумів і задався питанням, чому така ситуація склалась. Боротьба з корупцією — це не тільки створення інституцій, це не тільки політична воля, а й саме суспільство повинно мінятись. Я впевнений, що без змін самого суспільства це зло дуже важко буде викоренити, якимись тільки політичними кроками його не усунути. Це, мені здається, питання довгих десятиліть. Навіть у Латвії, коли ви подивитесь уважно, то побачите, скільки було гучних справ, які не завершувались якимись ясними результатами. Це стосується в першу чергу зміни якості суспільства — як воно дивиться на всі ці проблеми.
Я іншого шляху не бачу, і мені здається, що Україна на правильному шляху. Ми раді тому, що в Україні створено Національне антикорупційне бюро, яка контактує з нашим антикорупційним агентством. Наприкiнцi листопада буде конференція в Ризі, і вони навіть планують підписати угоду про співпрацю. Я дуже добре розумію, що і в Латвії, і в Україні багатьом хочеться дуже скоро отримати все відразу. Але відразу нічого не буде, ми це повинні розуміти.
