Після приборкання і фактичної дискредитації «Правого сектору» про загрозу для влади Петра Порошенка з боку приватних армій олігархів і добровольчих батальйонів стали говорити дещо менше. Однак найближче оточення Президента, в першу чергу голова СБУ Василь Грицак і Генпрокурор Юрій Луценко, продовжують підживлювати страхи Порошенка щодо третього Майдану і можливого збройного перевороту. За наявною інформацією, Президент досить серйозно сприймає загрозу захоплення влади силовим шляхом з боку політичних опонентів.
У приватних бесідах іноземні дипломати зазначають, що Петро Порошенко в розмовах із західними політиками продовжує повторювати, що постмайданній архітектурі загрожують шалені радикали і представники добровольчих батальйонів, які мають бойовий досвід і доступ до незаконної зброї на чорному ринку.
Якщо врахувати погіршення соціально-економічної ситуації, кабальні тарифи і прогнозовану затяжну парламентську кризу, то цілком ймовірно, що розмови про можливе силове захоплення влади мають підстави, а можлива ескалація бойових дій на Донбасі лише підвищує такі ризики.
Поточна ситуація на лінії зіткнення, а також підживлення Росією незаконних «ДНР»-«ЛНР» технікою і живою силою свідчать про те, що Кремль має намір примусити Київ виконувати Мінські угоди, враховуючи власні інтереси.
А це можливо тільки при зміні позиції Заходу в результаті геополітичного консенсусу з Кремлем. Або ж у випадку заподіяння тяжкого ураження ЗСУ проросійськими бойовиками з подальшим встановленням контролю над адміністративними кордонами Луганської та Донецької областей.
Це, у свою чергу, може призвести до великих хвилювань і викликати обурення у суспільстві, з непередбачуваними наслідками. Однак цілком зрозуміло, що в разі початку масових заворушень у Києві та інших містах України змусити армію та Нацгвардію розгорнути багнети проти своїх громадян буде практично неможливо.
Після турецьких подій різні експерти, коментатори та політики стали вказувати на те, що в Україні вже створені всі умови для зміни влади силовим шляхом. Якщо коротко, то сьогодні в нашій країні виникла класична революційна ситуація.
Низи вже об’єктивно не в змозі продовжувати жити по-старому, а правлячий клас настільки увійшов у смак життя по-новому, що просто не зацікавлений виконувати вимоги Євромайдану.
Іншими словами, зміни, що насуваються, неминучі, але їхня форма досі не визначена і багато в чому буде залежати не тільки від кон’юнктури, а й лідерів. У разі силового сценарію нові ватажки, швидше за все, просто захоплять владу під прикриттям гасел боротьби з корупцією, олігархатом або ж просто під приводом досягнення миру в країні.
Донедавна обговорення ймовірності силового захоплення влади мали закритий, аналітичний характер і в ЗМІ практично не виявлялися. Проте наприкінці липня народний депутат від БПП Сергій Лещенко підірвав інформаційний простір країни своєю заявою про те, що голова МВС Арсен Аваков має всі силові інструменти, щоб здійснити державний переворот.
У свою чергу, позафракційний депутат Володимир Парасюк заявив, що реальною силою, здатною захопити владу в країні, є парамілітарна структура «Азов» на чолі з народним депутатом Андрієм Білецьким.
Політичний альянс Аваков—Білецький
В експертному співтоваристві активно циркулює інформація, що вуличну підтримку потенційного бунту можуть забезпечити в «Азові», а силову і легальну — структури МВС Арсена Авакова.
Окремо ці групи не можуть вплинути на розвиток ситуації в країні, але от в синергії — цілком.
Те, що Арсен Аваков наглухо замкнув на себе все управління у МВС, дуже дратує найближче оточення Президента і самого Петра Олексійовича. Банкова ніяк не може вплинути на кадрові рішення і політику найвпливовішого силового відомства. Тим більше що останні ініціативи Авакова, спрямовані на скорочення кількості генералітету, в президентській канцелярії визнали спробою цементування впливу Авакова у МВС.
На Банковій поповзли чутки, що він хоче створити лояльну генеральську вертикаль для «подальших політичних маневрів», під якими мають на увазі також силовий сценарій захоплення влади.
Згідно з планом, який міністр представив у своєму Facebook, за всіма воєнізованими та правоохоронними формуваннями, що входять до сфери управління МВС, пропонується здійснити скорочення близько сотні генеральських посад — iз 194 до 95.
