Я скучаю за каннами

29.09.2016
Я скучаю за каннами, київськими каннами, такими великими і величними. Раніше їх так багато було по місту: на клумбах і роздільних смугах доріг вони квітли в другій половині літа, бо на розквіт йшло чимало часу. Такі великі розкішні квіти личили місту, бо Київ — величне місто.
У перекладі з грецької «канна» означає «очерет», і справді — стебло канни схоже на цю рослину. Латиною ж канна означає трубку, а стародавня легенда розповідає, що квіти канни виросли на місці багаття, в якому один індійський вождь спалив згорнутий у сувій вампум із мирним договором, спровокувавши криваву війну, і яскраво-червоні пелюстки канни виглядають, як язики того багаття або пролита у тій війні кров. І справді, якщо канни дуже розкішні, високі і їх багато, то самі квіти серед листя горять, ніби вогняні язики.
Я бачу ці квіти біля поліграфкомбінату «Україна», що по вулиці Дегтярівській. Там вони ростуть одним рядочком, височенні, з великими червоними квітами, і кожного дня бачу, як біля них клопочеться робітник, а поряд росте розкішна клумба троянд. І думаю: ми таки можемо виростити прекрасні квіти, створити з них живі квіткові композиції на тлі бетонних споруд. І ця совкова сіра вулиця без ознак осучаснення стає малесеньким острівцем великої краси, і жоден перехожий не залишиться байдужим до цієї картини взаємин людини з природою.
А другим острівцем для канн є територія біля Будинку меблів на Печерську. Там вони ростуть у бетонних вазах — таке розміщення, та ще й на підвищенні, стає ще вишуканішим. Шкода, що таких місць у столиці мало. От, приміром, клумби з троянд у деяких місцях Києва зяють пусткою — кущі викопали! І це злодійство живуче: квіти завжди крали. Але ж можна висаджувати, скажімо, чорнобривці чи герань — ці квіти дешеві і їх ніхто не буде викопувати, а цвітуть вони все літо і аж до пізньої осені.
Цікаво, що чим більше відкривається інформації про красиві місця за кордоном, тим прикріше за наших міських квіткарів, які вже ніколи не встигнуть заквітчати Київ так, як це роблять у європейських столицях.
Кажуть, що Київ — дуже зелене місто. Дійсно, коли піднятися на висоту пташиного польоту, то наше місто видасться великою зеленою оазою. А от внизу подекуди краса відсутня: кущі не підрізані, трава не підстрижена, повно недопалків. Якщо, скажімо, проїхатися мікрорайоном Відрадний — від станції метро «Берестейська» до вулиці Василенка (колись — промисловий район), — то можна побачити запущеність і неохайність. Їдеш ніби не Києвом, а якимсь пустирем.  Тут тобі і сміття під парканами, і бур’яни, і зарості кущів, а от біля приватних фірм — усе навпаки: росте самшит, дерева і кущі підрізані, акуратні, все підметено.
Серед позитивних рис моїх співвітчизників є пристрасть до прикрашання своїх осель і дворів. Люди самостійно облагороджують свої двори клумбами, поливають-до­глядають. І молоді жінки, і пенсіонерки з ентузіазмом борються із запущеністю комунальних територій. І двори стають кращими — одомашненими і затишними. Люди прагнуть краси, довершеності, охайності. Це досягається великою постійною працею. А де ж наші комунальні служби, «Зеленбуд»?
Я сумую за каннами, з великими листками темно-зеленого кольору, темно-пурпуровими, червоно-бронзовими і навіть фіолетовими квітами. Читала, що в Португалії канни ростуть, як бур’ян. Дай Боже й нам таких бур’янів! 
 
Ніна ДЯЧЕНКО
Київ