Такого ще не траплялося, аби народні депутати пожертвували своїми канікулами. «Закордонні виборчі округи» — «Монакщина» чи «Стамбульщина» (хто на що спромігся) — чекають і манять пляжами, морем, літом. Попри всі обіцянки залишитися в будівлі на Грушевського, 5 до вересня, депутатський корпус розбігся хто куди ще в середині липня. Формально народні обранці працюють у комітетах і фракціях, але фактично — і це ні для кого не є секретом — переважна більшість із них уже «відзасідала» своє в аеропорту «Бориспіль» і тепер прямує на курорти Європи.
Два роки. Політ — ненормальний
А тим часом Верховна Рада VIII скликання проминула майже половину відпущеного їй строку. До екватора поточної каденції залишається зовсім мало. Якщо говорити про останню сесію, то вона відзначилася певними драматичними колізіями. По-перше, мав місце фактичний розвал існуючої коаліції (коли три «малі» фракції — «Батьківщина», «Самопоміч» та Радикальна партія — залишили тандем БПП + «НФ» на самоті). По-друге, протягом цієї сесії відбулася також відставка Прем’єра Яценюка та формування нового уряду під проводом Гройсмана.
Голосування за новий Кабмін (та й узагалі будь-яке ключове голосування) далося поточному парламенту вкрай тяжко. У хід ішли різноманітні «договорняки», інколи освячені присутністю в Раді Президента. Парламент нинішнього скликання показав себе як кволий та нежиттєздатний організм. Тому навіть дивно, що при таких «фізіологічних показниках» Рада все ще жива. Втім скору «смерть» їй пророкували вже неодноразово — не далі, як у попередньому номері, «Україна молода» писала про те, як активно деякі політичні сили виступають за розпуск парламенту.
Фактично більшість політиків та експертів одностайні в тому, що чинний парламент не дотягне до кінця каденції. Коли саме стануться дострокові вибори — лише питання часу. Частина партійних лідерів покладає великі сподівання на осінь — саме тоді хвиля обурення новими тарифами може захлеснути владу новим Майданом. (Принаймні розрахунок робиться саме на це).
Хай там як, а під імовірні, але навіть не заплановані поки що парламентські вибори вже створюються нові політичні проекти, проводяться партійні з’їзди. Все це — ознаки наближення чергового «свята демократії», від якого, втім, країна істотно втомилася...
Хоч одне добре слово
Але як би не ховали Раду VIII скликання, вона ще жива. Чи були протягом її існування бодай якісь позитивні моменти? Власне, саме переобрання парламенту у 2014-му, через півроку після перемоги Революції гідності, було великим позитивом. І хоч контраргументом тодішнім виборам було побоювання, що у постреволюційній гарячці люди проголосують за відвертих популістів (що, власне, й сталося), лишати «в живих» старий проянуковичівській парламент було неможливо.
Подальша присутність у залі засідань людей, котрі голосували за «диктаторські закони» 16 січня, котрі були й лишалися слухняними маріонетками Партії регіонів та її лідера, означала б плювок у загиблих за Революцію. Не те щоб нинішній парламент був якісно кращим за попередній, він просто має інший дизайн, він скроєний уже після найбільшого потрясіння за всю історію незалежної України. Пораховано, що у порівнянні з попереднім скликанням нинішня Рада на 56% складається з нових людей.
І це вже добре, навіть безвідносно до того, чого ці люди досягли (чи не досягли) у будинку під куполом. Принаймні з Ради пішла майже вся «регіональна» піна та пліснява, яка нині, щоправда, як ніколи прагне реваншу.
Мінуси роботи Ради
Проблема, звісно, в тому, що до нинішнього парламенту виборець мав підвищені очікування. Які у підсумку не справдилися. Верховна Рада небагато зробила для того, щоб наблизити мир у країні, чи принаймні для того, щоб підтримати українське військо та захистити державні кордони.
Проект «Стіна», який згодом стали йменувати «Європейським валом», застиг на незрозумілій стадії, і схоже, що законодавці не виявляють великого інтересу до ініціативи відгородження України від Росії за допомогою додаткових споруд. Те саме стосується й законодавчо неврегульованих добробатів, чиї учасники потерпають від свого юридично невизначеного статусу. І таких прикладів можна наводити безліч.
Якщо ж говорити про роботу поточного парламенту в цілому і про його останню сесію зокрема, то можна зауважити, що ця Рада страждає на ті ж самі хвороби, що й її попередниця. Тут і користування чужими картками («кнопкодавство», як прийнято говорити в таких випадках), і брутальні порушення регламенту ВР під час голосування (особливо цим «страждав» попередній спікер Володимир Гройсман), і ухвалення відверто лобістських законопроектів, які не приносять державі жодної відчутної користі.
Іще парламенту можна закинути те, що його теперішнє існування остаточно перетворило політиків, котрі йшли на вибори 2014 року із «правильними», виваженими, демократичними та патріотичними гаслами, на відвертих популістів. Як не прикро, але цей тренд користується в суспільстві попитом, про що свідчить збільшення популярності як тимошенківської «Батьківщини», так і Опоблоку, котрий складається з колишніх «регіоналів».
«Верховна Рада в нас працює в режимі лихоманки: коли треба, вони голосують, але коли такої потреби нема, ми бачимо стагнацію — або блокування, або відсутність кворуму. Просто ганебна ситуація по п’ятницях, коли зазвичай у залі присутні лише кілька десятків депутатів. Якщо минуле скликання відрізнялося проблемою кнопкодавства, у цій каденції така проблема є епізодичною, проте регулярні масові прогули», — говорить політолог Володимир Фесенко, відзначаючи ще одну характерну рису сьогоднішньої Верховної Ради.
А його колега Кость Бондаренко звертає увагу на те, яким двозначним та широким стало трактування поняття «опозиції», адже під цим терміном розміють уже не лише Опозиційний блок, як це було на початку існування чинної Ради. «Постмайданна коаліція дуже швидко збанкрутувала, багато колишніх однодумців перейшли у фронду до Президента.
Тому говорити, що парламент працює стабільно, не доводиться, бо закладена міна вповільненої дії може здетонувати в будь-який момент. Наприклад, будь-який розгляд питань, які лежать у площині Мінських домовленостей, може призвести до того, що «Народний фронт» заявить про вихід із коаліції. А всі соціологічні дані показують, що наступний парламент, хоча там і будуть приблизно ті ж самі партії, перейде в реальну опозицію до Президента», — відзначає Кость Бондаренко.
...Колись Уїнстон Черчілль сказав: «Демократія — це найгірша форма правління. Якщо не рахувати решти». Проте як би ми не нарікали на державу Україна, серед інструментів, якими ми можемо оперувати, змінюючи країну, залишається демократія. З її допомогою ми можемо провести ще одні вибори і переобрати парламент, який перестав влаштовувати соціум. Швидше за все, саме до цього ми й прийдемо. Подальша доля Верховної Ради VIII скликання вирішиться, швидше за все, протягом найближчих місяців.
