...Цікавим є те, наскільки різне життя проживають країни сучасного світу. У США — дилема: чи варто втілювати теоретичну розробку всесвітньо відомого астрофізика Стівена Хокінга, котрий запропонував запустити нанозореліт вагою 3 грами, здатний досягти Альфи Центавра лише за 20 земних років? Мегарадикальне зниження ваги такої крихітки (перші зорельоти, над якими вчені мудрували ще 1960-х, важили б понад 100 тисяч тонн) пов’язане з тим, що цей космічний апарат не несе на борту жодного палива. Його проштовхують у глибини Всесвіту надпотужні лазерні установки площею у 100 кв.км. «Недолік» цього проекту в тому, що на його втілення має працювати вся атомна енергетика Америки, а це, м’яко кажучи, задорого.
Україні б та американські проблеми! Перед нами стоїть значно драматичніша та простіша проблема: максимально ефективно використати нашу власну атомну (і не тільки) енергетику, прожити чергову зиму без вимкнень електроенергії та не бути розчавленими під вагою «новоприбулих» тарифів. Тема виживання в умовах підвищення цін, як казали в часи медведчуківських темників, «важлива та актуальна», тож і не дивно, що її експлуатують всі підряд. Лідери партій так міцно підсіли на цю тему, що, здається, втратили будь-який зв’язок з реальністю. Всі обіцяють українцям зниження розцінок на житлово-комунальну сферу, але не розкривають способи досягнення цієї мети. Що й зрозуміло: адже способів цих, як таких, і не існує.
Юля + тариф = любов
Першою і головною лобісткою зниження тарифів є Юлія Володимирівна Тимошенко. Тема настільки ласа, що ЮВТ з нею майже породичалася. А чому б і ні? Говорити популістичні речі — зовсім не те саме, що згодом провадити їх у життя. Проте що ж конкретно вимагає Тимошенко та її команда? По-перше, направити весь видобутий в Україні газ на потреби ЖКГ. По-друге, знизити розмір рентних платежів для державних газовидобувних підприємств. По-третє, забезпечити всіх побутових споживачів газу лічильниками і встановити прозорі, економічно обґрунтовані тарифи і справедливі нормативи споживання послуг. По-четверте, створити тимчасову слідчу комісію Верховної Ради, яка повинна довести необґрунтованість діючих тарифів і встановити факти корупції в ПАТ «Укргазвидобування» і НАК «Нафтогаз України».
Що й казати, вимоги просто прекрасні. Й такі, що мають сподобатися широким масам трудящих. Тим паче, коли буквально днями комунальні тарифи в черговий раз виросли, та так, що платіжку в руки брати страшно. Спочатку «підскочив» у ціні газ, а за ним підтяглися гаряча вода і опалення. Що в таких випадках належить робити? Ну зрозуміло, що скидати уряд, переобирати Раду, й тарифи відразу впадуть. А Юлія Володимирівна залюбки очолить процес скидання / переобирання, благо, що зараз для неї дуже сприятливий момент — рейтинг «Батьківщини» та особиста популярність ЮВТ йдуть вгору, тож дострокові вибори її не тільки не відлякують, а ще й надихають. Проте чи принесе це полегшення народу? Повірте, про це популісти на кшталт Тимошенко думають в останню чергу. Інакше за їхніми тріскучими гаслами та показовими акціями проглядалася б хоч якась конкретика.
Але конкретики нема. Юлія Володимирівна, зокрема, не роз’яснює, яким саме чином вона досягне зниження розцінок на послуги ЖКГ. Простим вольовим рішенням? Одним президентським декретом (бо Тимошенко, звісно, мітить щонайменше у крісло глави держави)? Магією та чаклунством? Річ у тім, що, скажімо, підвищення ціни на побутовий газ урядовці ув’язують із вимогою Міжнародного валютного фонду, в чиїх руках — кредити для України. Не виконати умови МВФ означає залишитися без кредитів. Чи цього прагне Тимошенко?
