Хустини i вареники в обмiн на голоси

Про теорію випадковості не раз розмірковували мудреці і вчені, обґрунтовуючи свої думки законами Космосу. Віруюча людина скаже простіше, що в житті нічого випадкового не буває — все отримуємо з волі Божої за діла наші.

Бог послав на Масляну чудову сонячну погоду, а депутат Верховної Ради запросив на вареники. Ще обіцяв автограф-сесію книжки Марка Рудкевича «Я з Небесної сотні». Ото сміляни дружно висипали на міську площу, де буяло розмаїття витворів народної творчості, турботливі руки ліпили гори вареників, варили кашу. І саме ці руки давно прибрали з площі вождя з правицею, за наказами якого руйнували церкви, викорінювали віру в святе як «опіум для народу». На місці пам’ятника — стела з портретами героїв Небесної сотні. Серед них дивиться на площу світлим молодим поглядом смілянин Юра Пасхалін. Душа його спочиває у Бога. І не потрібні їй ні каша, ні вареники. Тільки невмируща пам’ять.

І тут (чи випадковість?) якась нечиста рука приготувала ложку дьогтю. Пан «верховний» депутат пропонує нам книжку М. Рудкевича про студента з Небесної сотні, якого письменник захотів бачити смілянином. І цей же депутат Сергій Рудик геть забув, як більше півтора року тому досить немолода авторка стояла на особистому прийомі в нього із рукописом книжки «Світлиця мого життя», де і герої Майдану, і Юрій Пасхалін, і його пращури, земляки-носачівці, й інші люди Черкащини, які живуть із Тарасовим словом. Ще й електронну адресу Сергій Ярославович довірив свою, аби зміст рукопису краще роздивитися у Києві. Зберігаю ту адресу як велику цінність, адже там автограф самого депутата.

Тільки ота клята випадковість уже тут як тут. «Випадково» після цього я, автор рукопису, так ні разу і не потрапила більше на прийом до депутата, навіть після того, як через місяці знову дала письмову заяву 24.07.2015 р. у громадську приймальню. До заяви додала висновки обласної експертної комісії та письменників-фахівців про суспільну важливість і художні якості твору.

Ще в заяві просила про допомогу на лікування. Серйозні діагнози, проблема з операцією на серці, на яку потрібні сто тисяч гривень, ставить запитання «Жити чи не жити?». Знову довгі місяці чекань і надії. На лікування — ніяких коштів. А книжку чекали і члени родини Юрія Пасхаліна, і люди Смілянщини.

Саме вони зверталися у газети «Смілянські обрії», «Сміла», «Нова доба» з проханням до спонсорів підтримати видання книжки і до благодійників — рятувати автора. Мабуть, до тих, хто очолює благодійний фонд Сергія Рудика, газети не доходять. І аж тоді, коли до благодійників завітали за відповіддю носачівці, фонд «нашкріб» на пам’ять про героя, про майданівців, на книжку про Тараса і нащадків ще й на операцію автору аж... 500 грн. Отак недорого цінують у верхах і пам’ять про героїв, і про Шевченка, і моє нужденне життя. Подумалося, що вистачить мені і моїй двоюрідній сестрі Тетяні Григорівні Пасхаліній придбати по хустині та ще по пакету гречки. А Шевченко... почекає. Он мої знайомі Надія у блакитній хустці «від Рудика» подвір’я прибирає, а Марія у малиновій хустині від депутата відро до сміттєвого бака виносить. Тільки у матері, що втратила сина, невимовне горе і чорна хустина пожиттєво.

Якщо з хустинами і книжкою про смілянина-героя вийшов промах, то з варениками промаху немає. Хоча депутат ні каші не варив, ні вареників не ліпив — гордо стояв у білій сорочці на площі. Спостерігав, які великі черги за варениками та кашею. То раніше безхатченки за тарілкою супу товпились. Але ж депутати працюють...

І все оце дійство тісно переплетене у словах з іменем Рудика, з Небесною сотнею, навіть з АТО. І, боронь Боже, самому депутату в АТО. Там же стріляють...

А почнеться виборча вакханалія, кількість вареників і кількість хустинок трансформуються у кількість голосів виборців. Їжте, сміляни, вареники та міркуйте: чи не обернуться вони для вас після виборів ложкою дьогтю.

 

P. S. Шановна «Україно молода», ще у 2007 р. на сторінці «Я вам пишу» був надрукований вірш у рубриці «Політпарнас» про зайчиків, що линяють. Тільки не в них «голим світиться спина», а в автора — Надії Гребенюк. Дуже надіюся, що хоч «УМ» не «полиняла».