Агресорам — по заслугах: є всі підстави притягнути Путіна до міжнародної кримінальної відповідальності

22 серпня 2016 року Юрій Луценко заявив: «На підставі зібраних доказів 8 серпня 2016 року Генпрокуратура України повідомила про підозру у вчиненні особливо тяжких злочинів проти основ національної безпеки України, громадської безпеки, миру і міжнародного правопорядку 18 особам iз числа представників влади і керівництва ЗС Російської Федерації... Серед них, зокрема, радник президента Росії, міністр оборони РФ, два його заступники і ще 10 генералів iз числа вищого командного складу ЗС РФ». 

 

Прес-секретар ГПУ Лариса Сарган опублікувала перелік військових службових осіб командного складу збройних сил та представників влади Російської Федерації, яким Головною військовою прокуратурою України повідомлено про підозру у розв’язанні агресивної війни (ст. 437 КК), зміні меж території і державного кордону (ст. 110 КК) та вчиненні інших злочинів проти України. 

 

Серед них, зокрема, радник президента РФ Глазьєв С. Ю., колишній повноважний представник президента РФ у так званому «Кримському федеральному окрузі» Бєлавєнцев О. Є., міністр оборони РФ генерал армії Шойгу С. К., заступник міністра оборони РФ генерал армії Булгаков Д. В., заступник міністра оборони РФ генерал армії Панков М. О., начальник uенштабу ЗС РФ — перший заступник міністра оборони РФ генерал армії Герасимов В. В., перший заступник начальника генштабу ЗС РФ генерал-полковник Богдановський М. В., командуючий Чорноморським флотом РФ адмірал Вітко О. В. та інші воєначальники Росії, всього 20 осіб. 

 

Тоді Юрій Віталійович наголосив, що ГПУ повідомила зазначеним особам про підозру у встановлений законом спосіб. Всі підозрювані оголошені в державний розшук. Готується клопотання до суду для отримання дозволу на їх затримання і доставку до суду для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. 

 

Зазначу, що на час підготовки матеріалу суд надав дозвіл на затримання Шойгу, Гера­симова, Богдановського, Ні­кі­фо­рова, Гурульова, Зуська, Кузовлева, Цепова та інших співучасників злочину і доставку їх у суд для вирішення питання про взяття під варту. 

 

За твердженням Луценка, злочинні дії підозрюваних вищих посадових осіб РФ, які почалися від лютого 2014 року, призвели до загибелі не менше 2263 і поранення не менше 8393 військовослужбовців Збройних сил України та інших військових формувань, а також заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення військової техніки, озброєння та іншого військового майна на загальну суму понад 1,3 трильйона гривень. 

 

Ще раніше Головний військовий прокурор Анатолій Матіос заявив, що головним ідеологом розв’язання збройного конфлікту на території України є начальник генштабу ЗС Росії Валерій Герасимов. Додам, що наказ розробити план ведення гібридної війни проти України віддав президент — верховний головнокомандувач ЗС РФ В. Путін. Розроблений генштабом ЗС РФ план був одноголосно затверджений рішенням ради безпеки РФ під головуванням Путіна наприкінці лютого 2014 року. 

Наведені мною у заяві докази однозначно вказували на те, що і президент РФ Путін, і всі вищезгадані політичні і військові високопосадовці Росії та екс-Президент України Янукович у різних формах співучасті вчинили злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку. 

 

А саме: планування, підготовка або розв’язання агресивної війни, а також участь у змові на вчинення таких дій (ст. 437 КК України); умисні дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України, а також публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій (ст. 110 КК України); вербування, фінансування, матеріальне забезпечення, навчання найманців iз метою використання у збройних конфліктах інших держав або насильницьких дій, спрямованих на повалення державної влади чи порушення територіальної цілісності (ст. 447 КК України); злочин агресії (пункт d статті 5 Римського статуту Міжнародного кримінального суду). 

