"Любов і муки Магди Хоманн": історію про знищену ГУЛАГом українську німкеню доповнять

Українська німкеня Магда Хоманн народилася ще до Першої світової війни. По її завершенні закохалася у військовополоненого українця Олексія Кучинського і всупереч батьківським настановам поїхала з ним на українське Поділля. А тут — колективізація, Голодомор, сталінські репресії... Рано залишилася без чоловіка, синів-близнюків відправила в радянську армію, а виявилося — воювати з німцями. У 1944-му її відправили в табори ГУЛАГу. Коли і де точно її не стало — невідомо.

Цю історію описали в документальній повісті «Любов і муки Магди Хоманн» її правнук Сергій Сай-Боднар i Петер Хоманн — двоюрідний онук. Наша розмова — із журналістом Сергієм Сай-Боднарем, який уже знає, що історія його українсько-німецького роду сягає щонайменше далекого 1563 року. 

 

— Сергію, минуло майже два роки, як було презентовано біографічну книжку про складну долю німкені Магди — вашої прабабці — у роки Першої і Другої світових воєн, Голодомору в Україні. Якби тепер здавали до друку — зміст би хоч трохи змінився?

 

— Безумовно, змінився б.

 

Після того як 2014 року побачила світ публіцистично-документальна повість «Любов і муки Магди Хоманн» й отримала широкий розголос, позитивні відгуки, мій архів стрімко почав поповнюватися новим дорогоцінним фактажем.

 

Після презентацій книжки у Барському педагогічному коледжі та в рідному селі Каришків виявилося чимало охочих розповісти свої спогади про життя Магди. Покоління дітей Другої світової війни її ще памятає...

 

Сьогодні можу з упевненістю сказати: далі буде, і буде цікаво! Думаю, за два-три роки я зможу представити читачеві нову, розширену версію літературної розповіді про історію одного кохання, пошматованого двома світовими війнами.

 

Про одне шкодую. Через ідеологічно-політичні фактори, які визначали наше життя впродовж практично всього ХХ століття, я трохи запізно долучився до історичного дослідження своєї родини. Багатьох із тих, хто міг би розказати чимало правдивого і цінного, вже давно немає на цьому світі.

 

  

Мама Магди і Петер Хоманн.

 

— Останні два роки не порівнюєте воєнні події світових воєн і нинішні — на сході України? Мені особисто теперішні допомогли усвідомити, що в усі часи для одних були трагічні події, а хтось міг про них лише краєм вуха чути й робити вигляд, що нічого жахливого не відбувається.

 

— Збираючи матеріали для своєї першої книжки, а потім і для другої, однозначно дійшов висновку, що сьогоднішні воєнні події чимось дуже нагадують ситуацію сторічної давнини. Україна і тоді, і тепер робить спроби вирватися з геополітичних «обіймів» нашого північного сусіда. Але Російська імперія правдами і неправдами придушує наш національно-патріотичний рух, активно використовуючи вічну «п’яту колону».

 

...До речі, якщо сьогоднішню ситуацію з її режисерами розглядати як предтечу тре­тьої світової війни, то «на манєже — всьо тє же»...

«Ми голодні родинного спілкування»

— Чи багато книжок розкупили? Чи є така статистика?

 

— Сьогоднішні наклади, на жаль, не ті, що були в докомп’ютерні та доінтернетні часи. Тисяча примірників, видана власним коштом, вважається успішною справою. Третину книжок я передав Петеру Хоманну до Німеччини. І там, і тут усе розійшлося як гарячі пиріжки. Тема повісті — не вигадана і дуже зворушлива.

 

— Книгу неначе збиралися довидавати за програмою «Українська книга»?

 

— Повість «Любов і муки Магди Хоманн» зробила нас із Петером лауреатами двох літературно-мистецьких премій — імені Михайла Стельмаха та імені Івана Франка. А от бути ощасливленими втретє (мається на увазі перевидання книжки за державний кошт) нам не випало.