«МВФ просто очікує від нас збалансованого бюджету. Яким чином це відбувається — це мудрість і компетенція уряду», — говорить Тимошенко, натякаючи на те, що влада неправильно трактує позицію МВФ. Проте чи так це є насправді? Послухаємо, що говорить сам МВФ. «Ми вітаємо рішення уряду збільшити тарифи на газ і тарифи на опалення до рівня окупності, заснованого на паритетності ринку. Доведення тарифів до рівня окупності дозволяє уникнути неналежним чином таргетованого і занадто дорогого субсидування. Нові тарифи також зменшать масштаби корупції та сприятимуть подальшому зменшенню енерговитрат, стимулюватимуть інвестиції у внутрішнє виробництво і, таким чином, допоможуть досягти енергетичної незалежності». Здається, сказано все гранично чітко: МВФ вітає наші стрибки тарифів, адже для Фонду це лише питання доведення ціни на побутовий газ до ринкового рівня.
Що приховує Тимошенко
Вочевидь, пояснення такої «нестиковки» просте: Тимошенко й уряд говорять про два різні МВФ. Або ж у Юлії Володимирівни в кишені елегантно зшитого костюму сидить свій власний валютний фонд. Це, звісно, жарти, але якщо говорити серйозно, то, можливо, МВФ і не вимагав, щоб тарифи «збалансували» відразу на 100%, й задовольнився б на перший час підвищенням на 75% — подібна терапія вже на совісті уряду Гройсмана. Але це питання про те, як краще рубати хвіст собаці — цілком або частинами. Напевно, собаки воліли б узагалі уникнути цієї процедури, але якщо вже рубати — то, мабуть, краще все ж відразу.
Варто згадати й про те, що Тимошенко вимагає прийняти закон про зниження розміру рентних платежів для державних газовидобувних компаній. Це благородне починання на словах покликане здешевити видобутий в Україні газ, але на ділі це всього лише спроба зменшити рентне навантаження на газодобувний бізнес добре відомого країні олігарха Олександра Онищенка. Цей любитель жінок і коней, за даними слідства, сколотив фантастичну суму на пограбуванні українського газовидобутку і, кажуть, останнім часом спонсорував «Батьківщину». Ось вона — на чолі зі своєю лідеркою — й відпрацьовує щедрі «інвестиції» знаного коновода.
Не пояснює Тимошенко й того, як саме вона планує, наприклад, позбавити Ріната Ахметова монополії над вугільною галуззю. «Україна молода» якраз писала нещодавно про те, як піднімає ціни на цей вид палива найбагатший — за оцінками «Форбсу» — українець. Поки вугілля та енергогенеруючі компанії в руках олігарха, ціни на теплоенергію буде складно впорядкувати, і це вже не є проблемою, що дісталася нам від МВФ, — це наша внутрішня біда. Як і передані в приватні руки (ще за часів Кучми й Лазаренка — ще один привіт Юлії Володимирівні!) українські обленерго. Чи оголосить «Батьківщина» війну олігархату з тією ж легкістю, з якою вона оголошує війну Прем’єру Гройсману?
Навряд чи. Але це не заважає популістам розповідати казки про те, як погано Гройсман розпоряджається допомогою МВФ і як чудово вони розпорядилися б цією допомогою, якби їм дали таку можливість. Те, що Тимошенко вже двічі була Прем’єром (була вона й віце-прем’єром), до уваги якось не береться. Мабуть, у ті часи хтось або щось заважало їй провести геніальні реформи й твердою рукою повести маси до комунального щастя. До речі, Тимошенко мовчить і про те, чи планує вона — у випадку приходу до виконавчої влади — піднімати прожитковий рівень громадян, підвищувати зарплати та пенсії, і якщо планує, то де саме на це будуть знайдені кошти.
Пахне виборами
А тим часом розхитування ситуації в Раді дуже схоже на підготовку до дострокових виборів. Передусім, парламентських, а якщо пощастить, то й президентських. Цікаво, що ситуативні союзники по боротьбі з «урядом тарифного геноциду» миттю починають діяти нарізно, як тільки мова заходить про лідерство: у майбутніх виборчих перегонах, коли б вони не почалися, кожен сам за себе.
А що ж Блок Петра Порошенка і «Народний фронт»? 7 липня вони продемонстрували, що цілком спроможні захистити трибуну від блокади — хоча б для того, щоб створити потрібну картинку в день зустрічі Петра Порошенка з Джоном Керрі.
Інше питання: чому вони не зробили цього ані 6, ані 8 липня? Якщо вже почали грати в жорстку вертикаль, то треба грати до кінця. А то ж чим чорт не жартує, опоненти й справді дотиснуть дострокові вибори, доки коаліція поводиться так безхребетно. І перед виборцями буде незручно.
Хоча хто на них насправді зважає, чи не так?
