Робота над помилками: що слід врахувати українській владі, аби не змарнувати ще один рік

Завершилися літні вакації. Оздоровлені й засмаглі народні депутати та урядовці повернулися до своїх звичних справ — вішати локшину на вуха довірливому електорату та надалі розгойдувати нестійкого державного човника. Черговий політичний сезон в Україні стартував, і є всі підстави прогнозувати, що він буде досить гарячим.

Отже, варто спробувати стисло окреслити окремі геополітичні та внутрідержавні процеси, що вірогідніше всього впливатимуть у тій чи іншій мірі на рішення і практичні кроки гілок влади. Від них залежатиме подальша доля країни та добробут громадян. 

Заслуговує на увагу нещодавній саміт G-20 у Ханчжоу, на який були вмотивовані сподівання як світової спільноти, так і України.

 

Але те, що стало публічним з обговорених тем лідерами країн розвиненої економіки (хоча Росію до них можна зарахувати лише умовно), не лише не справило враження, а й не виправдало очікувань люд­ства, яке розраховувало на ухвалення проривних домовленостей у подоланні масштабних загроз глобальній безпеці та щодо врегулювання небезпечних локальних конфліктів.   

 

Адже за невеликий відрізок часу світом прокотилося цунамі терористичних акцій та невдалих державних заколотів. У цей же період Кремль суттєво активізував російсько-терористичні бандформування на Донбасі, продовжуючи війну на виснаження України.

 

Навіть Олімпіада в Рio і заклик iз цього приводу Генсека ООН не зупинили агресора. Цим самим Путін вкотре продемонстрував небажання імплементувати так звані Мінські домовленості.  

 

Досить образливим є те, що питання збройної агресії Росії проти України обговорювалося лідерами США, Франції, ФРН, Великої Британії та Росії «на полях» та «на ногах» саміту без представників офіційного Києва.

 

Схоже, Путін зміг дотиснути Захід піти на вигідні Кремлю компроміси, у тому числі щодо недоцільності проведення у Ханчжоу консультацій у Нормандському форматі під надуманим і абсурдним приводом диверсійно-терористичної діяльності України в Криму.

 

Незважаючи на очевидність дискримінації української сторони, таке зневажливе ігнорування Києва не стало предметом відповідного реагування вітчизняного МЗС. Коментарі міністра Клімкіна про те, що питання України було у фокусі уваги саміту, виглядає як виправдовування існуючих проблем в української дипломатії.

 

Декларовані у Ханчжоу меседжі Обами, Меркель, Оланда та Мей про підтримку України у відновленні її територіальної цілісності включно із Кримом та щодо проведення у найближчі тижні саміту в Нормандському форматі за відсутності належної конкретики більше вселяють у серця українців тривогу, а не оптимізм.

 

Оскільки в українському суспільстві через невжиття жорсткіших санкцій щодо РФ усе частіше обговорюється можливість того, що за спиною України західними лідерами ведуться сепаратні переговори з російським агресором.

 

На ймовірність такої версії вказують перебіг подій у Ханчжоу, неприйнятні для Києва вимоги Оланда надати особливий статус Донбасу, вигідне Кремлю рішення польського сейму про нібито геноцид поляків під час Волинської трагедії та рекомендації Києву окремих західних політиків і експертного середовища розраховувати лише на власні сили.

 

Оскільки начебто нереальним є в середньостроковій перспективі членство України в ЄС і НАТО. Хоча близько 60% населення країни схвалює такі наміри. Опосередковано на інтереси Кремля працює і відома доповідь про окуповані території Донбасу представників ПАРЄ Зеленкової і Бек «Гібридна анексія».

 

У ній ствер­джується, що «окуповані території поступово і невідворотно переходять під вплив Росії та все більше ізолюються від України». Сюди ж  доречно поставити і заяву міністра закордонних справ ФРН Штайнмайєра, що він «не задоволений тим, як імплементуються Мінські домовленості і Росією, і Україною», а тому «за участю ОБСЄ готується новий документ щодо підтримки перемир’я на Донбасі».

 

І хоча пізніше МЗС ФРН спростувало такі наміри, посилаючись на некоректний переклад із недосконалої англійської міністра, безпідставна констатація главою німецького дипломатичного відомства і ОБСЄ того факту, що Україна нібито також не виконує Мінські домовленості, вочевидь працює на озвучену версію. Тому що Путіну такий підхід забезпечує реалізацію його намірів імплементувати домовленості на умовах Кремля, а питання Криму вважати «закритим». 

