Поля чудес
Дорога, що веде у степ із Липковатівки, хвилин десять здається абсолютно безлюдною. Аж тут просто на шляху виникає живий «шлагбаум» із кількох чоловік, які зупинили наш автобус і почали вимагати пояснень.
Дізнавшись, що це журналісти, їхній тон помітно м’якшає. «Командир» бригади, який досі нагадував грізного дядька Чорномора з сумнівним минулим, став нарочито ввічливим і навіть спробував провести з пресою роз’яснювальну роботу. Коли ж зрозумів, що ми хочемо їхати далі, віддав наказ пропустити. Автоматично в уяві виникла картина приїзду сюди освітянського транспорту. Зустріч навряд чи була б настільки привітною.
Ще через п’ять хвилин на шляху виник новий контрольно-пропускний пункт. Таке формулювання народилося автоматично, тому що тут на гектари коледжу претендує фермерське господарство, директор якого найняв для спротиву колишніх учасників бойових дій на Донбасі. Чоловіки у камуфляжі похмуро і мовчки підпирають автівки, бо за них тут усе пояснює молодий і балакучий юрист. «Ми представляємо «Спілку ветеранів АТО», — каже він. — Ви самі знаєте, яку і в яких районах дають нам землю. І тут раптом дізнаємося, що в Липковатівці триває в незрозуміло який спосіб...» Молодий чоловік не одразу підібрав правильне слово для визначення цього процесу, а коли хтось із журналістів підказав: «Земельний дерибан», той на знак згоди кивнув головою.
До речі, стоять АТОвці біля поля, яке в рамках відчуження освітянських угідь дісталося місцевому фермеру. «Попередньо до нас звернувся директор СФГ Носовський В.П., — пояснює юрист, — оскільки якісь люди перешкоджають йому проводити господарську діяльність. Він попросив нас побути тут». Тобто на даному відрізку часу інтереси одного з нових власників частини землі коледжу збіглися з інтересами потенційних пайовиків у камуфляжі, тому вони спільно тримають оборону.
Військові справді вірять у те, що обіцяні державою два гектари за участь у бойових діях їм можуть виділити не десь у яру, а в епіцентрі гучного земельного скандалу. «Хлопці, вас обманюють і використовують, — каже їм голова профкому коледжу Людмила Кулініч. — Вільної землі у Нововодолазькому районі вже немає давно».
І де ж їй узятися, якщо в хід пішли навіть угіддя навчального закладу?! Причому за досить дивною схемою: одну половину віддали двом фермерам (харківському і полтавському), а другу порізали на 600 частин по два гектари й роздали людям, які проживають у різних кінцях України. Тобто подрібнили й розпорошили так, що тепер і кінців не знайдеш.
Пограбованими почуваються липковатівці й з іншої причини. У навчально-практичному центрі працюють зараз майже 300 місцевих жителів, але ніхто з них не отримав жодної сотки землі, яку обробляв фактично все своє життя. Не згадали чиновники й про ветеранів праці. «У нас є люди, які тут і по 30, і по 40, і навіть по 50 років трудилися, — з сумом констатує пані Людмила. — Хоча б їм уже щось виділили. Зате у списку власників є жителі Сум, Кіровограда, Рівного, Полтави і навіть Криму».
Війна судів
Ще в середині 90-х років Липковатівський радгосп-технікум був перейменований в аграрний коледж й успадкував усе майно свого попередника. Пізніше, у 2009 році, шляхом присвоєння кадастрових номерів і визначення землекористувачів було підтверджено право навчального закладу на користування земельною ділянкою.
Ще через рік дозволу від сільради та Міністерства аграрної політики виявилося замало, бо знадобилися державні акти на землю. «Ми виготовили всю необхідну технічну документацію й здали до Держкомзему для реєстрації, — каже директор навчального закладу Микола Таркан. — За цю послугу ми заплатили їм 29 тисяч.
Згідно з договором, вони повинні були протягом 20 днів зареєструвати 8 наших кадастрових номерів. Вони зволікали з цим добрих три роки, а потім тихо нам оголосили, що землі у нас більше немає». «Тепер ми здогадуємося, чому все саме так відбувалося», — додає Людмила Кулініч, назвавши суму в 100 тисяч гривень. Саме стільки коштувало коледжу оформлення державних актів, що не були зареєстровані.