Водночас Аваков і Білецький заперечують і вважають надуманими звинувачення в тому, що вони розглядають військовий переворот як спосіб отримання влади. Андрій Білецький заявив, що «Азов» буде боротися за владу винятково за допомогою інструментів виборів, а не сили.
Однак вкрай самостійні дії Арсена Авакова на посаді міністра і провокативна поведінка «Азова» з його маршами і радикальними заявами розбурхують Президента і дають всі підстави для інших силових структур, зокрема СБУ — діяти жорстко і на випередження. Як приклад, можна відзначити операцію СБУ з подальшим розстрілом «азовців», які брали участь у нападі на інкасаторський автомобіль під Запоріжжям.
Тому не виключено, що тема можливого військового перевороту буде використана Президентом iз метою політичної конкуренції як привід не тільки для початку «зачистки» «Азова», а й для упокорення політичних амбіцій самого Авакова.
До речі, варто нагадати, що Петро Олексійович на зустрічі з військовими в місті Броди минулого тижня вперше заговорив про можливість воєнного стану. До цього про воєнний стан постійно говорили лише Олександр Турчинов й інші представники так званої «партії війни».
Надія Савченко — «чужа серед своїх»
Надія Савченко в разі некерованих вуличних протестів може істотно вплинути на баланс сил. На відміну від Авакова—Білецького, які діють раціонально і прагматично, Савченко є гравцем імпульсивним, нераціональним і вибуховим.
Як сформулював проблему один iз наших співрозмовників в адміністрації Президента, «все буде залежати від ситуації». Савченко може очолити будь-який протест. Умовно кажучи, сісти на БТР і поїхати на Банкову.
Тим більше — вона відчуває підтримку суспільства. Ця підтримка і медіа-впізнаваність були створені багато в чому завдяки владі, яка тепер пожинає плоди своєї непродуманої інформаційної пропаганди».
Ще з часів Євромайдану Савченко показала себе вуличним гравцем, який не боїться йти в гущу подій. Після обміну «полонянка Путіна» стала позиціонувати себе індивідуальним політичним гравцем.
Тези, які просуває Савченко в ЗМІ, є досить спірними і спричиняють шквал критики, проте в цілому суспільство сприймає її як національного лідера з найбільшим рівнем довіри. Поки вона не має великих ресурсів, однак представляє великий інтерес для різних політичних інвесторів, які спробують розіграти свою карту.
Чи буде це «партія війни» або примирення і прагматики, а може, антиолігархічний рух iз подальшим перезапуском країни і новою Конституцією — покаже час. Але, в будь-якому випадку, карта Савченко буде ще розіграна, і це розуміють усі ті, котрi сидять на Печерських пагорбах.
Реванш політичних емігрантів
Багато хто з побоюванням дивиться на схід, де все ще демонструють свої амбіції «сімейні» чиновники, які втекли з Януковичем. Як тут не згадати нещодавнє інтерв’ю екс-міністра внутрішніх справ часів Януковича Віталія Захарченка, в якому силовик-утікач заявив, що наведення конституційного порядку в Україні можливе тільки за допомогою силового сценарію.
З інтерв’ю стає зрозуміло, що Захарченко говорить про неможливість змінити владу в Україні шляхом прямих демократичних виборів.
Якщо взяти до уваги той факт, що чиновники часів Януковича досі мають величезний вплив на політичний простір країни за допомогою фінансів, банків, ЗМІ та кадрів, що залягли на дно у структурах влади, цей сценарій також не можна виключати.
Тим більше що певну активність в Україні виявляють структури, наближені до Арбузова, Клименка, Азарова та інших вiдомих функціонерів часів Януковича.
У будь-якому випадку, якщо хтось спробує організувати в Україні антиолігархічний переворот в ім’я реформ, то для цього потрібно мати як мінімум чотири складові: харизматичного лідера, силові ресурси, підтримку вулиці і зовнішніх гравців.
Ніхто з вище перерахованих політиків таким похвалитися не може, тому вони розуміють, що спроба силового перевороту за нинішнього розкладу сил і поточної ситуації в країні дорівнює самогубству.
Якщо, звичайно, в гру не втрутиться Його Величність Випадок і не станеться щось таке, що розбурхає суспільство, як це відбулося, наприклад, після розгону студентів під час Майдану в 2013 році.
Анатолий ОКТИСЮК,
старший аналітик МЦПД, спеціально для «Апострофа»
