29 вересня за новим стилем 150 років тому народився Михайло Грушевський — відомий історик, громадський діяч і політик. «Він писав нам нашу історію і творив нам нашу історію», — писав про нього Іван Крип’якевич. Одна зі сторінок життя цього Великого Українця — львівська. Тому варто завітати у будинок, де мешкав професор Грушевський, а згодом почав діяти Львівський державний меморіальний музей, щоб iще більше дізнатись про життя і творчий шлях цього незламного генія. Тут представлені предмети побуту, державна атрибутика й неоціненні праці — усього понад 25 тисяч одиниць зберігання. Про них і Михайла Грушевського розповідає головний зберігач фондів музею Олеся Миронівна Ванчура.
Два сусіди — генії
— Пані Олесю, цьогоріч вшановуємо 150-річчя від дня народження історика. Що вдалося зберегти з часів проживання тут Михайла Грушевського, після реконструкції?
— Зберігся сам будинок. Коли відбувалися в 90-х роках ремонтні роботи, ми відновили первісне пофарбування в кожній кімнаті. Щоправда, з часом щось стерлося, щось відпало. Але все було відновлено.
— Поряд iз вашим музеєм — музей Франка. Ці два генії тривалий час сусідствували, ще довше — співпрацювали. Побутує думка, що Грушевський недолюблював Франка. Чи це так?
— Дуже часто чую таку думку. В музеї збереглась візитка, де Грушевський запрошував у гості Франка. Уже ця візитка, власне, спростовує такі твердження. Насправді це все тягнеться ще з радянських часів, позаяк Грушевський був заборонений, його вважали буржуазним націоналістом, який творив «неправильну історію».
— Грушевський і Франко навіть у Криворівні разом iз родинами перебували. Хто кому радив їхати на Гуцульщину? Чи їхні рішення перебувати там не перетиналися?
— Я особисто не знаю, де зафіксовано, хто кого запрошував. Що стосується Івана Франка, то він часто туди їздив. На той час Карпати були Меккою, куди з’їзджалися поети, письменники.
Реалізація дитячої мрії
— За життя Михайло Грушевський написав сотні праць. Однією з найвідоміших є «Історія України-Руси». Хоча її шлях до читачів теж був тернистим, чи не так?
— Ще з дитячих років Грушевський пише у своєму щоденнику, що його мрія — це написати справжню історію України. «Історія України-Руси» писалася у Львові. У 1898 році виходить перший том, усього їх десять. Грушевський писав цю працю все життя, правда, не довів до кінця. Але, не зважаючи нi на що, він поставив собі ціль і йшов до неї. Всього написано більше двох тисяч творів.
— Чому для радянської влади було принциповим стерти з пам’яті людей значення Михайла Грушевського як державотворця?
— Михайло Грушевський був стертий не лише як державотворець, а й як історик, як особистість. Усе тому, що писав історію «не таку». Коли він повернувся з еміграції, починається гоніння. Від нього вимагали марксистського висвітлення історії, але він не погоджувався з цим, адже це перекреслювало його концепцію, схему раціонального викладення історії. Також радянській владі було вигідно стерти Грушевського як людину, яка мала відношення до творення незалежної Української держави.
— Дуже багато загадок донині існує навколо смерті відомого діяча. Що насправді сталося?
— Це загадка. Всі шляхи ведуть до сусідньої держави, відповідно, всі можливі дані сховані в тих архівах. Були версії, що його могли отруїти, але офіційно це не доведено. Офіційно вважається, що йому зробили операцію і він помер. Немає ще тих документів, які б довели, що Михайла Грушевського отруїли.
«Знову всі шляхи ведуть до сусідньої держави»
— За батька і за себе довелося розплачуватись доньці Катерині — її засудили і відправили в ув’язнення. Чи є нові дані про останні роки життя Катерини Грушевської?
— У нас працював науковець Василь Горинь, який досліджував біографію Катерини, він висловив свою думку з приводу її заслання. Це вже було десять років тому. Чогось нового немає, бо всі шляхи, знову ж таки, ведуть до сусідньої держави. Ми знаємо, що вона похована в Новосибірську, що нема могили. Всі дані, які у нас є, ми використовуємо. Зараз науковці намагаються щось нове дослідити, адже є можливість більше працювати в архівах, у наукових установах.
— Грушевські походять від козацького роду Груш. Іще більше століття тому першим почав досліджувати родове дерево Марко Грушевський. Чи вдалося щось нове розкопати в останні роки?
— Я знаю, що наші київські колеги досліджують родоводи, вони видають праці з цього приводу. Ми ж більше спрямовані на галицьку родину Грушевських. Незабаром вийде другий том листування Михайла і Катерини Грушевських, там буде родинне листування по Марії Сильвестрівні, по дружині.
Прямих нащадків Грушевських немає, але є велика родина по лінії Марії Грушевської, вона мала багато сестер і братів. Власне, вже їхні діти та племінники дали нам багато матеріалів для музею.
— Хто з родичів Михайла Грушевського останнім часом відвідував ваш музей?
— Галицька родина завжди присутня на всіх наших заходах. Це Микласевичі, Савицькі, Тишовницькі, Калитовські, Бальки, Мучульські, Левицькі та інші. Всі вони — нащадки по лінії Марії Грушевської. Вони завжди є почесними гостями, ми акцентуємо на них увагу. Саме завдяки їм ми маємо унікальні експонати, які вони зберігали, не знаючи, що саме вони зберігають. Адже говорити про це в радянські часи було заборонено. Серед таких експонатів є рукописи, старі фотографії, особисті речі, речі побуту, наприклад, столове накриття.
— Що треба робити, щоб більше популяризувати особистість Грушевського?
— Наприклад, відвідувати музей. Ми завжди запрошуємо, розповідаємо. Люди переважно дякують, адже дізнаються більше про особистість Михайла Грушевського, про рідних.
ДОВІДКА «УМ»
Вілла Михайла Грушевського у Львові була побудована у 1902 році архітектором Мартином Заходним. У тому ж році родина заселяється в нову оселю. Прожили Грушевські там із 1902 по 1914 рік. Проте 1914 рік — це умовна дата, позаяк це рік початку Першої світової війни. Певний час родина жила на два будинки: у Львові і Києві.
У 30-х роках у будинку неподалік Стрийського парку у Львові жила родина Філарета Колесси. Із 40-х років у цьому місці запрацював музей Івана Франка. Народний комісаріат за ініціативою Спілки радянських письменників прийняв таке рішення. Спочатку директором було призначено Петра Франка, сина Каменяра.
У 1998 році почали створювати Державний меморіальний музей Михайла Грушевського. Розпочались реставраційні роботи. Було відновлено пофарбування стін. Разом з будинком збереглися двері, кахель і плитка на веранді, а також ліпнина. Також частково збереглась бруківка, яка веде від брами до будинку-музею.
Було розроблено експозиційний план музею, автором якого стала Марія Магунь, заслужений працівник культури, директор музею. Офіційне відкриття відбулося 22 серпня 2000 року.
Наразі музей — це 6 екзпозиційних залів, які відтворюють життя і творчість Михайла Грушевського.
На території музею є яблуневий сад, де росте близько семи десятків дерев. У 1999 році президенти країн Центральної Європи висадили тут яблуні.
