Село ... і серце відпочине

Давно живу в місті, але весь час не полишає тривога за рідне село. Ще за радянських часів намагався зацікавити громадськість ідеєю створення земляцтв у кожному селі з його вихідців. Земляцтва ці могли б бути створені при сільських радах чи школах, і дуже важливо, щоб законодавчо за ними були закріплені деякі права впливати на при­йняття рішень місцевою владою з питань освіти, будівництва шкіл, клубів, доріг, охорони пам’яток культури, природи (право оберігати рідне).

 

Тому що завдяки міграції, боротьбі з «націоналізмом» на керівних посадах у селі лишались люди, про яких можна сказати: «Не мог щадить он нашей славы, не мог понять в сей миг кровавый, на что он руку поднимал», і плюють, і топчуть. А патріоти ще й досі почуваються «отщепенцами» на «нашій не своїй землі», в яких «труд в самоті і глуші» ростить мозолі на руках і душі, як підмітив Іван Франко. За радянської влади ніякі земляцтва справді були неможливими, тому що в КДБ розуміли, що  патріотизм — це ж... націоналізм! Але ж тепер нема потреби відлучати нас від рідної землі і боятися нашої любові.

 

Кожне село «віддало в люди» стільки робітників, учителів, лікарів, інженерів, військових, учених! Можливо, хтось захотів і зміг стати в пригоді малій батьківщині. Земляцтва акумулювали б розпорошений патріотичний потенціал нації, духовності, опори її на рідному ґрунті. Вони б активізували роботу осередків «Просвіти», Кон­гресу української інтелігенції, сприяли б піднесенню духовності села, допомогли б людям зрозуміти, що рідне можна любити і необхідно оберігати, а з любові вродиться і краса, і достаток у наших селах, виростуть нові патріоти і меценати.

 

Необхідно встановити єдині дні зібрання земляцтв по всій Україні. Можливо, два рази на рік. Це могли б бути Зелені свята чи Проводи, а також українське свято День рідної землі, яке теж можна було б поєднати з яким-небудь релігійним святом.

 

У земляцтва могли б приймати і місцевих жителів, і вихідців із міст, і українців діаспори, як колись у козацькі курені.