Знаки трипільців

20.07.2016

Уявити собі детально, як жили 100 чи 200 років тому люди, більшості не так уже й просто. Що вже говорити про 5-тисячну ретроспективу?! А саме у V-III тисячоліттях до нашої ери трипільці населяли території, зокрема, біля Києва і Черкас. Коли нині біля лісосмуги серед полів бачиш обгороджений рівними лініями зрізаного ґрунту заглиблений сантиметрів на 60-70 досить великий прямокутник (по кілька метрів у кожен бік) із рельєфним дном, не відразу уявляєш, що на цьому місці стояв будинок прадавніх людей. Час його спресував. І тільки археологи, акуратно розчищаючи сантиметр за сантиметром і дістаючи різноманітні уламки, розказують, де був вхід у будівлю, де стояв ритуальний посуд, а де — піч. За останні роки на Черкащині поблизу села Тальянки це 50-й будинок трипільців, який розкопали й досліджують. Загалом їх нараховують там аж близько 3 тисяч.

Смуги у районі траси Умань — Черкаси

Ще в травні 1891 року дослідник Вікентій Хвойка писав у листі батькові: «…я зрідка буваю вдома, шукаю в різних місцях те, що вже давно минуло, особливо перші сліди наших слов’янських прабатьків, наскільки я в цьому досяг успіху, покаже майбутнє, праці ще багато — набагато більше, ніж мною вже зроблено». Власне, назва «трипільська культура» з’явилася у праці Хвойки про розкопки поселень 1901 року біля міст Канева та Ржищева на Київщині.

Найбільші за площами трипільські поселення, так звані гіганти, з тих часів відомі на території південно-західної Черкащини. Ще з півстоліття тому за допомогою аерофотографування (застосовували його для секретних військових кафедр) у районі траси Умань — Черкаси на полях побачили смуги.

Як з’ясувалося, це були залишки десятків прадавніх хат під землею. Ці дані підтвердили і геомагнітні дослідження 80-х років минулого століття, і нещодавні геофізичні, які проводили з допомогою електронних магнітометрів — за участі римсько-германської географічної комісії Інституту археології Німеччини. 

Уже точно стало зрозуміло, що сфотографовані та «відскановані» позначки — величезний (до 7 км) та менший овали — це дві вулиці, що слугували оборонною лінією. Решта вулиць сходилися від них до центру уявного еліпса.

У 2002 році — клопотання до центральної влади надсилали починаючи з 1993-го — на Черкащині було створено державний історико-культурний заповідник «Трипільська культура». Це стало результатом проведення наукових досліджень протягом попередніх кількох десятків років. У 60-х роках ХХ століття були відкриті трипільські селища, площі яких перевищували 100 га.

Притаманне їм чітке коло чи еліпсоподібне планування перетворювало такі поселення на первісні фортеці. Найбільше серед таких поселень «Тальянки» мало площу 450 га і налічувало близько трьох тисяч осель.

Унікальність цих поселень та небезпека втратити їх через руйнування сільськогосподарською оранкою і призвели до створення музейного закладу. Із 11 поселень заповідника — 6 розташовані в Тальнівському районі. У селищі Легедзиному діє експозиція у все ще недооблаштованому музеї — зрозуміло, через брак грошей.

На подвір’ї — два надзвичайні будинки: дво- (5 х 12 м) та одноповерховий (5 х 10 м). На переконання дослідників, саме такими були помешкання трипільців: немалих розмірів, обмащені червонуватою глиною, із розписами-оберегами, покриті соломою. Загалом експериментальна археологія з відтворенням середовища трипільської архітектури є родзинкою заповідника.

Починаючи з 2003 року, у Легедзиному проводили до десятка різнотипних експериментів зi спалення (такий ритуал, вважається, здійснювали трипільці, коли залишали житло після виснаження навколишніх земель) та випалення моделей трипільських будівель, у тому числі в натуральний розмір.

Сани трипільців і друшляк

«Трипільці завжди оселялися в пониззі, принаймні з трьох сторін закритому водою», — каже директор Владислав Чабанюк. Займалися гончарством без традиційного пізніше гончарного кола, тому на залишках посуду можна бачити сліди пальців майстрів. Із цілісно збережених речей тих часів археологи знайшли фігурки божеств, первісний друшляк (трохи вигнута глиняна дощечка з дірочками), гутус (посудина з «носиком», яку розглядають як поїлку), моделі саней й багато чого іншого.

Окремо виділяють чималу фондову колекцію з сотень фрагментів глиняної обмазки, яка походить від залишків різних частин трипільських будівель і є цінним джерелом у дослідженні проблеми трипільського наземного житлобудування (фрагменти підлог, різноманітних мощень, стін та зразки їхньої штукатурки й орнаментації, різноманітні відбитки дерев’яних архітектурних конструкцій).