 

Аналіз викладених у заяві доказів однозначно вказував на те, що ще у березні 2014 року були всі підстави для порушення кримінального провадження проти Путіна, Шойгу, Герасимова, Вітка та інших посадових осіб РФ (їхнi прізвища перераховані у моїй заяві від 7 березня 2014 р.), отримання в суді дозволу на затримання і арешт зазначених осіб та оголошення їх у державний розшук за планування, підготовку і розв’язання агресивної війни проти України, зміни меж території або державного кордону України з метою ліквідації її незалежності, тобто вчинення злочинів, передбачених ст. ст. 110, 437 КК України. 

 

Кваліфікація злочинів, вчинених Путіним і його підлеглими проти України, збiгається з кваліфікацією злочинів, які Генпрокуратура України у серпні 2016 року інкримінувала Шойгу, Герасимову та іншим співучасникам цих злочинів в оголошених їм підозрах. 

 

Сподіваюсь, що нинішній Генпрокурор Юрій Луценко знайде час ознайомитися з зазначеною заявою і офіційно допитає своїх попередників Махніцького, Ярему і Шокіна та встановить, чому вони не відреагували на заяву належаним чином, а по суті — стали на шлях приховування злочинів проти України, вчинених Путіним і його подільниками. 

 

Звертаю увагу на те, що поведінка Путіна щодо України вмотивована його внутрішнім ставленням до неї, адже раніше він заявляв, що «Україна не має тривалої історії державності, а значна частина української території насправді є російською територією». Мовляв, «незалежність України є непорозумінням». 

 

У своїй заяві, посилаючись на вимоги ст. 412 КПК, я вимагав від керівників Генпрокуратури і СБУ вчинити наступні процесуальні дії, які є обов’язковими:

 

1. Внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про злочини, передбачені ст. ст. 436, 437, 447, 110 КК України, вчинені Путіним та іншими посадовими особами РФ, прізвища яких зазначені у заяві. 

 

2. Повідомити мені дату про внесення цих відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань і про початок кримінального провадження щодо Путіна та інших співучасників, які вчинили злочини проти України. 

 

3. З урахуванням викладених у заяві доказів — отримати у суді дозвіл на затримання та арешт Путіна, Шойгу, Герасимова, Вітка та інших посадових осіб державної влади РФ, які у співучасті з Путіним вчинили зазначені злочини, і оголосити їх у розшук. 

18 березня 2014 року в. о. Президента України О. Турчинов заявив: «Я хочу попередити Путіна, що політичне керівництво Росії буде відповідати за всі злочини, які чинить на території України. Путін сьогодні копіює фашистів минулого століття, анексуючи територію незалежної країни, визнаної світом». 

 

Після такої заяви Турчинов зобов’язаний був офіційно звернутись до керівництва Генпрокуратури та Служби безпеки України з вимогою розпочати кримінальне провадження щодо Путіна за розв’язання ним агресивної війни проти України. 

 

Керівництво Генпрокуратури і СБУ, ознайомившись iз повідомленням Турчинова, зобов’язане було, відповідно до вимог ч. 1 ст. 214 КПК, не чекаючи офіційного звернення Турчинова, внести відомості про ці злочини до Єдиного реєстру досудових розслідувань і розпочати кримінальне провадження проти Путіна. 

 

20 березня 2014 року я офіційно звернувся до в. о. Президента України О. Турчинова з заявою про вжиття невідкладних заходів для притягнення до кримінальної відповідальності Президента Путіна та вищого політичного і військового керівництва Російської Федерації. 

 

Проте Турчинов не вжив передбачених законом заходів, адже офіційно не звернувся до керівництва ГПУ із заявою про кримінальне правопорушення, вчинене Путіним, а також не направив мою заяву з цього питання з дорученням прийняти по ній рішення, передбачене ст. 214 КПК. 

 

Керівники Генпрокуратури і СБУ також не відреагували належним чином. Служба безпеки, якій підслідні вказані злочини, перекручуючи на свій лад перехідні положення КПК, «відфутболила» мою заяву до Генпрокуратури. Керівництво ж ГПУ, грубо порушуючи вимоги КПК, не внесло заяву до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а в хитрий спосіб сховало її, долучивши до матеріалів провадження, порушеного щодо Януковича. 

