На сцені Київського академічного театру юного глядача на Липках цього тижня відбулася незвичайна прем’єра — близько трьох годин показували 11 мініатюр проекту «Class Act: Схід — Захід». Авторами міні-п’єс стали підлітки: зі школи №1 прифронтового міста Попасна, що на Луганщині, у зоні АТО; школи №2 Нововолинська, що за 7 км від Польщі, один учасник — із міста Миколаївка. П’ять днів 12—17-річні діти писали сучасні театральні «короткометражки» під керівництвом куратора проекту Наталії Ворожбит та шотландського драматурга і режисера Ніколи МакКартні. Наступні п’ять днів над виставою за текстами дітей разом із ними працювала професійна команда режисерів, художників та акторів.
Формат Class Act був розроблений у Великій Британії у 1997 році, в одному з найбільших театрів Шотландії «Треверс» (Traverse). Цей проект залучення дітей до театрального мистецтва продовжують там втілювати до сьогодні, популяризуючи його і поза межами своєї країни. Задля роботи над проектом у Київ з Едінбурга приїхала засновник проекту Class Act Нікола МакКартні. Перед прем’єрою вона сказала, що український етап відрізняється від інших тим, що проект міністр культури не лише підтримує, а й грає у виставі.
Міністр-актор Євген Нищук виконав роль батька-хірурга в мініатюрі «Моя стартова ціна», яку написали 13-річна Аліна Демусь та 17-річний Володимир Ришитюк з Нововолинська. Батько наполягає, щоб син продовжував сімейну династію лікарів, а не малював. Влаштована за порадою друга виставка художника-початківця стає провальною. Він не може з цим змиритися — і залишає цей світ. Лише у манірного критика, який спочатку зневажливо відгукувався про картини, лишилося кілька… геніальних полотен.
Нерозуміння дорослими підлітково-юнацького світосприйняття драматурги-початківці показали у кількох мініатюрах. «По той бік реальності» — це історія 14-річної красуні Каті (Аліна Скорик), якій сувора мати (Ірма Вітовська) не втомлюється казати, що вона «помилка природи» і «через тебе ми не можемо жити нормальним життям». Трагізм закоханої юнки, яка на сцені — у весільній сукні, підкреслюють слова з Лесі Українки: «Хотіла б я піснею стати…» Головну героїню змушують жити за правилами дорослих — і це фінал не лише для театральної мініатюри.
Часто взаємини батьків і дітей вписані у життя останніх років, коли географічний поділ України на захід і схід забарвили постріли, «200-ті вантажі», переїзди. У мініатюрі «На пуантах» героїня Римми Зюбіної нервово збиває вінчиком омлет. Вона відмовляє доньку йти на улюблені танці. Бо не хоче втратити дитину — як нещодавно чоловіка. Від раптової смерті від розриву гранати чи пострілів на сході України зараз ніхто не застрахований…
У «Ні кроку назад» юнакові Паші, який народився без руки, приходить повістка у військкомат. Мати (Римма Зюбіна) сподівається, що цю помилку виправлять. Але син (Анатолій Маремпольський) по-максималістськи налаштований: хто, якщо не я! Форму — бо її не дають в армії — передає майбутньому добровольцю екс-АТОшник, візочник, якому Паша допоміг переміщатися безпандусною вулицею.
«Блокпост», де зустрілися уже бувалий служивий (Роман Ясіновський) та новоприбулий (Анатолій Маремпольський), — за 42 км від Щастя. Вони не готові вбивати, але «мабуть, доведеться». Радощі вояків, які захищають усіх нас, — на своїх 100 грн. купити води і продуктів на тиждень. І старший пробачає молодому навіть те, що той не втримався від спокуси поласувати тортом. Упродовж 15 хвилин автори, режисер і актори зуміли показати, що держава мало опікується своїми захисниками, дружбу бійців та оптимізм: їхнє життя-буття — «то ще фігня у порівнянні із Щастям» та «Все буде, як було раніше!».
На дітей проблеми звалюються болючіше. Бо недосвідченим складніше протистояти бажанням-примусу «падонків» (у мініатюрі «Камінь» їх маркували навіть іменними футболками). І не важливо, де відбувають дії. Розмірковування підлітків-авторів про наслідки пустощів своїх ровесників — це свідчення стрімкого дорослішання відповідальності прошарку «12+». Якщо ти кинув великий камінь заради розваги — він може скалічити іншого, навіть всадити когось в інвалідний візок.
Попри все — життя продовжується. Підростаюче покоління вміє за будь-яких умов сміятися й іронізувати: або у ситуації вибору кавалера («Через біль до зірок»), або коли аж занадто захоплюється читанням («Нарнія»). І вміє поступатися деякими принципами, якщо хоче реалізувати благородну мету. 16-річний Ярослав Черкащенко з Попасної, автор «Зайвої жертви», переконаний, що навіть якщо ти з десяток років вегетаріанець, можеш з огидою, але з’їсти шматок м’яса, щоб відправити маму у мрію всього її життя — Ермітаж (мабуть, марила б вона Лувром, якби жила в іншій частині України).
У Наталії Ворожбит ідея реалізувати проект Class Act в Україні виникла ще у 2014-му, щоб об’єднати дітей зі сходу і заходу. І це вдалося. Юним авторам давали повну свободу самовираження і не нав’язували їм ідей. «Ці діти об’єднують Україну. З різних регіонів, контрастних, на яких дуже довго маніпулювали. Через таку акцію вони можуть сприйняти інакшості або навпаки — побачити, що вони однакові», — переконана акторка Ірма Вітовська, яка зіграла ролі у трьох мініатюрах.
Головний режисер проекту — Ліза Сміт. Також долучилися до роботи відомі українські режисери Станіслав Жирков, Тамара Трунова та молоді постановники Алік Сардарян, Аліна Горлова, Олександра Сенчук (Badalamenti). Композитором проекту став Петро Сказків, художники — Маша Хомякова, Людмила Нечай, Богдан Поліщук. Організаційну підтримку здійснював «Театр Переселенця».