Археологічні знахідки починаючи з 2005 року приймаються на зберігання до наукових фондів заповідника — уже є більше 20 тисяч одиниць зберігання з 49 поселень України (Андріївка,

Аполянка, Бакота, Краснопілка, Лебедин, Тальянки, Тальне ІІ, Федорівка, Чапаївка, інші).

Якщо орати землю, під якою поселення...

Загальна площа заповідних територій разом з охоронними зонами та ділянками, виділеними під музей, становить 2045 га. «На жаль, значна частина цих земель була роздержавлена ще задовго до створення заповідника «Трипільська культура», у середині 90-х років уже минулого століття, — каже його директор Владислав Чабанюк. — На сьогодні заповідник проводить комплекс заходів, спрямованих на реприватизацію земель під археологічними пам’ятками, заміну сільськогосподарських паїв на відповідні площі з земель запасу і резерву тих сільських рад, на землях яких були допущені такі правопорушення.

Більша частина цих земель є сільгоспугіддями, а частина зайнята садибами селян та їхніми городами. Глибока оранка, яка проводилась до останнього часу, призвела до руйнування археологічних об’єктів, які залягають на незначній (20-40 см) глибині. Плугами на поверхню вигортаються архітектурні деталі глинобитних будівель, фрагменти пластики, посуду, знарядь праці. За визначенням фахівців, продовження оранки на полях, де мiстяться трипільські поселення, впродовж 10 років може призвести до повного їх знищення».

Заповідник виготовив проекти відведення землі, загальною площею 900 га, у своє постійне користування (поселення Тальянки, Глибочок, Піщана, Доброводи, частини поселень Вільхівець, Чичиркозівка та Веселий Кут). Втім поки що оптимізму в цьому питанні мало: охочих добровільно поступатися своїми володіннями немає. Кабмін приймати рішень теж не поспішає.

Найпростіше домовлятися про проведення розкопок на їхній території з Тальянківським агротехнічним коледжем Уманського національного університету садівництва. До речі, щоразу археологічні експедиції, провівши розкопки і вибравши з землі цінні рештки, знову засипають місце землею.

За десять років своєї діяльності співробітники заповідника «Трипільська культура» долучалися до організації й проведення двох всеукраїнських та трьох міжнародних конференцій, одинадцяти археологічних експедиціях; до роботи Трипільської археологічної експедиції Інституту археології НАН України (керівник — кандидат історичних наук Володимир Круц), зокрема на поселеннях Тальянка, Косенівка, Доброводи, Аполянка. На розкопках заповідника проходять археологічну практику студенти — щороку 50-70 — Національниого університету П. Тичини, Київського педуніверситету ім. М. Драгоманова й Вінницького ім. М. Коцюбинського.

Пожити в трипільському хуторі

Уже 15 років розкопки трипільських поселень підтримує бізнесмен і меценат Бертран Кост (Франція—США). Він каже: «Більш як 50 років тому мій дід заснував в Америці благодійний фонд Search Foundation, завданням якого є фінансування культурних, соціальних і наукових проектів, яким складно знайти самостійно кошти для своєї роботи. Від початку моєї діяльності в Україні я вважав своїм обов’язком надати посильну допомогу вченим, що самовіддано працюють,аби відкрити нашу загальну історію, історію Європи, частиною якої завжди була Україна».

Й уточнює: « Я не колекціоную предмети трипільської культури, бо це заборонено, бо все, що тут знаходять, належить державі Україна. Я просто віддаю гроші на розвиток, на проведення досліджень, щоб люди знали, хто вони і звідки. Щорічна сума, яку ми виділяємо на фінансування, — це близько 30 тисяч доларів».

На території заповідника останніми роками уже традиційними стали «Трипільська толока» (починаючи з 2008-го) та «Легедзинське Купайло» (з 2011-го). Перше свято максимально наближене до експериментальної археології. Друге започатковане спільно зі столичним Національним музеєм іменi Івана Гончара, разом із сотнями, а то й тисячами вже гостей відроджують давні обрядові традиції.

У директора заповідника «Трипільська культура» Владислава Чабанюка багато планів. Зокрема, створення археодрому — комплексу, який хочуть створити на території трипільського поселення Тальянки («карман» траси Умань—Черкаси). Він складатиметься з критого павільйона над залишками двох розкопаних трипільських жител та реконструйованих помешкань, відтворених на основі розкопаних, певна туристична інфраструктура. До вже зведених хат у Легедзиному хочуть прилаштувати ще б хоч дві. Щоб був скансен — реконструйований «трипільський» хутір.

Мріють створити умови, де б було можливим навіть проживання невеликої групи туристів в умовах максимально наближених до трипільських.

Друкована версія