Нетуристичний Крим. Бахчисарай. Офіціант вийшов з кафе, де три години поспіль ФСБешники проводили обшук, переслідуючи кримських татар на окупованому півострові... 12 травня 2016 року. (з соціальної мережі.)
Сімферополь зустрів мене порожнім залізничним вокзалом. Пам’ятаю ще з минулих років, як багатолюдно зазвичай там бувало на лавочках та у сквері перед пероном. А зараз — повна тиша та штиль. Випадкових туристів буквально розхапують як гарячі пиріжки ті, хто раніше мав добрий прибуток від приїжджих, а нині — ледве зводить кінці з кінцями. Це й представники туристичних фірм, і підприємці, які здають житло в оренду. Фахівці вже встигли підрахувати, що у травні поточного року кількість росіян, що резервують квитки до Сімферополя, скоротилася на 25 відсотків у порівнянні з минулим роком. Відпочивати на курортах материкової частини Росії їм економічно вигідніше.
«У Криму зараз ціни — вищі, аніж у Москві, — засмучено каже 53-річний Сергій Мішин, який приїхав на відпочинок до Сімферополя з Калуги. — Ось, наприклад, на півострові за півлітра сметани я віддав майже 90 рублів, а в Москві упаковка точно такого ж товару буде коштувати не більше 70 рублів. А трохи далі від «білокам’яної» — ще нижча ціна. Така ж ситуація і з іншими продуктами харчування. За оренду однокімнатної квартири щодобово у Сімферополі з мене «здерли» понад півтори тисячі рублів, хоча умови там посередні. Я краще поїду, як зазвичай, у Геленджик або Сочі, там таких проблем у мене не буде!»
За словами відпочивальників, у деяких містах Росії ціна на авіапереліт до Криму досягає 35-40 тисяч рублів. Парадоксально, але саме у таку ж суму обійдеться й авіапереліт до Нью-Йорка. Ось і вгадайте, який маршрут оберуть для себе заможні туристи. А тим часом влада окупованого Криму знайшла досить специфічний вихід із ситуації: на півострів привозять бойовиків із Донбасу, які отримали поранення та потребують лікування й реабілітації. Крім того, ситуацію повинні врятувати мешканці... Китаю. За задумом влади окупованого Криму, китайські туроператори розроблять «дорожню карту» для організації масового відпочинку жителів із Піднебесної на території Республіки Крим.
На думку голови комітету так званої держради РК із санаторно-курортного комплексу та туризму Олексія Черняка, китайських туроператорів зацікавили ті куточки Криму, які тісно пов’язані з історією та культурою Китаю. Наприклад, місто Судак, через яке пролягав маршрут Великого шовкового шляху. Їх також цікавить так званий червоний туризм, який включає відвідування місць історичної спадщини, пов’язаних із діяльністю Комуністичної партії Радянського Союзу та з подіями Великої Вітчизняної війни, яка для всіх інших уже — Друга світова. Однак, судячи з усього, ідеться про віддалену перспективу. Принаймні я жителів Китаю в містах Криму не зустрічала.
Їхати з України в окупований Крим захочуть одиниці. Бо хтось принципово не хоче віддавати гроші окупантам. Інші принципово не їхатимуть на територію, яка належить країні-агресору, чиї найманці вбивають українських хлопців.
Утім навіть для тих, хто не належить до названих категорій, є достатньо перепон. Найперше, умови проходження паспортного контролю та митниці на російсько-українському кордоні просто жахають, ціни не просто кусаються, а безжально вигризають увесь вміст гаманця. Мені особисто довелося оплатити квиток від Херсона до найближчого з Кримом КПП. Він обійшовся мені у 500 гривень (раніше дорога коштувала не більше 150 гривень). Коли сідаєш майже в порожню «маршрутку», де сидить щонайбільше сім чоловік, то з болем розумієш, що фактично оплатив свою поїздку і ще частину порожніх крісел за тих, хто від поїздки відмовився.
В Армянську водій вивантажує нечисленних пасажирів та називає номера «маршрутки», яка чекає людей з боку російського кордону. А далі ... починається просто пекло! Люди з сумками біжать через дорогу, заставлену бетонними блоками майже два кілометри від української митниці до російської. Причому, на відміну від порожньої «маршрутки», через лінь чи то спеціальну тактику митників, черги на контрольно-пропускних пунктах перевершують всі рекорди! У дні теплого травня дошкуляють штормовий вітер та дощ. Уявити собі, що тут коїться восени, взимку або ранньою весною вже й зовсім неможливо! Пробігти два кілометри по трасі з перешкодами, коли — ожеледь або снігопад, здається, просто шалений екстрим, на який погодиться тільки ну дуже віддано-ідейний любитель «русского міра!»
Але справжній сюрприз чекав на мене попереду: коли ми нарешті добралися до Сімферополя, раптово з’ясувалося, що місцеві банкомати категорично відмовляються приймати картки «Віза» та «Мастеркард» як українських банків, так і закордонних.
«Що, своїх грошей я так і не побачу?» — з гіркотою запитую я у місцевих, вкотре отримуючи відмову від російського банку видати мені готівку. Люди відповідають: «У Криму — так, не побачите, але от на материковій частині Росії проблем начебто не буде».
Така ж ситуація й з мобільним зв’язком: телефон замовк, як тільки ми перетнули кордон. Купити нову картку для зв’язку в Криму коштуватиме в 100-150 гривень. Тим, хто збирається на відпочинок на окупований півострів,слід заздалегідь врахувати ці витрати, щоб потім не хапатися за голову.
