Кочова міграція
Перші дослідження цієї території почалися ще в 1900 році завдяки досить тривіальній історії. Учитель земської школи села Верхній Салтів Василь Бабенко, розчищаючи розмитий водою пагорб одного з ярів, натрапив на древнє катакомбне поховання.
Про свою знахідку він одразу ж сповістив учених Харківського університету, які відрядили туди групу археологів. Розкопки тривали до початку Першої світової війни, що допомогло фахівцям дослідити майже чотири сотні різних могил.
Знайдений матеріал виявився настільки багатим, оригінальним і різноманітним, що одразу виникло запитання, до якого з відомих народів раннього Середньовіччя він належить. Особисто Бабенко схилявся до хазарів, про що й сповістив у своїй статті «Пам’ятники хазарської культури на півдні Росії».
Утiм дослідження тривали, і нарештi вчені остаточно дiйшли висновку: пов’язувати городище з якоюсь однією культурою немає жодного сенсу. Наразі відомо, що в період iз IV століття нинішніми степами Східної Європи рухалися з Азії на захід численні різномовні та різноплемінні народи.
Серед них були сармато-алани, угри, різні тюркомовні племена. Їхнє сусідство не було мирним досить тривалий час, але у VIII столітті після кровопролитних міжусобиць сармато-аланські та тюркські племена досягли у своїх відносинах певної «дипломатії» й увійшли до складу Хазарського каганату.
У результаті на величезній території — від передгір’я Кавказу і до верхів’їв Сіверського Донця і Дону — утворилася єдина древня культура. Її історичні пам’ятки вперше було знайдено якраз на території Верхнього Салтова, що неподалік від Харкова.
Середньовічний Вавилон
Сліди Салтівської культури шукали кілька поколінь вітчизняних археологів, які зрештою відтворили тут контури великого міста, що було розташоване на високому березі Сіверського Донця й нагадувало неприступну фортецю — з півночі, півдня та заходу його оточували вал і глибокий рів, а зі сходу — крутий високий схил i глибока річка.
Цитадель городища середньовічні будівельники зміцнили двома рядами вапняних плит, простір між якими був забетонований щебенем, дрібним камінням i глиною. На початку ХХ століття ці брили згодилися харків’янам для укріплення берегів однієї з річок, що свідчить про міцність середньовічного матеріалу.
Поруч iз древнім містом на площі майже 100 гектарів мiстився величезний могильник, де впродовж кількох століть ховали померлих. Ця археологічна пам’ятка цінна тим, що тіла покійних віддавали землі у спеціально обладнаних катакомбах, наповнених усіляким крамом.
Знайдені тут артефакти й дозволили вченим створити самобутню історію древнього поселення. Наприклад, з’явилася певна уява про тодішню моду.
«Три роки тому ми знайшли поховання дуже заможної жінки, — розповів начальник археологічного відділу Харківського історичного музею Віктор
Аксьонов. — Біля неї були бронзові сережки з позолотою, бронзова гривна — прикраса для шиї, що є ознакою високого соціального статусу. А ще вiсiм браслетів i сім каблучок на руках, шкіряна сумочка з коштовностями та намисто зі скляних і сердолікових бусин. Не пошкодували родичі для близької людини й 10 срібних арабських монет, що датуються VII — кінцем VIII століття».
Скрупульозний підхід до впорядкування катакомб дозволив припустити, що древня Салтівська культура була досить розвинутою. Тут процвітала металургія, гончарство, скотарство, землеробство та торгівля. З Китаю та Середньої Азії сюди привозили шовк, iз Північного Кавказу та Візантії — намисто, з Ірану — срібні монети та різну тканину, з Криму — вино та скляний посуд.
Разом ці факти дозволили припустити, що Салтів був великим адміністративним центром Хазарського каганату в північних землях. На його жителів поклали місію контролювати підкорені хазарами слов’янські племена сіверян i в’ятичів, збирати у них данину, охороняти каравани, що рухалися торговими шляхами.
Для цього в Салтові постійно перебував великий військовий контингент iз числа вихідців iз різних племен та їх об’єднань. Тут служили алани, представники мадярського етносу, проболгари і навіть слов’яни.
