Сайт українського посольства у Москві (ще один довоєнний рудимент, якого варто було б позбутися) беземоційно повідомляє: торгові зв’язки з «Білокам’яною» помалу мінімізуються. «У 2015 році обсяги зовнішньої торгівлі товарами та послугами України з Російською Федерацією становили 15 990,9 млн. доларiв і зменшилися в порівнянні із 2014 роком на 10 902,2 млн. доларiв, або на 40,5%. Торгівля товарами (без урахування послуг) у 2015 році становила 12 315,1 млн. доларiв і зменшилася у порівнянні з 2014 роком на 10 183,1 млн. доларiв, або на 45,3%», — мовиться на веб-сторінці амбасади.
Про війну, звісно, ані слова, ніби отак була собі торгівля, а потім невідомо з яких причин почала раптово згортатися. Але Бог iз ним, iз посольством. Головне на сайті передано правильно: економічні відносини України з РФ тривають. Це — факт. І вимірювати ці відносини слід не у доларах США і не у відсотках, а з погляду моральності (точніше, аморальності) таких стосунків та їхньої доцільності в теперішній час.
Тільки цифри
Видання «Главком» отримало нещодавно відповідь на свій запит до Державної фіскальної служби щодо обсягів українського експорту/імпорту за перші місяці поточного року. Виявилося, що за перший квартал 2016 року Україна імпортувала товарів більш ніж на 8,6 мільярда доларів, а експортувала — на 7,7.
Зокрема, обсяг імпорту в Україну з 1 січня по 31 березня 2016 року з країн ЄС склав 3,87 мільярда доларів, Азії — 1,98 мільярда доларів, СНД — 1,7 мільярда доларів. Також було імпортовано товарів на 688 мільйонів — з Америки, 138 мільйонів — з Африки, 38 мільйонів — з Австралії та Океанії, 231 мільйон — з інших країн. У топ-країн, де Україна закуповує ті чи інші товари, потрапили Китай, Росія, Німеччина, Білорусь, Польща та інші.
Головними імпортними товарами традиційно є енергоносії: паливо, нафта, газ, інші мінеральні речовини, вартість яких за перший квартал сягнула 1,5 мільярда доларів США — 18% від загального обсягу. На другому місці продукція машинобудування (реактори, котли, машини та обладнання) — 907 мільйонів доларів, або 10%. На третьому — побутова техніка (електричні машини та обладнання, відео- та аудіоапаратура) — 667 мільйонів, або 8%.
Експорт у країни ЄС склав 3,196 мільярда доларів, Азії — 2,47 мільярда доларів, СНД — 1,075 мільярда доларів. Сума експорту в країни Африки склала 747 мільйонів доларів, Америки — майже 143 мільйони, Австралії та Океанії — 2 мільйони, в інші країни — 64 мільйони та в невизначені країни — 20 мільйонів.
Якщо аналізувати за окремими країнами, то найбільше своїх товарів, незвважаючи на війну на Сході, Україна все ще експортує в Росію. Сума експорту за підсумками першого кварталу дорівнює майже 650 мільйонів доларів. Далі йдуть Китай, Польща, Єгипет, Туреччина та інші.
Найбільш затребуваною на зовнішньому ринку групою товарів з України є чорні метали — за перший квартал цього року їх відвантажено на 1,5 мільярда доларів, що складає 19% від загального обсягу експорту. Далі йдуть зернові культури (майже 1,4 мільярда доларів, або 18%) і жири та олії, готові харчові жири, воски (майже 946 мільйонів доларів, або 12%).
У пошуках нових ринків
І поки Україна найбільше товарів експортує до Росії, та відповідає їй зі «щирою братерською любов’ю». З 1 січня 2016 року Росія заборонила ввезення з України м’яса, ковбаси, риби і морепродуктів, овочів, фруктів, молочної продукції. У відповідь Київ затвердив власний список із 70 позицій. Під заборону потрапили, зокрема, хлібобулочні вироби, м’ясо, сири, шоколад, обладнання для залізниць і локомотиви.
І все одно торгівля, хоч і зменшена в обсягах, триває. За даними Держкомстату, експорт у РФ за перші 5 місяців поточного року скоротився на 36,2% в порівнянні з аналогічним періодом 2015 року, або до 1,2 млрд. доларів. Ще більші збитки Україна несе через заборону транзиту через РФ до Казахстану. Тут ми маємо падіння на 53,8%, або на 158,8 млн. дол.
Щоправда, не все так погано, адже з початку року в рази збільшилися поставки (в основному за рахунок продажів вершкового масла і соняшникової олії, сирів, м’яса) в країни Південно-Східної Азії та Африки: в 25 разів (до 36,1 млн. дол.) в М’янму, в 3,7 раза (81,2 млн. дол.) в Індонезію, на 57% (46,8 млн. дол.) в Пакистан, у 22 рази (17,7 млн. дол.) в Конго, в 10 разів (3,1 млн. дол.).
У грошах це поки небагато, і — для порівняння: один з наших головних покупців продовольства — Єгипет — тільки в цьому році придбав товарів на 968 млн. дол., але, за словами президента Украналітцентру Олександра Охріменка, така тенденція вже зараз свідчить про те, що наші виробники починають активно освоювати ринки Азії та Африки, і не тільки. І це правильно, вважає експерт.
«Є перспективи у виробників соняшникової олії, м’яса, перш за все курятини, твердих сирів, борошна, — говорить Охріменко. — Зараз перевага у бізнесменів, які сертифікували свої товари за євростандартом. Але говорити про прорив рано, адже вихід на нові ринки вимагає великих вкладень у валюті, що доступно тільки великим гравцям.