 

Для повного розуміння сучасної Росії Заходу доречно прислухатися до слів російського письменника Віктора Єрофєєва про те, що «у Росії з народом вже ніколи не пощастить. Зараз там прокинулася первісна людина, яка виявилася ще і вельми агресивною».

 

Варто додати, що формування такої людини відбулося під впливом націонал-шовіністичної та імперсько-расистської ідеології «Русского міра». Напевно, вже настав час, щоб Україна як непостійний член Ради Безпеки ООН внесла на обговорення цього органу чи ГенеральнQої Асамблеї ООН питання визнання Криму і міста Севастополь демілітаризованою зоною, щодо засудження ідеології «Русского міра» як расистської, а також визнання ФСБ і ГРУ ГШ ЗС РФ терористичними організаціями.

 

Зазначене відчутно вплинуло б на процес деокупації півострова та непідконтрольних Україні територій Донбасу. Водночас, з огляду на зволікання із реформуванням ООН і те, що Рада Безпеки і Генеральна Асамблея ООН не завжди спроможні захистити країни молодої демократії від збройної агресії і фінансово-економічної дискримінації, існує доцільність вивчення питання утворення такими державами альтернативної ООН міжнародної інституції для відстоювання прав на своє «місце під сонцем», суверенітету і територіальної цілісності.

 

Проте, на сьогодні реальна об’єктивність засвідчує, що офіційна позиція та низка практичних кроків очільників США, ФРН, Франції, Великої Британії, ЄС та НАТО і ОБСЄ стосовно Києва не залишає шансів Путіну на ілюзії відносно зняття з Росії санкцій до повного відновлення суверенітету і територіальної цілісності України.

 

В озвученому західними журналістами аналітичному меморандумі німецької коаліції ХДС/ХСС однозначно вказується, що «мета Росії — дестабілізувати обстановку в Україні для попередження її зближення із ЄС».

 

Наголошується, що «Україна є стратегічним викликом для ЄС, і тому ФРН повинно підтримувати цю країну, якій на модернізацію і реформи потрібно виділити 100 мільярдів євро». Оскiльки «у Заходу не повинно бути ілюзій, що політичні сили України одноосібно можуть провести всі необхідні реформи».

 

Оптимістично виглядає заява заступника Генерального секретаря НАТО Вершбоу на Берлінській безпековій конференції стосовно того, що «поточні політичні події вимагають повернутися до політики стримування ревізіоністської Росії». І хоча на Варшавському саміті НАТО Україна не отримала План дій щодо членства в Альянсі, Києву все ж таки надано Комплексний пакет допомоги із сорока трастів і запевнення Генерального секретаря Столтенберга про те, що «двері НАТО залишаються відкритими для будь-якої нації у світі, в тому числі й для України...» 

 

Тобто, попри труднощі політико-дипломатичного шляху вирішення проблем України, є всі підстави визнати існування і дієздатність міжнародної коаліції на її підтримку.

 

Звичайно, за умови, на чому партнери наголошують постійно, дотримання Києвом першочергової пріоритетності стратегічного євроатлантичного курсу, проведення для цього системних реформ та ефективної боротьби з корупцією. 

Працювати ж українській владі та громадянському суспільству є над чим, адже окремі тенденції, що проявилися, несуть в собі досить відчутні для курсу і безпеки України ризики.

 

Так, останнім часом спо­стерігається спроба окремих екс-державних діячів та аналітиків у царині стратегії національної безпеки через ЗМІ просувати в суспільну свідомість, вочевидь навіяну іззовні, контрпродуктивну теорію ревізії першочергових стратегічних пріоритетів країни.

 

Прозоро натякаючи на необхідності повернення у зовнішньополітичній і безпековій діяльності до збанкрутілої багатовекторності та псевдопацифістського позаблокового статусу України. При цьому підкидається вже відомий сумнівний меседж про те, що Україна може розраховувати лише на власні сили та ігнорувати можливості Будапештського меморандуму. Хоча в одному зi своїх інтерв’ю посол Великої Британії в Україні Джудіт Гоф заявила, що «Лондон готовий співпрацювати для відновлення повного суверенітету України в рамках Будапештського меморандуму».

 

Єдиним лідером, який ігнорує цей формат, є Путін.

 

Водночас, щоб, вірогідно, взагалі загнати у глухий кут питання деокупації українських територій, «стратегічні аналітики» пропонують вирішувати цю проблему спільно з врегулюванням заморожених конфліктів у Придністров’ї, Нагорному Карабаху, Південній Осетії та Абхазії. Можливо, позбутися таких оманливих теорій частині вітчизняного експертного середовища допоможе новоутворений українсько-ізраїльський інститут стратегічних досліджень? Звичайно, якщо такий підхід не відображає латентну позицію владного олімпу.