Поки одні чиновники зволікали зі своїм рішенням, інші за спиною адміністрації перевели освітянські гектари у вільне користування і на підставі того, що коледж довго оформляв документацію, роздали новим землевласникам.
Чиновники Нововодолазької райдержадміністрації теж лишилися вдоволені. Мовляв, за оренду цих ділянок бюджет тепер отримуватиме реальні кошти, а для студентів вистачить і невеликої учбової ділянки. Правда, районна прокуратура все ж розгледіла в оборудці щось «нечисте» й порушила одразу дві кримінальні справи за статтями — перевищення повноважень службовими особами Держземагентства та незаконне захоплення земель навчального закладу.
З того часу й почалася дворічна судова війна, яку освітяни де-юре виграли на районному, обласному і навіть столичному рівні, але де-факто повернути своє майно не можуть. Розмова з юристом «Спілки ветеранів АТО» лише зайвий раз підтвердила складність ситуації, що виникла. Людмила Кулініч показала йому березневе рішення Вищого адміністративного суду, що став на бік коледжу, залишивши в силі рішення обласного адміністративного суду в частині визнання незаконними дій із вилучення землі і наказав їх повернути навчальному закладу.
А юрист продемонстрував копію травневої ухвали Вищого спеціалізованого суду, який призупинив виконання попередніх рішень. І хоча цей документ не є останнім вердиктом, він свідчить про те, що вся ця невизначеність триватиме і далі. Тим більше, що ділянки, нарізані по два гектари, вже потрапили на ринок і подекуди встигли змінити власників. Деякі з формальних володарів такого багатства навіть не здогадувалися про свою тимчасову роль у земельному переділі.
Один на всіх
За останні кілька років всі ВНЗ сільськогосподарського профілю Харківської області втратили всі свої «учгоспи». Саме тому Міністрество аграрної політики і продовольства України створило на базі Липковатівського коледжу Навчально-практичний центр, де проходять стажування вихованці двох університетів, академії і технікуму. Йдеться не лише про агрономію, а й зооветеринарну спеціальність, оскільки завдяки власним угіддям освітяни збудували ще й свинарник та корівник.
За останні п’ять років тут пройшли виробниче навчання 1482 студенти з інших навчальних закладів і постійно стажуються викладачі. Без цього виробничого підрозділу студенти регіону вивчатимуть ази своєї професії винятково по картинках. Більше того, на кошти, виручені з продажу своєї продукції, коледж утримує не лише навчальний корпус і гуртожиток, а й наводить лад у Липковатівці, оплачуючи вивіз сміття і роботу водогону.
На освітянські гроші тут збудували три котельні й підтримують очисні споруди. Чиновники не подумали й про те, що разом із полями автоматично позбавляють робочих місць майже три сотні людей. Для села, в якому цей навчальний заклад — єдина точка опори багатьом родинам — таке рішення обернеться справжньою соціальною катастрофою.
І ще одна цікава деталь. Уже 17 років у Липковатівському навчально-практичному центрі вирощують винятково екологічно чисту продукцію. Тобто без застосування хімічних добрив і засобів захисту рослин. Отриманий сертифікат Євросоюзу для ведення органічного землеробства дозволяє постачати продукцію за кордон, тому коледж активно співпрацює з німецькими бізнесменами.
За даними Харківського обласного державного центру родючості ґрунтів, ці землі мають високий або підвищений вміст гумусу і взагалі не містять пестицидів та радіонуклідів. Учені нарахували тут більше 40 видів ґрунтів, що мають біологічну активність, яка в рази перевищує середні показники і допустимі норми. Тобто фактично йдеться про золотий фонд України, який заслуговує на особливе державне піклування і охорону, оскільки незабруднених хімією земель з кожним роком стає все менше.
За словами Миколи Таркана, в коледжі органічне землеробство обрали не випадково, хоча працювати в «дідівський» спосіб набагато ризикованіше і складніше. «Але ми пішли на це, — пояснює свою позицію директор. — Я своїм студентам так і кажу: вчіться використовувати ті методи, які дають здорову продукцію. А для того, аби щось виростити при допомозі сучасних технологій, багато розуму не треба. У тій же Європі ставку роблять винятково на органіку».