Дрібні фірми підуть іншим шляхом, наприклад створять СП із білорусами, щоб в обхід ембарго, як і раніше, торгувати з РФ (…). У підсумку, нові ринки в цьому році можуть перекрити приблизно половину втрат від ембарго з РФ. Разом ми повинні заробити близько 500 млн. доларів», — зазначає він.
Жити без Росії
Унаслідок економічної політики Росії найбільше постраждали представники харчопрому — виробники м’яса, молочної продукції, плодів та овочів. Українським компаніям довелося шукати ринки збуту в Європі, Африці, Азії. При цьому хтось із наших виробників постарався закріпитися на внутрішньому ринку за рахунок вільних ніш — еко- або органічної продукції.
Як варіант, деякі виробники вирішили вчинити хитро: одні почали шукати для покупки виробничі потужності в країнах СНД, щоб випускати свій товар там, а інші зайнялися створенням спільних виробництв із компаніями з Білорусі чи Казахстану. За таких умов ринок РФ залишається для українських компаній відкритим.
Однак існують проблеми, які досі змушують багатьох експортерів топтатися на місці. Одна з них — це перебої з транзитом наших товарів через РФ. Тобто навіть якщо ми відкриваємо ринки Казахстану або Китаю, наш вантаж залізницею рухається повільно. Так, є альтернатива у вигляді «нового Шовкового шляху», але цей варіант поки що не відпрацьований.
Експерти вважають, що держава повинна допомогти нашим виробникам подолати експортну кризу. Зокрема, шляхом знижування кредитної ставки для бізнесу, створювання кредитно-експортних агентств (які допомагають шукати ринки збуту, оформляють документи тощо). Все це дозволило би нам відняти конкурентоспроможність на зовнішніх ринках.
Зацікавленість олігархів
Та поки мрії про зацікавленість держави у допомозі виробникам залишаються мріями, Україна продовжує торгувати з Росією. А локомотивами таких відносин, як і раніше, залишаються підприємства, що належать українському олігархату. Але не тільки.
Так, за даними «Держзовнішінформ», одним із найбільших українських постачальників продукції машинобудування до РФ є харківське державне (!) підприємство «Завод «Радіореле». Сайт цього підприємства не має української версії, але для російськомовних покупців пропонується доволі широкий спектр послуг, таких як ковальсько-пресове виробництво, лазерне та мікрозварювання.
Розголосу набув також і випадок з ПАО «Завод Екватор». Це миколаївське підприємство зазначає своїх російських партнерів просто на сайті. Серед них — «Уралелектро», «Сегнетикс», «Сімметрон», «ВО Альфа Метал», «Алкоа РУС», «Ревдинський ОКМ». Завод продає до РФ суднове кліматичне обладнання: вентилятори, кондиціонери та холодильники, йдеться в розслідуванні програми «Висновки» канала «1+1».
Класикою ж у цьому відношенні є компанія «Мотор Січ». Щоправда, державна служба експортного контролю востаннє згадала про бізнес українських авіавиробників у Росії в 2013 році: тоді «Мотор Січ» продала лише один гвинтокрил. На сайті самої компанії йдеться про те, що «в умовах розриву традиційної кооперації України та РФ 2014 року в зв’язку з російською військовою агресією компанія почала роботи з диверсифікації ринків збуту та імпортозаміщення російських комплектуючих».
Але, судячи з усього, співпраця триває. У Москві досі працює торгівельне представництво «Мотор Січ», яке навіть видає свій журнал «Авіаінформ», у якому повідомляється про співробітництво Росії та України в авіаційній галузі. Причому продукція заводу цілком може використовуватися й російською «оборонкою». Адже «Мотор Січ» має контракт iз компанією «Вертольоти Росії» на поставку 250-270 двигунів щорічно.
Контракти з Росією на три роки вперед має і ПАТ «Турбоатом» (як підкреслюють на підприємстві, укладалися ці договори ще до початку війни). Продовжує відвантажувати до Росії металургійне обладнання і завод «Азовмаш», який асоціюють із розшукуваним зараз бізнесменом часів Януковича Юрієм Іванющенком.
У грі лишається і донецька компанія Corum Group, що входить до фінансово-промислової групи СКМ, яку контролює Рінат Ахметов. Вона постачає до РФ техніку вугільного машинобудування, зокрема очисні та прохідницькі комбайни.
Також Україна досі продає в Росію катіоніти (іонообмінні смоли) — унікальний товар, який там ніколи не виробляли. Їх використовують для виготовлення промислових фільтрів для води.
Нарешті, Росія купує в Україні й глинозем, оскільки Миколаївський глиноземний завод належить корпорації «РУСАЛ» близького до Путіна Олега Дерипаски. Це підприємство є невід’ємною ланкою виробничого комплексу російської корпорації.
Замість висновків
Плекаючи сподівання на чергове пролонговування Заходом санкцій, Україна сама грає, м’яко кажучи, не за правилами. На що нашій державі вже не раз у ненав’язливій формі «натякали». Та навіть попри чітко висловлене невдоволення наших європейських партнерів, Україна не квапиться перебудовувати стосунки з Росією.
Цьому з одного боку стає на заваді український олігархат, котрий ніколи не страждав надміром патріотизму і котрий не збирається відмовлятися від бізнесових інтересів, пов’язаних iз Росією. А з іншого боку, в ситуації, що склалася, винна й держава як така — з неповороткістю її внутрішніх механізмів, iз небажанням простягнути руку допомоги великому та середньому бізнесу.
Відтак Україна й надалі наповнює російську казну, з якою наш північний сусіда черпає кошти на нове озброєння для нашого ж убивства.
