Попри всі гучні заяви та самовихваляння, українська влада у «мінсько-нормандському» процесі загнала себе в такий глухий кут, що виходу з нього, далебі, просто не існує.
Тому із закінченням чергового раунду перемовин у Берліні, на який з’їхалася «нормандська четвірка», можна радіти лише одному: жодні нові кабальні зобов’язання Україна на себе не взяла.
Оце і є те, що на сьогодні називається успіхом. Але проблема в іншому: над нами тяжіє потреба виконання пункту 11 угод, підписаних у «Мінську-2».
А пункт цей чорним по білому говорить про те, що Україна мусить спочатку провести вибори в ОРДЛО, а вже потім сподіватися на встановлення контролю над кордоном.
Зайве казати, яке негативне ставлення і шалений опір у суспільстві зустрінуть будь-які кроки Верховної Ради у напрямі проведення таких виборів.
Як Петро Порошенко збирається «розрулювати» цю ситуацію, сказати тяжко.
Його тиск на парламент не сприйме соціум, а зволікання із виконанням «мінських угод» буде негативно потрактовано західними партнерами (останніх можна зрозуміти, бо Україну, врешті-решт, ніхто не змушував підписувати те, від чого вона тепер всіма силами відкараскується).
У шахах ситуація, коли кожен рух гравця ще більше погіршує його положення, називається «цугцвангом».
Порошенко це знає, тому, очевидно, його тактика полягатиме в тому, щоб до певного часу не робити геть нічого. Принаймні, доки ситуація ще дозволяє йому бездіяти.
Минув майже рік iз моменту попередніх зборів «нормандської четвірки», і ось у ніч проти 20 жовтня лідери України, Німеччини, Франції та Росії знову зійшлися на бесіду, яка тривала п’ять годин.
Нічого суттєвого, як «УМ» уже писала, цей переговорний марафон не приніс. Цього разу Петро Порошенко, Ангела Меркель, Франсуа Олланд і Владімір Путін не підписали жодних документів.
Натомість вони домовилися, що до кінця року зустрінуться ще раз, але тільки якщо на той час, спочатку на рівні дипломатичних радників, а потім на рівні глав МЗС, буде узгоджений проект так званої «дорожньої карти» Мінських угод.
Що таке «дорожня карта»? Щиро кажучи, для України це можливість виграти для себе ще трохи часу.
Експерти зазначають, що український Президент сподівається «дотягнути» до виборів у Сполучених Штатах й отримати собі в союзники більш рішучого політика, ніж Барак Обама (йдеться, звісно, про Хілларі Клінтон, котра вже на 12% випереджає Дональда Трампа).
Однак річ у тім, що Ангела Меркель та Франсуа Олланд теж готуються до виборів, і, навіть незалежно від того, яким на сьогодні є їхній власний рейтинг, завершити кар’єру вирішенням «українського питання» було б для них зовсім не зле. Однак на шляху їхньої місії миротворців стоїть Україна з її небажанням (а точніше, з неможливістю) виконати 11-й пункт мінських угод.
Вийшовши після п’ятигодинних перемовин до преси, Петро Порошенко підбив підсумки нормандського «саміту».
Отож, по-перше, цього разу четвірка не вийшла на конкретний документ.
По-друге, домовилася, що «дорожня карта» розроблятиметься у кількох напрямах і включатиме алгоритм «припинення вогню, виведення іноземних військ, дотримання режиму розведення військової техніки, забезпечення безперешкодного доступу представників ОБСЄ, звільнення заручників», сказав Порошенко.
Ця безпекова і гуманітарна частина «дорожньої карти» передуватиме виконанню її політичної складової, тобто проведенню виборів. Щодо останніх, то тут глава держави підкреслив окремо: їхню дату переговорники не обумовлювали.
«Ніхт ферштейн»
Особливий акцент Петро Порошенко зробив на тому, що він та його візаві домовилися про розширення місії ОБСЄ на сході України. Однак в устах тих, хто сидів з ним за «круглим столом», ця новина звучить дещо інакше.
Лідери Німеччини та Франції фактично повторили сказане Порошенком, але, щоправда, не слово в слово. Меркель, крім іншого, повідомила, що сторони обговорювали не тільки питання безпеки і гуманітарного характеру, а й політичну частину «мінських угод».
«Природно, я розумію, що інтерес України полягає в тій частині, яка стосується питань безпеки. З іншого боку, є інтереси Росії: не зупиняти політичний процес, робити кроки паралельно, але як саме це станеться — це повинно бути узгоджено на рівні міністрів закордонних справ», — заявила Меркель.
Канцлер Німеччини додала: «Ми говорили про те, щоб спостерігачі ОБСЄ отримали доступ до всіх регіонів аж до кордону, бо в деяких випадках цей доступ ускладнений. Крім того, як уже було сказано, якщо готується виборчий процес, якщо існує закон про вибори, то можна говорити і про місію ОБСЄ, в тому числі про озброєні частини. Але зараз це не є нагальним питанням».
Як не крути, але сказане підлягає тільки одній інтерпретації: Меркель чітко вказує на певну послідовність подій — спочатку вибори, а вже потім розширена місія ОБСЄ.
