Зародилась ідея бюджету участі у великому бразильському місті Порту-Алегрі у складні 90-ті роки. Наслідком багаторічного існування військової диктатури стала низка проблем, які ніхто не збирався вирішувати: низький рівень податкових надходжень, соціальні проблеми, високий рівень корупції.
Містом по суті керували 15 олігархічних сімейних кланів, а влада мала дуже малий вплив. Однак мешканці Порту-Алегрі почали брати управління своїм життям у власні руки: об’єднуватися у міські рухи та громадські організації, створювати школи самби та спортивні клуби.
А на виборах вони обрали ліву робітничу партію, яка вела чітку ліберально-демократичну політику і почала комплексно впроваджувати ідею партиципаційного бюджету (він же громадський бюджет або бюджет участі).
Починалось усе внизу, коли у мікрорайонах збирались мешканці на обговорення, що треба їхньому району та місту. Згодом більші групи перетворювали думки на конкретний проект. А потім було голосування — переможці отримували право потратити частку міського бюджету на реалізацію проекту, який підтримала громадськість.
Природно, що скоріше будуть голосувати за новацію у своєму мікрорайоні, тому великі та малі общини опинились у нерівних умовах. Тоді й запропонували, щоб визначальною була активність якомога більшої частки общини, а не просто кількість голосів.
У 1990 році участь у розподілі взяло близько тисячі учасників, хоча в неформальних зустрічах-дискусіях — 200-300 тисяч осіб. У наступні роки небайдужих ставало все більше. Адже ціна питання була дуже висока — 100% інвестиційних коштів розподілялись саме в рамках бюджету участі, тож усі питання капітального вкладення коштів — ремонту дороги, будівництва школи, садочка, спортивної інфраструктури — були в руках мешканців міста.
Експеримент вдався, місто почало розвиватись, люди — жити краще, охочіше платити податки, бо знали, куди вони підуть. Рівень корупції знизився, а інші міста та країни почали позичати вдалу ідею.
Як витрачають бюджетні гроші у Європі
Із Порту-Алегрі ідея бюджету участі з 2000 року перебралась на всі континенти. Важко сказати, скільки бюджетів участі у світі запроваджено, адже існують різні моделі. Головними залишаються кілька елементів, які дають підставу називати це бюджетом участі — ідеї йдуть від людей, люди голосують за проекти і розподіляють частку бюджету.
Крім цього, бюджет участі обов’язково розрахований на реалізацію не довше одного року, він циклічний і конкурс на нові проекти оголошується щороку.
До слова, такий вид бюджету може бути запроваджений у будь-якій установі на будь-якому рівні — на рівні міста, мікрорайону, школи, будинку культури. Потрібна лише воля влади та небайдужість мешканців або працівників структури.
У Європі проект підхопили деякі муніципалітети Франції, Італії, Німеччини та Великобританії. Із 2011 року дуже активно користується цим інструментом демократії Польща.
Влада Севільї почала агітувати мешканців долучитись до розподілу грошей міста у 2004 році — однією з перших у Європі. Пропозиції проектів збирали волонтери, влада розповідала про проект усюди, в кожному куточку міста. На зустрічах мешканці дізнавалися, як витрачається бюджет, куди він пішов минулого року і як долучитись до бюджету участі. У 2006 році участь у розподілі бюджету взяли 9000 жителів.
У Великобританії з 2006 року понад 150 муніципалітетів приєдналися до програми уряду, щоб заохочувати використання бюджету участі. До слова, влада Лондона щорічно витрачає 2,5 мільйона фунтів стерлінгів у рамках бюджетів на основі участі. З цієї суми 150 тисяч фунтів витрачають на інформування молоді про можливості їхньої участі у місцевому самоврядуванні та механізмах демократії на зразок громадського бюджету.
У Польщі вперше бюджет участі з’явився у 2011 році, із кожним роком їх ставало все більше, причому ледь не в геометричній прогресії. Обсяги бюджетів участі у Польщі — від 40 тисяч до 60 млн. злотих, від 0,002% до 3,4% від загального бюджету міста. Активність жителів у процесі розподілу частки громадського бюджету при цьому становить від 2% до 40%.
В останньому розподілі бюджету участі у Варшаві в голосуванні взяли участь 170 тисяч мешканців, на розгляді було близько 2000 проектів. Схожі проекти — об’єднують, регіональні, які можна зробити повсюдними — розширюють (наприклад велодоріжку не лише в одному районі, а мережу по місту).
Загальноміського бюджету участі у Варшаві наразі немає. Там весь бюджет розділено між мікрорайонами: 18 мікрорайонів — 18 окремих партиципаційних бюджетів.
У столиці Польщі проекти перевіряють працівники міської ради, які відповідають за цей напрям. Критерії оцінки такі: ці завдання мають входити до компетенції міста, повинні бути реалізовані протягом року, мати загальнодоступний характер, відповідати бюджету в межах заявленої суми, бути реалізовані на ділянці, яка є власністю міста.
Якщо це приватна територія, то має бути дозвіл приватних осіб, а також відповідати місцевим стратегіям і програмам. Відхилення проекту можна оскаржити, а ще його можна доопрацювати відповідно до зауважень працівників міськради.