 

Проте другу мою книжку «Каришків. Я — твій колосок» невдовзі дійсно буде перевидано Вінницькою облдержадміністрацією. І там також є чималий розділ про каришківську німкеню.

 

А перший наклад у тисячу примірників було видано завдяки вдало проведеній читацькій толоці, за долучення до якої особливо вдячний А. С. Матвієнку, С. М. Вовченку, М. С. Табаку та Вінницькій аграрній компанії.

 

  

Онука Поліна вітає Сергія Сай-Боднаря з отриманням премії імені Івана Франка за книжку про Магду.

 

— Як часто спілкуєтеся після спільної роботи над книгою з Петером Хоманном?

 

— Із 1944 року, коли прабабусю Магду запроторили в табори сталінського ГУЛАГу, й до 1993 року, коли моя мама Світлана отримала першого листа від двоюрідного внука Магди Петера Хоманна, який 25 літ шукав нашу родину, пройшло дуже багато часу. Майже 50 років наші родини не листувалися й нічого не знали одна про одну. Ми голодні до родинного спілкування. Тому тепер iз Петером компенсовуємо втрачене. Благо, цьому сприяють інтернет-технології — електронна пошта, скайп, «Фейсбук»... 

 

«Будь-що розшукати сім’ю стражденної сестри в Україні»

 

— Історія Магди Хоманн була однією з тих, яку канал «1+1» відібрав для екранізації. Чи скоро глядач зможе побачити фільм?

 

— Минулого року напередодні Дня журналіста я отримав неймовірний подарунок — «Плюси» повідомили, що ідея мого сценарію «Любов і муки Магди Хоманн», із 700 пропозицій, ввійшла до тридцятки тих, що «боротимуться» далі за право екранізації.

 

Ну а коли представлена робота, зайнявши сьому позицію, опинилася у фіналі конкурсу, я був на сьомому небі. Повірив, було, що історія Магди буде екранізована. Вона ж, по суті своїй, на сто відсотків «кіношна».

 

На жаль, живемо в такий час і в такій країні, коли перемагає не історичне чи змістовно-повчальне, а полегшене і, головне, — малобюджетне.

 

  

Грошовий переказ брата Густава.

 

— Сергію, особисто ви коли почали розуміти, що радянська пропаганда дуже однобоко трактує передвоєнні події (до 1941 року) й історію Другої світової війни?

 

— Очі відкрилися тоді, коли почитав правду про селянські бунти в Україні початку XIX століття; про розкуркулення і колективізацію; про голодомори... Ну а загарбання Криму і розпалювання Росією війни на Донбасі остаточно розвіяли ілюзії про дружбу, братерство й повагу Москви до інших слов’янських народів, усвідомлення та визнання їхньої ролі у віхових історичних процесах.

 

— Скільки часу збирали ви з Петером матеріал для документальної повісті? Чи багато там архівних матеріалів? Де зараз листи, які використані у книзі?

 

— Наша німецька бабуся, через відмову від неї родини, листувалася тільки з братом Густавом, який жив у Гамбурзі. Він 1968 року, відчувши недугу, передав згорток оригінальних Магдиних листів онуку свого найстаршого брата Петеру Хоманну-молодшому і наказав будь-що розшукати сім’ю стражденної сестри в Україні. Ось iз цього моменту й велася, власне, підготовка до написання книжки.

 

Оригінали листів Магди Хоманн зараз, звичайно, в Петера. А я з 1993 року, відколи перший раз побував у рідному бабусиному селі Штьокте (Нижня Саксонія), свято бережу повний комплект їх копій.

 

  

Петер Хоманн.

 

— Уже ваша внучка знає ім’я Магди Хоманн? Чи є в родині рукописна Книга роду?

 

— Поліні в неповні п’ять років ще важко осягнути всю драматургію нашої родини, але вона була на презентаціях обох моїх книжок, що зафіксовано на фото- та відеоносіях, і це вже теж стало частинкою українсько-німецької сімейної історії, що бере свій початок у далекому 1563 році...