Що стосується оцінок Владіміра Путіна, то йому також здалося, що на перемовинах у Берліні наріжним каменем були саме вибори в ОРДЛО.
«Багато уваги приділили питанням безпеки і домовилися по цілому ряду позицій про те, що повинно бути зроблено найближчим часом у сенсі подальшого вирішення питань, пов’язаних iз розведенням конфліктуючих сторін», — напустив туману Путін.
Виступаючи перед журналістами, він додав: «Ми підтвердили, що продовжимо спільну роботу на політичному треку, в тому числі в плані остаточних домовленостей про порядок імплементації та введення в дію договору про особливий статус в окремих районах Луганської та Донецької областей».
Словом, кожен з учасників берлінської зустрічі відбув додому з власним враженням про її результат. Порошенко зарахував собі в актив місію ОБСЄ; Путін потирав руки від думки про те, який чудовий козир (у вигляді невиконання пункту щодо виборів) дала йому в руки Україна; Меркель та Олланд переживали гірке розчарування від того, що шанс увійти в історію тими, хто поклав край війні в Україні, від них вiдпливає. Але всі, зрозуміло, зробили добру міну при поганій грі, зауваживши, що берлінська зустріч була успішною.
Що далі?
Однак не все так безнадійно, бо після проведення чергового раунду переговорів у межах «нормандської четвірки» в України з’явився один плюс. Скидається на те, що «нормандська четвірка» поховала Мінську контактну групу.
Раніше саме ця структура займалася підготовкою всіх документів для «четвірки».
Тепер же, після заявленої підготовки «дорожньої карти», процес узгодження, обговорення і коригування усіх документів вийде на рівень дипломатичних радників лідерів чотирьох країн. Україну в цьому форматі представляє заступник глави АП Костянтин Єлісєєв, а Росію — радник президента Росії Владислав Сурков.
Який від цього зиск Україні? Такий, що тепер представники сепаратистів не матимуть відношення до підготовки дорожньої карти, оскільки вони були представлені тільки в Мінській контактній групі. Це по-перше.
По-друге, щодо Суркова діють персональні санкції ЄС, які передбачають, зокрема, заборону на в’їзд до країн Євросоюзу. Те, що Сурков з’явився в Берліні, було винятком з правила.
За словами офіційного представника уряду Німеччини Штеффена Зайберта, напередодні зустрічі Росія звернулася до Німеччини з проханням дозволити Суркову відвідати Берлін як виняток, і цей запит було задоволено.
Третій позитив для України в тому, що, крім представників України, Німеччини, Франції та Росії, в роботі «нормандської четвірки» бере участь і офіційний представник Держдепартаменту США — Вікторія Нулланд.
Підтримка Сполучених Штатів нам не завадить, і, беручи до уваги те, що незабаром у Білому домі відбудеться зміна керманича, фактор присутності делегата від США набуде особливої ваги.
Однак, якщо говорити про мінуси переговорів, то їх достатньо також. І про більшість iз них уже було сказано вище. Західні партнери домагатимуться від України проведення виборів у «ДНР» та «ЛНР» — ця позиція закладена у так звану «формулу Штайнмаєра», з якою Україна погодилася.
Нагадаємо, ця формула передбачає, що Закон «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей» повинен тимчасово вступити в силу в день проведення місцевих виборів на Донбасі.
А після опублікування місії ОБСЄ звіту з підтвердженням факту проведення «демократичних виборів» цей закон має набути постійної дії. Навіть якщо парламент не піде на схвалення такого законопроекту, Україна буде змушена, як мінімум, даний документ розробити.
Ця розробка, власне, триває вже зараз — проект Закону «Про особливий порядок місцевого самоврядування...» пише група юристів на чолі з народним депутатом Русланом Князевичем — представником пропрезидентської фракції.
Небезпека ухвалення та впровадження закону про «особливий статус Донбасу», а також про проведення в цьому регіоні виборів полягає в легітимізації чинного статус-кво, тобто в легітимізації влади, встановленої там російськими найманцями. Після проведення таких виборів (освячених та схвалених Києвом) Росія отримає всі підстави казати, що в Україні триває громадянська війна.
Для себе ж персонально вона вигадає можливість добиватися скасування впроваджених проти РФ санкцій.
Якщо все відбуватиметься саме за таким сценарієм, Росія у розв’язаній нею війні однозначно переможе. А відтак буде незрозуміло, в ім’я чого Україна принесла стільки людських жертв.
Для Петра Порошенка вся ця ситуація матиме наслідком поховання його персональної політичної кар’єри. Як складеться подальша доля Ангели Меркель та Франсуа Олланда, ми не знаємо, але Петро Олексійович стовідсотково відправиться на маргінес. Утiм зараз важливо далеко не це. А те, як же все-таки зупинити кровопролиття на Донбасі?..
ЦИТАТА
Небезпека ухвалення та впровадження закону про «особливий статус Донбасу», а також про проведення в цьому регіоні виборів полягає в легітимізації чинного статус-кво, тобто в легітимізації влади, встановленої там російськими найманцями.
Після проведення таких виборів (освячених та схвалених Києвом) Росія отримає всі підстави казати, що в Україні триває громадянська війна. Для себе ж персонально вона вигадає можливість добиватися скасування впроваджених проти РФ санкцій.