 

Відмова у реєстрації заяви про кримінальне правопорушення не допускається, наголошує ч. 4 ст. 214 КПК. Але для керівників ГПУ і СБУ цієї вимоги, мабуть, не існує. 

Чому генпрокурори не звинувачували Путіна? 

 

У листопаді 2014 року 23-й з’їзд Спілки офіцерів України зазначив, що така бездіяльність Генпрокуратури і Служби безпеки є злочинною і неприпустимою, а винні посадові особи, які, по суті, стали на шлях приховування злочинів, вчинених Путіним проти України, повинні понести покарання. 

 

З’їзд звернувся до Президента України П. Порошенка з заявою про вжиття невідкладних заходів для притягнення до кримінальної відповідальності Путіна та вищого політичного керівництва РФ. 

 

Упродовж 2014—2015 років я неодноразово звертався до керівників ГПУ Махніцького, Яреми і Шокіна (як усно, так і письмово) з проханням виконати вимоги ст. 214 КПК. У відповідь отримував лише формальні відписки і абсурдні (з юридичної точки зору) усні пояснення. Такі дії Махніцького, Яреми і Шокіна мають, на мою думку, ознаки посадових злочинів, як мінімум iдеться про злочинну недбалість. 

 

У лютому 2015 року на зустрічі з Юрієм Луценком я звернувся до нього як до депутата і голови парламентської фракції «Блок Петра Порошенка» і проінформував про порушення керівництвом ГПУ вимог ст. 214 КПК при розгляді моєї заяви та звернення з’їзду СОУ з цього питання до Президента України П. Порошенка. Я особисто передав Луценку копії зазначеної заяви і звернення СОУ з проханням відреагувати як депутату на зазначені порушення і проінформувати про це Президента. 

 

Сподіваюся, Юрій Віталійо­вич не забув своєї відповіді на мої запитання: чому не порушене кримінальне провадження проти Путіна, Шойгу, Герасимова, Вітка та інших вищих політичних і військових керівників Росії, чому Путіна не оголошено у державний розшук, чому йому не повідомлено про підозру і чому щодо нього та інших не отримано в суді дозвіл на їх затримання й арешт?

 

У Генпрокуратурі мені підтвердили слова Луценка про те, хто саме давав вказівку його попередникам — Махніцькому, Яремі та Шокіну — не вчиняти проти Путіна зазначених процесуальних дій і чому... 

 

Тоді Юрій Луценко був народним депутатом та політиком і, мабуть, керувався у своїй діяльності принципом «політичної доцільності і компромісу» та позицією Президента Порошенка. 

 

Сьогодні Луценко є Ген­прокурором України, для якого принципи верховенства права, законності, рівності всіх перед Законом і Судом повинні бути основою його прокурорської діяльності. Про це Юрій Віталійович і сам неодноразово наголошував після призначення на посаду. 

На сьогодні встановлено беззаперечні докази вчинення Путіним і Медведєвим злочинів проти миру, безпеки людства, міжнародного правопорядку та злочину агресії проти України. Офіційне оголошення підозри підлеглим Путіна (Шойгу, Герасимову, Вітку та іншим) у плануванні, розв’язанні і веденні агресивної війни проти України і неоголошення підозри організатору цього злочину — верховному головнокомандувачу ЗС, голові Ради безпеки РФ Путіну, який віддав наказ на розв’язання цієї війни, з юридичної точки зору, є неграмотним і виглядає абсурдним. 

 

Чи уявляєте ви, щоб міністр оборони Шойгу або начальник Генштабу ЗС РФ Герасимов самовільно, без наказу верховного головнокомандувача ЗС — президента РФ Путіна, розпочали воєнну агресію проти України за участі військ спецпризначення (так званих «зелених чоловічків», використання яких згодом визнав і сам Путін), анексували Крим і окупували значну частину Донецької і Луганської областей України і створили там так звані «ДНР» і «ЛНР»? 