Кошти бюджету — на благоустрій, соціальні таксі та … міський мюзикл
В Україні механізм бюджету участі запрацював завдяки фундації українсько-польського партнерства ПАУСІ наприкінці 2015 року. Першопроходцями стали три міста — Черкаси, Полтава та Чернігів. Згодом долучились Суми, Луцьк, Івано-Франківськ, Запоріжжя, Львів, Вінниця та Чернівці. Активно цікавляться досвідом колег та працюють над впровадженням Тернопіль, Житомир, Ужгород, Харків, Рівне та Київ.
У Чернігові спершу розробили положення «Про громадський бюджет». Виділили 4,8 млн. грн. (1% від бюджету міста) на бюджет участі, який можна було витрачати у двох вимірах: 50% на капітальні видатки (до 1,2 млн. на 1 проект) і 50% на поточні видатки (до 360 тис. на один проект). Провели інформаційну кампанію, наслідком якої стали 73 готові проекти, 56 із яких було подано на голосування жителям Чернігова.
Голосувати можна було лише на паперових бланках. Усього проголосувало 11 509 людей і перемогло 17 проектів (4 із капітальних видатків і 13 із поточних). У числі п’яти підтриманих проектів — створення служби соціального таксі у Чернігові; культурно-історичний проект «Чернігів у віках», який передбачає оформлення фасадів міста на історичну й іншу тематику; благоустрій берегової зони Десни в районі готелю «Брянськ»; інформаційно-культурний центр «Файнбук» та ремонт деяких освітніх закладів.
У Черкасах затвердили міську цільову програму «Громадський бюджет міста Черкаси на 2015—2019 роки» — виділили 5 млн. грн. Вартість одного поданого проекту не повинна перевищувати 1 млн. грн. У 2015 було подано 54 проекти на суму 23 млн. гривень.
Програма розрахована на 5 років, передбачається щорічно виділяти 5 млн. грн. на міські проекти городян, при доходах міського бюджету у 2015 році 684 млн. грн. це становить 0,7%. Ще 50 тис. грн. додатково щорічно передбачено на департамент реклами для популяризації проекту.
Голосувати можна на папері в приміщенні міськради та через сайт міськради. Вимоги до пропонованих проектів: бюджет до 1 млн. грн., підтримка від 10 осіб, реалізація протягом року.
У Луцьку діє трирічна програма реалізації бюджету участі. Тут щорічно виділяють 500 тис. грн., до 50 тисяч на ініціативу. У 2015 році перемогли 12 проектів. Одна з ініціатив-переможців стосувалася ремонту помешкання, де живе троє інвалідів, інші — облаштування спортмайданчика, скверу, дитячих майданчиків для трьох ОСББ та реалізації ініціативи з енергозбереження.
В Івано-Франківську проект громадського бюджету має окремий сайт. Максимальна сума проекту — 50 тисяч гривень. Частка бюджету міста, яка надається до громадського розподілу — 500 тисяч гривень.
У 2016 році мешканці подали 80 проектів, за які проголосували 2089 чоловік. Переможцями стали 12 ідей, які переважно стосуються благоустрою — встановлення огорож, облаштування прибудинкових територій та дитячих майданчиків тощо. Цікавими є ідеї влаштування творчої майстерні для роботи з неповносправними та проведення публічного театралізовано-вокального дійства — урбанізованого мюзиклу «Король Галіції».
«Пробіли» та «баги» бюджету участі
Як будь-який процес, пов’язаний із людьми, бюджет участі не є ідеальним механізмом. Деякі його недоліки пов’язані з людським фактором, інші — з «молодістю» проекту і тим, що деякі недоліки проявляються лише в процесі реалізації.
Усі ці проблеми спільні і для європейських (зокрема, польських), і для українських процесів розподілу бюджету участі.
Передусім це ніяк не регламентується нормативно-правовою базою. Принаймні на законодавчому рівні точно. Міські постанови або програми розвитку чи втілення бюджету участі — от і вся нормативно-правова база.
Часто цей механізм діє на умовах суспільного договору — тобто місто начебто обіцяє, що виконає зобов’язання і реалізує підтримані мешканцями проекти, але санкцій за порушення цього не має.
Інша проблема — мешканці часто не уявляють вартості робіт, тому складають неадекватні бюджети проектів. Це стає причиною їх відхилення владою, відповідно — розчарування активістів. Деякі практики бюджету участі радять робити «шпаргалки бюджету» — скільки коштує асфальтування метра дороги, встановлення лавочки, посадка дерева, ремонту метра даху тощо.
Проблемами є достовірність голосування — чи не накручують голоси боти, чи не вигадані люди, які підписались, чи справді власноруч заповнили бланки голосування, якщо їх цілим стосом приносять із будинку чи підприємства.
Крім цього, проблемною є репрезентативність вибірки — адже голосує переважно активний середній клас. Тож як зробити так, аби підтримані проекти відповідали інтересам усіх верств жителів міста і як змусити бути небайдужими усіх — теж виклик.
Ще одна проблема — невисока проінформованість про цю змогу. Тож на популяризацію бюджету участі треба витрачати гроші, час, креатив і залучати ЗМІ. Яскравий тому приклад — Лодзь, де було виділено 60 днів на подання проекту, однак за перші 30 днів подали лише один проект.
До справи включились ЗМІ із критикою байдужості та інертності мешканців — і спричинили цілий соціальний вибух. Після цього надійшло 900 проектів, із них 600 — в останній день.
Зрештою, варто зауважити, що бюджет участі — дуже хороший механізм для того, аби знаходити порозуміння між владою та людьми, долати корупцію, робити місто кращим, а кожного мешканця змушувати відчувати причетність та відповідальність за те, яким буде його місто.