Приїжджаючи до Сімферополя, трохи губишся від цін у рублях та курсу обміну валют. Наприклад, обміняти українські гривні на російські рублі можна тільки за курсом 0,28. Це притому, що на материковій частині України цей курс становить 0,39! Так що не везіть до Криму ані долари, ані гривню. Краще купити російські рублі за більш вигідним курсом дома, щоб не підраховувати потім збитки.
«Нестерпним стало життя в Криму, — скаржиться місцевий підприємець, який займається вантажоперевезеннями, також кримський татарин.
— Молодь тікає з півострова хто куди: більшість вважає за краще їхати до Польщі та Німеччини. Там будуть виконувати роботу, від якої відмовляються місцеві мешканці. Але іншого виходу для себе люди просто не бачать. Після того як Крим перейшов під юрисдикцію Росії, вижити тут стало під силу далеко не кожній людині».
За всі п’ять днів поїздки по містах Криму мені не пощастило зустріти жодної людини, яка б так само бадьоро і радісно, як це було два роки тому, рапортувала про своє благополучне життя. Тепер на обличчях людей лише саркастичні посмішки. І фактично кожна людина, дізнавшись, що я приїхала до Криму з України, готова потиснути мені руку та з повагою питає: «Що там у вас чути? Чи будуть Крим Україні віддавати?» А мені одночасно приємно це чути і... боляче. Хоч як крути, а безпринципність обернулася для кримчан гучним розчаруванням...
Окрема тема — це передачі, які транслює у Криму телебачення, та масова пропаганда російського способу життя на вулицях. Коли диктор з екрана телевізора вимовив прізвище Володимира Путіна у дев’яносто п’ятий раз, до горла підкотила нудота. І ще один парадокс: якщо по українському телебаченню новини про життя в Росії побачиш нечасто (в основному це стосується резонансних подій), то російське телебачення інформує про життя в Україні свою правду регулярно і масовано. Саме з російських каналів я раптом дізнаюся, що пісня Джамали — це, виявляється, плагіат, а в уряді Америки та країн Європи засіли суцільні гомосексуалісти.
Вулиці Криму рясніють георгіївськими стрічками та вивісками-динозаврами часів СРСР. Спочатку це сприймається, як екзотика, але згодом — просто як насмішка над людьми. Наприклад, у пельменній під червоними прапорами та вивіскою «продукція часів СРСР» мені подали маленьку порцію несвіжих «пельмешек» за ціною, за яку на материковій частині України я могла б собі дозволити розкішний обід із трьох страв. Після цього будь-який спогад про СРСР автоматично сприймається вже як антиреклама.
І ось я знову в дорозі. Через кілька годин поневірянь на російсько-українському кордоні, пересадки з однієї «маршрутки» в іншу та оплати дорожніх витрат із розрахунку «один турист — потрійна ціна на все», я нарешті в’їжджаю до рідної України. Мобільний телефон радісно сповіщає, що піймав «рідного» оператора, а при вигляді українських прикордонників хочеться обійняти їх від щастя, що я нарешті повернулася на Батьківщину.
Найближчим часом поїздку на окупований півострів планувати точно не буду та й не раджу нікому. За моїми підрахунками, п’ять днів перебування на анексованому півострові коштували мені рівно п’ять тисяч гривень. Тобто рівно по одній тисячі гривень на день треба мати при собі для того, щоб «насолодитися» красотами Криму. Політична агітація за «русскій мір» нав’язливого характеру — як обов’язковий доважок. Минулого сезону саме стільки ж я заплатила за десятиденний тур у Болгарію, а враження, отримані в європейській країні, все ж таки виявилися незрівнянно цікавішими, аніж прогулянка обдертими вулицями Сімферополя, де з часів СРСР не відбулося аніяких змін на краще...
Збройні сили Німеччини — Бундесвер — мають загалом п’ять госпіталів у різних містах країни. Ми заходимо в той із них, що в Гамбурзі, на Лессерштрасе, 180. Надворі зимно; стоїть густий, як молоко, туман — такого в найбільшому портовому місті ФРН не бачили вже давно. >>
То колись пана було видно по халявах. Нині треба брати вище. На піку популярності — вишиванки. За ними легко ідентифікувати українців, скажімо, в натовпі на Манхеттені, Єлісейських полях чи на ЧС-2014 у Ріо-де-Жанейро. Що вже казати про Україну. >>
Йдеться не про крайню північ, де казкова Герда шукала свого Кая, а про північ Сумщини. Край, утім, не менш красивий, ніж казковий.
Пам’ятаю, коли ще студенткою–практиканткою вперше приїхала до північних районів області, була вражена дерев’яними будинками, воротами з дерев’яними дашками... >>
Ще задовго до появи в Тернополі цього незвичайного музейного закладу тут було створено «Самогонну ресторацію» — родинну корпорацію закладів громадського харчування, емблемою якої є долоня із зображеним на ній серцем. Такий символ господарі пояснюють прагненням вкладати у справу своїх рук максимум любові. >>
Осінній недільний ранок для мешканців житлового масиву Троєщина минулого тижня був особливим. Адже на вулицях району можна було побачити німців, що спокійно розгулювати з автоматами в руках та мило посміхалися перехожим. Здавалося, ніби зараз не 2013 рік, а період Великої Вітчизняної і столиця знову окупована гітлерівцями. >>
Чотирнадцять залізничних цистерн з останньою партією арсенальної отрути, що зберігалася на території військової частини неподалік райцентру Шевченкове, днями були відправлені для утилізації до Нижегородської області сусідньої Росії. >>