 

Чи міг Шойгу без наказу Путіна самостійно віддати наказ про вторгнення в Україну вранці 24 серпня 2014 року батальйонно-тактичним групам ЗС РФ разом iз танками та при вогневій підтримці артилерії й системи «Град», які вели обстріли українських військовослужбовців та добровольчих батальйонів на ураження, в тому числі з території Росії?

 

2 вересня 2016 року на засіданні комітету Верховної Ради з питань нацбезпеки й оборони Ю. Луценко заявив, що основною причиною, яка перебуває у причинно-наслідковому зв’язку з Іловайською трагедією наприкінці серпня 2014 року, є пряме військове вторгнення російських військ, військова агресія збройних сил РФ. За даними Луценка, під Іловайськом загинуло 366 українських військових, отримали поранення 249, потрапили у полон 128 і 158 осіб зникли безвісти. 

 

Не думаю, що Юрій Віталійович вважає, що все це було виконано командуванням зброй­них сил Росії без наказу Путіна. 

 

Тоді ж журналісти спитали Луценка: «Коли саме ГПУ винесене підозру Путіну і Медведєву в посяганні на територіальну цілісність України та веденні проти неї агресивної війни?». 

 

Юрій Віталійович відповів: «Працюємо...». Деякі ЗМІ розцінили це як новину про те, що «Генпрокуратура готує матеріали для оголошення підозри Путіну і Медведєву». 

 

23 серпня 2016 року міністр юстиції Павло Петренко заявив: «Ми можемо оголошувати підозру Путіну і Медведєву, якщо вони порушили українське законодавство, їхнi посади не мають значення». 

 

25 серпня 2016 року Президент України Петро Порошенко в Маріуполі офіційно заявив, що «єдиною людиною, яка організувала агресію проти України, є Путін». 

 

Тоді як затягування з оголошенням підозри Путіну і Медведєву буде свідчити лише про одне: Президент Порошенко дав тепер уже й Луценку усну вказівку не приймати зазначених процесуальних рішень щодо Путіна і Медведєва, виходячи з якоїсь доцільності, можливо, особистої чи залежно від позиції Вашингтона. Це буде черговим підтвердженням того, що на словах Президент і генпрокурори говорять одне, а на ділі роблять інше. 

 

Але Луценко має пам’ятати, що він є Генпрокурором, а не керівником фракції БПП! Президент Порошенко повинен не забувати і мудрість народів світу: «Правда веде до перемоги, брехня — до поразки». 

 

Господар Кремля має відповісти за все

 

Нагадаю, що ще 9 лютого 2012 року Верховна Рада направила Генпрокурору В. Пшонці і голові Служби безпеки І. Калініну мій депутатський запит про порушення кримінальної справи, арешт і притягнення до відповідальності прем’єр-міністра РФ Путіна за завдавання значної шкоди економічній і національній безпеці, що створило реальну загрозу державному суверенітету України у зв’язку з підписанням кабальної газової угоди в січні 2009 року. Проте керівники ГПУ і СБУ відмовились порушувати кримінальну справу проти Путіна, мотивуючи своє рішення тим, що Путін є громадянином іншої держави. 

 

8 вересня 2016 р. я вчергове звернувся з офіційним зверненням від імені Спілки офіцерів України до Генпрокурора Юрія Луценка невідкладно виконати вимоги КПК України, а саме:

 

1. Внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про злочини проти миру, безпеки людства, міжнародного правопорядку та розв’язання агресивної війни проти України, вчинені президентом В. Путіним, прем’єр-міністром Д. Медведєвим (організатори вчинення злочинів проти України), постійними членами Ради Безпеки, які прийняли рішення про введення військ в Україну, членами Ради Федеральних Зборів, які дали дозвіл Путіну на використання збройних сил на території України, депутатами Державної Думи, які 28 лютого 2014 року зареєстрували законопроект № 462741-6 «Про внесення змін до Федерального конституційного закону «Про порядок прийняття в Російську Федерацію і створення в її складі нового суб’єкта Російської Федерації», який перед­бачав пряму можливість сепаратистського приєднання Автономної Республіки Крим України до Російської Федерації.