 

Беручи до уваги очевидні зрушення в будівництві сучасних Збройних сил України, залишається актуальним питання подальшого вдосконалення в умовах війни управлінської складової у військах.

 

Суттєвої оптимізації потребує робота промислового комплексу в кооперації з західними партнерами iз забезпечення армії сучасною військовою технікою та озброєнням. Нарешті Генеральному штабу ЗС України, СБУ та Національній поліції необхідно відпрацювати такий алгоритм оперативно-тактичних дій, який дозволятиме надійно убезпечити мирне населення зони АТО від обстрілів російських терористичних бандформувань, створення і діяльності в тилу українського війська ворожих резидентур, осередків сепаратистського опору та надійного перекриття каналів контрабанди і наркотрафіку.

 

Заходи української сторони повинні бути адекватними і на випередження, а покарання сепаратистів — невідворотними. Відтак вимагає помітної корекції під проводом РНБО координація роботи відповідних структур сектору безпеки й оборони та МЗС.

 

Наступальній і цілеспрямованій боротьбі з корупцією заважає бюрократичне зволікання своєчасного ухвалення та коригування відповідного законодавства, подекуди саботування люстраційного процесу в правоохоронних органах і судовій системі. Невиправдано тривалий період узгоджуються у різних комісіях структура, функції та кадровий ресурс новоутвореного Державного бюро розслідувань.

 

У реальну загрозу ефективній діяльності правоохоронних органів може перерости публічна та прихована конфронтація між ГПУ та НАБУ на ґрунті міжвідомчих амбіцій, дублювання функцій і недосконалого розподілу повноважень у царинi боротьби з корупцією у вищих органах державного управління.

 

Прикладом відсутності належної координації між зацікавленими державними інституціями став зрив визначених урядом і главою держави строків запуску електронної системи декларування доходів. При тому, що впровадження такої системи ЄС визначило обов’язковою умовою отримання Україною безвізового режиму.

 

На часі є підстави говорити про наявність проблеми певної втрати керованості за окремими сегментами державного організму, при умові, якщо зрив цього заходу не був результатом свідомого блокування з боку корумпованого олігархічно-кланового середовища та його маріонеток у парламенті та державних органах.

 

Схоже, що таким чином не відбувається позитивного голосування «принциповими» народними депутатами за відомий проект закону стосовно спецконфіскацій. Згідно з ним, лише в Януковича на користь держави може бути вилучено близько 1,5 мільярда доларів. 

В обстановці фактичної війни — здивування, а почасти обґрунтоване обурення суспільства, викликає зволікання парламенту, уряду, правоохоронних, спеціальних і контролюючих органів у справі позбавлення економічного, фінансового і медійного ресурсу «п’ятої колони» та унеможливлення використання Кремлем представництв банків, бізнес-структур і ЗМІ РФ в Україні для функціонування агентурної мережі спецслужб Росії у державі та підтримки терористичних ДНР/ЛНР.

 

Тому існує нагальна необхідність законодавчо визначити, що таке «п’ята колона», і встановити кримінальну відповідальність осіб за причетність до її  протиправної діяльності на шкоду інтересам України.

 

Нереалізованими залишаються низка вистражданих Революцією гідності ідей у гуманітарній сфері, що гальмує рух України до відновлення власної ідентичності та історичної справедливості, а також створює реальну загрозу демографічній та інтелектуальній безпеці держави. 

 

Неврегульованою до кінця є система кадрового забезпечення державних інституцій, що суттєво шкодить авторитету влади та впливає на рівень довіри суспільства до неї.  

 

Падіння рівня життя більшості населення країни, неконтрольована інфляція, зростання безробіття, тарифів, цін на продукти і товари першої необхідності, за висновками соціологічних досліджень Фонду демократичних ініціатив, викликають у громадян невдоволення реформаторською діяльністю влади і сприяють появі та поширенню радикальних осередків соціальної напруги.

 

Щоб ситуація не переросла у відкрите протистояння, уряд країни повинен оперативно вносити соціальні корективи у реформи, рішучіше відстоювати національні інтереси країни у міжнародних інстанціях.

 

Без сумніву, озвучені проблеми не здатні зупинити цивілізаційний світовий прогрес та відродження і становлення держави Україна. Для торжества української справи вже немало зроблено, хоча і по­кладено на її вівтар багато життів. Проте, з огляду на притаманні сучасній епосі тривожні тенденції, людство загалом і українське суспільство зокрема не повинні втрачати пильності, оптимізму та здатності послідовно і наступально боротися за сучасне і майбутнє щасливе життя.