Історики вважають, що Салтівське городище найвірогідніше припинило своє існування внаслідок потужного військового нападу, оскільки всі розкопки мають сліди великої пожежі. А ось хто саме знищив древнє місто, наразі точно не відомо. За однією з версій, то були печеніги, за іншою — князь Святослав, який часто ходив iз дружиною на схід, аби зміцнити економічне становище Київської Русі. Салтівська фортеця стояла якраз на шляху княжих походів, тому була приречена на загибель.
Ця культура цікава тим, що увібрала в себе тюркські, хазарські та слов’янські елементи, утворивши нетипове для того часу поселення. Ще одна її унікальна ознака — миттєве й безслідне зникнення.
Екскурсія містом, якого немає
Територія древнього городища вже 115 років поспіль манить своїми прихованими таємницями як університетських, так і чорних археологів, але величезний катакомбний могильник продовжує дивувати новими знахідками. Ці історичні раритети встигли розійтися по багатьох музеях світу, тому наразі зберігаються у Харкові, Москві, Санкт-Петербурзі, Гельсiнкi, Одесі. Частина з них потрапила й до скромного комплексу, що отримав назву Історико-археологічний музей — заповідник «Верхній Салтів» імені Василя Бабенка.
Кілька років тому активно велися перемовини з Києвом про надання центру статусу «Національний», але мрія істориків-ентузіастів так і не увінчалася успіхом. Можливо, ця справа зрушилася б iз місця швидше, якби в середині 80-х років землю, що зберігає не одну таємницю далекого Середньовіччя, не почали роздавати садовим i городнім кооперативам.
Усі спроби громадських організацій домогтися виведення Верхньосалтівського археологічного комплексу з господарської розробки нiчого не дали. Городній наступ зачепив навіть фортецю з унікальною цитаделлю, тому доступними для розкопок залишилися тільки катакомбні поховання.
На сьогодні їх знайшли вже близько 900, хоча, за прогнозами археологів, таких підземних «усипальниць» тут щонайменше кілька десятків тисяч. Саме тому метою проведення фестивалю «Перлини Слобожанщини» стала ідея привернути увагу громадськості до проблем цього історичного куточку й зробити його популярним туристичним маршрутом.
Харків’яни досить жваво відреагували на запрошення організаторів, адже, за попередніми підрахунками, подивитися на реконструйований бій середньовічних лицарів i древні ремесла прибуло понад 3 500 осіб.
«Усім зрозуміло, що Верхньосалтівський музей-заповідник може стати центром археологічного туризму національного рівня, — впевнений один з організаторів заходу, голова благодійного фонду «Харків з тобою» Андрій Шейнін. — Своєї мети — розповісти про це унікальне місце, — ми досягли. Якщо раніше сюди приїздило щомісяця на екскурсії по 30-40 чоловік, то в перші ж вихідні після заходу — в рази більше».
На фестиваль Харківський історичний музей привіз експозицію предметів, знайдених тут упродовж кількох останніх десятиліть, а з Первомайська прибули оригінали скіфсько-сарматської зброї. Таким чином артефакти, що служили аланам i представникам інших племен, на деякий час повернулися до свого тепер уже не видимого міста.
Аби воскресити його з небуття, до Верхнього Салтова приїхало 25 екскурсоводів. Вони показали типові аланські поховання. Це —вузький довгий коридор зі східцями, який закінчується поховальною камерою овальної або прямокутної форми.
Вхід до деяких могил закритий «магічним каменем». У катакомбах ховали від одного до шести небіжчиків з особистими речами та зброєю. Через деякий час після похорону родичі розкривали могильник i відрізали покійним ступні. Робили це для того, аби небіжчики не воскресли з мертвих і не зашкодили живим.
На превеликий жаль, залишки древнього міста знищили не тільки городні кооперативи, а й рукотворне Печенізьке водосховище, що затопило частину городища. Хвилі й досі викидають на берег фрагменти кераміки, мідні, срібні та золоті монети.
Трапляються серед них навіть візантійські, що тоді передавали від покоління до покоління як амулети. Левова частка цінних артефактів потрапила також до рук чорних археологів, які ніколи не втрачали цікавості до присипаного земельною товщею міста.
Свої знахідки вони досить успішно продають, тому учасникам наукових експедицій часто доводиться йти вже їхніми слідами. Змінити цю хибну тенденцію зможе лише популяризація Верхньосалтівського комплексу як унікальної туристичної перлини. Саме тому організатори фестивалю вирішили перетворити його на постійний захід.
