Колишній міністр енергетики і вугільної промисловості України Володимир Демчишин під час телеінтерв’ю наприкiнцi серпня чи не вперше публічно заявив про те, що низку наших теплових електростанцій можна дообладнати для спалювання вугілля газової групи, а не — вугілля антрацитної групи. І навіть назвав, що мінімальне таке дообладнання може коштувати приблизно 400 млн. американських доларів.
Після такого дообладнання українська теплова енергетика повністю може відмовитися від спалювання вугілля антрацитної групи, яке видобувається на тепер непідконтрольних Києву територіях, і перейти на використання вугілля газової групи, яке вдосталь видобувається, зокрема, у Львівсько-Волинському і Дніпровському вугільних басейнах. Іншими словами — це б дало можливість Україні позбутися залежності від РФ (безпосередньо чи опосередковано через їй підконтрольні території) у питанні забезпечення енергетики антрацитним вугіллям. Звичайно, видобуток вугілля у згаданих басейнах має бути організований українською державою бездоганно, як це має місце у багатьох державах, де теплова енергетика забезпечується тільки вугіллям газової групи.
Це було друге відверте «одкровення» вже колишнього міністра. Перше було у березнi минулого року, коли міністр чесно констатував, що в Україні 25—30% нафтопродуктів за рік нелегальні (за іншими оцінками, не менше 100%). Очевидно, що інформація про ТЕС і ТЕЦ надiйшла до міністра від фахівців у галузi теплової енергетики. Немає сумніву, що така інформація (можливо, навіть розширена) є в розпорядженні теперішнього міністра енергетики та вугільної промисловості України Ігоря Насалика.
У цьому контексті згадується, що під час візиту до України у квітні 2015 року президент Польщі Б. Коморовський обіцяв приблизно 50 млн. євро на дообладнання українських теплових станцій для технічних можливостей використовувати тільки «газове» вугілля. Очевидно ж, що поляки виходили з того, що решту грошей для цієї мети українська сторона забезпечить сама — чи за рахунок бюджету, чи міжнародних грантів, чи позик, адже, серед іншого, йдеться про реальну незалежність України від РФ щодо вугілля. На жаль, подальша доля згаданих коштів не відома.
Треба сподіватися, що завдання про фінансування створення технічних можливостей унезалежнення України від РФ щодо вугілля отримали і проробляли відповідні державні структури, а відтак — усе це і реалізація проекту втаємничені. Тут варто зауважити, що Міненерго до таких структур не належить.
З iншого боку, якщо згаданих коштів не було, напрошується думка, що колишній і теперішній міністри енергетики і вугільної промисловості України інформацію мали, а фінансових можливостей не мали. Вiдтак рано чи пізно в українському суспільстві постане питання: «Як це зрозуміти, кому вигідно?» .