 

Оголосити президента РФ Путіна і прем’єр-міністра РФ Медведєва у державний розшук, повідомити їм у встановлений законом спосіб підозру у вчиненні злочинів та звернутись до суду для отримання дозволу на затримання і арешт Путіна і Медведєва. 

 

2. Згідно з наявними процедурами, офіційно звернутися до країн-учасниць Римського статуту Міжнародного кримінального суду з клопотанням ініціювати позов про кримінальне переслідування президента В. Путіна, прем’єр-міністра Д. Медведєва та вищого політичного і військового керівництва РФ за вчинення вищезгаданих злочинів (пункт d статті 5 Римського статуту Міжнародного кримінального Суду). 

 

3. Дати правову оцінку діям В. Путіна за завдавання значної шкоди економічній та національній безпеці України у зв’язку з підписанням газової угоди у січні 2009 року. 

 

4. Дати правову оцінку діям колишніх генпрокурорів України Махніцького, Яреми і Шокіна, які мають ознаки службових злочинів, і розглянути питання про притягнення їх до кримінальної відповідальності. 

Особливо привертаю увагу до одного дуже важливого юридичного питання, яке може виникнути в українському або в Міжнародному кримінальному суді при розгляді справи за звинуваченням вищого політичного і військового керівництва Російської Федерації, яким Генеральна прокуратура України офіційно оголосила підозру у вчиненні злочину, передбаченого ст. 437 КК України, а саме — розв’язання агресивної війни проти України (сподіваюсь, що найближчим часом така ж кваліфікація злочину буде оголошена в офіційній підозрі Путіну і Медведєву). 

 

Адже саме ця кваліфікація злочину зазначена в офіційних підозрах, які Генпрокуратура України офіційно повідомила представникам державної влади та службовим особам вищого командного складу збройних сил РФ. 

 

На сьогодні Президент Порошенко, керівництво Верховної Ради і Кабміну, переважна більшість депутатів і Генпрокурор Луценко воєнну агресію Росії проти України розцінюють як війну. Проте російській агресії в Україні офіційно надано юридичний статус — «Антитерористична операція». 

 

Порядок про оголошення стану війни, згідно з п. 19 ст. 106 Конституції, є наступним: Президент вносить до Верховної Ради подання про оголошення стану війни, а парламент цей стан оголошує більшістю голосів. 

 

Лише після цього агресія РФ проти України юридично буде визначена війною, а дії винних осіб будуть кваліфікуватись згідно зі ст. 437 КК України — планування, підготовка, розв’язання або ведення агресивної війни проти України. Саме така кваліфікація злочину вказана в офіційних підозрах, повідомлених Головною військовою прокуратурою України зазначеним військовим службовим особам вищого командного складу збройних сил та посадовим особам державної влади Росії. 

 

Розв’язання війни виражається в актах агресії. Резолюція Генеральної Асамблеї ООН (№ 3314 (ХХIХ) від 14 грудня 1974 року) затвердила визначення агресії (ст. 1) та її види (ст. 3). Аналіз видів агресії, передбачених цією Резолюцією, засвідчує, що Росія вчинила проти України акти агресії, які визначені в пунктах а,b,c,d,g ст. 3 Резолюції, а саме:

 

1. Вторгнення або напад збройних сил однієї держави на територію іншої або будь-яка воєнна окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія з застосуванням сили території іншої держави або частини її;

 

2. Бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;

 

3. Блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;

 

4. Напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, чи морські та повітряні флоти іншої держави;

 

5. Засилання державою або від імені держави озброєних банд, груп і регулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які носять настільки серйозний характер, що це рівнозначно перерахованим вище актам, або її значна участь у них. 

 

Маючи практичний досвід слідчої та оперативно-розшукової роботи, я запропонував Генеральному прокурору Юрію Луценку свою допомогу (як спеціаліст, експерт, консультант, радник) у розслідуванні кримінального провадження щодо Путіна і Медведєва та притягнення їх до кримінальної відповідальності. Сподіваюсь на плідну співпрацю.