Низи пiдтримають: звернення до Володимира Гройсмана

 

Заступаючи на посаду керівника нашого уряду, Ви досить рішуче заявили, що покажете, як потрібно керувати державою. Цю заяву можна тільки привітати... якби не одна заковика: існуюча структура влади, отримана у спадок від радянського тоталітаризму, та ще й обтяжена іноземними причандалами, зовсім не годиться для ефективного командування і для ринково-демократичних відносин. Що б Ви могли зробити для реалізації своєї обіцянки?

 

Перше: могли б домогтися заміни лінійно-штабної, прорадянської структури влади новою — системно-функціональною. Причому впровадити нову структуру — не зверху вниз, а з низу до низу. Такий підхід допомагає уникнути значних помилок, бо вони будуть усунуті на низових рівнях і не примножуватимуться на вищих. До того ж низи не будуть чинити опір, оскільки самі будуть зацікавлені в налагодженні ефективної роботи. Стосовно ж нової структури, то вона має складатися з трьох блоків правління, а саме: підготовки, організації і контролю. 

 

Друге, що варто було б зробити, — це розробити та впровадити спершу на низовому рівні керівні стандарти, де однозначно визначаються і регламентуються функціональні обов’язки кожного керівника. Завдяки стандартам розв’язується проблема компетенції керівного складу, адже, маючи перед собою стандарт, кожний, хто приходить до керма правління, вже на другий день знатиме, що і коли потрібно робити, аби керована ним система працювала безперебійно.

 

Третє: наше попереднє керівництво, починаючи з часів незалежності, допустило майже повне руйнування основної виробничої одиниці. А це рівнозначно руйнації життєдайних клітин у живому організмі. Тому, щоб домогтися зрушень на краще, доведеться взятися до створення самодостатніх основних виробничих одиниць.

 

Потрібно лише відновити раніше існуючі виробничі об’єднання. Скажімо, колишні агроцехи, як поновлені виробничі одиниці, мають бути включені на базі об’єднаних сільських громад у потужні агрофірми. Крім того, у склад оновленої виробничої одиниці варто включити і повноцінні будівельні фірми та розбудовану мережу фірмової торгівлі. Така мережа складатиме гідну конкуренцію спекулятивному ринку.

 

Нова виробнича одиниця обіцяє наступні переваги: можна буде частину промислового виробництва та будівництва винести у сільську місцевість з перспективою ліквідації сезонної зайнятості працівників села та перебудови сіл у селища міського типу. Буде забезпечено пропорційний розвиток основних галузей економіки, що слугуватиме гарантією суспільного добробуту.

 

Четверте: було б не зайвим запровадити інший порядок формування та перерозподілу бюджету, а також формувати та розподіляти бюджет на низовому, місцевому, рівні, при послідовному перерахуванні часток: від місцевого — до районного, від районного — до обласного, а звідти — до загальнодержавного.

 

При такому порядку всі рівні суспільної ієрархії будуть кровно зацікавлені в розвитку своїх регіонів, адже чим ефективніше працюватимуть, тим вагоміші бюджети матимуть у своєму розпорядженні. Хоча потрібно враховувати і те, що не всі регіони мають однакові умови господарювання. Тому постає необхідність упровадження прогресивного оподаткування прибутків, що допоможе уряду мати можливість вирівняти умови господарювання.

 

До речі, якщо впровадити новий порядок формування та перерозподілу бюджету, то зникне і сприятливий ґрунт для сепаратизму. Ніхто не зможе спекулювати на тому, що якби були незалежними від центру, то мали б більший достаток. А тут: бажаєш мати більше — працюй продуктивніше.

 

І, нарешті, п’яте: якщо зважати на минуле, доведеться визнати і те, що президентське правління було механічно запозичене не від великого розуму. Запозичальники не врахували того, що і президентство, і прем’єрство в капіталістичних країнах сформувались із метою усунення відхилень у роботі системи ринково-демократичних відносин.

 

Причому «демократичних» лише тою мірою, якою правлячу буржуазію можна вважати народом. Але ж радянський тоталітаризм органічно не міг підготувати необхідну базу для формування буржуазної системи. Тому в нас, як і в усіх пострадянських країнах, окрім Білорусі, і зародилася аномальна олігархічна система, при якій ні Прем’єр, ні Президент не мають реальної влади, що забезпечується правом розпоряджатись фінансово-матеріальними цінностями. Обидва виявляються полководцями з арміями чиновників та бюрократів, при тому що командувати ніким і нічим.

 

Але і тут є вихід.Необхідно здійснити владний поділ за сферами впливу. Так, державна виконавча служба могла б зосередити свою діяльність на виробничому секторі, налагоджуючи систему товарно-грошового обігу; громадське самоврядування могло б відати соціально-побутовою сферою, при тому що Верховна Рада стає і вищим органом громадського самоврядування, зберігаючи за собою і законодавчі функції.

 

Судова влада, як і належить, має відати правопорядком; політична — має уособлюватися в двопартійній системі й зосереджувати свою діяльність у духовно-ідеологічній сфері, формуючи громадську думку та розробляючи програми втілення в життя суспільних ідеалів.

 

Коли реалізувати перерозподіл влади за сферами впливу, то й Президент виявиться на своєму місці: як гарант Конституції він здійснюватиме контроль за дотриманням чинного законодавства всіма гілками влади.

 

Висловлені мною пропозиції, звісно ж, не є істиною в останній інстанції. Це, так би мовити, теоретичні установки, достовірність яких може підтвердити лише практика. Можна взяти окремий район області, реалізувати пропозиції і вже тоді поширити на всю країну.