Вікно в Європу через Польщу

У Національному музеї архітектури в Пироговому, що поблизу Києва, на вихідні проходили Дні Польщі. Співи та музика дружньої Україні країни лунали майже по всій території. Були присутні дорослі й малі, просто відпочивальники й народні артисти. Усе це — в обрамленні українських і польських прапорів. Зі сцени можна було почути не лише пісні, а й поезії та балади польською. Під час виступів ансамблів усі, хто знає мову, підспівували виконавцям. Жінки та дівчата в українських вишиванках водили хороводи, дехто просто насолоджувався дійством, відпочиваючи на траві.

«Мене пов’язують глибокі дружні стосунки з Польщею, — каже заслужений артист України бандурист Тарас Компаніченко. — Я вважаю своїм учителем Антонія Пільха, лютніста, який живе біля Кракова, він теж має українські корені. Мене пов’язує дружба з багатьма поляками Києва. У близькій своїй родині я не маю поляків, але у мене багато поляків друзів, учителів, братів по духу. Я займаюся давньою українською літературою і відкрив для себе величезний пласт польсько-української літератури. Багато українських поетів писали польською мовою у XVI-XVIII ст. Це дуже тісні культурні зв’язки. Наприклад, пісня «Гей, соколе» вважається українсько-польською піснею, поляки, коли збираються при чарці, обов’язково співають її гуртом. Ця пісня про Україну, вона не імперська, це моменти якоїсь такої щирої любові, дружби».

«У мене батьки польського походження. Певний час я не відчувала необхідності знати все про Польщу, але з часом дійшла думки, що своє коріння потрібно знати, і почала вивчати історію свого роду», — ділиться думками Людмила Антоненко, голова товариства польської культури «Родаци» з Коцюбинського.

Відвідав польсько-українське свято і режисер, актор українського театру Олександр Ігнатуша. Він також заспівав пісень на головній сцені фестивалю. Композиції, які він виконав, початково були написані українською мовою, але згодом Олександрові з перекладом на польську допомогли його польські друзі. «Річ у тім, що коли я був молодий, культура Заходу приходила через Польщу, через польське радіо, через польські пісні, і я виховувався на цих піснях. Польський рок-н-рол для нас був, як вікно у Європу через Польщу. Я цікавлюся і досі польською культурою, як актор і як режисер я співпрацював з польським режисером Єжи Гоффманом. Він зробив документальний фільм про Україну, і я начитував йому дикторський текст для цього фільму», — розповів нам Олександр.

Організатор фестивалю від України Олена Седик каже, що провели його лише на волонтерських засадах. Усе, що можна було побачити на сцені, — це демонстрація учасниками підтримки польської культури та бажання розповісти про неї якомога більше та цікавіше. «Якщо у твоїх жилах тече польська кров, то вона все одно якось про себе нагадає, — каже пані Олена. — За великим рахунком, усе це, що я роблю, я присвячую своїй польській рідні, яка на початку XX ст. потрапила в Україну. Все, що стосується Польщі, завжди мене цікавило: історія, мистецтво, наші стосунки з Польщею. Ми справді споріднені».

Співорганізатором фестивалю стало громадське об’єднання «Спілка жінок Київщини». «Ми зробили невеличку палатку, де дітки малюють. У нас там проходять майстер-класи з малювання і з вирізання. Ці малюночки ми повеземо у Сіверськодонець до Дня захисту дітей», — розповіла очільниця організації Наталя Ульянова.

Активно долучилася до організації «Спілка поляків в Україні». Це дуже активна згуртована громада, вони нас підтримують, каже Наталя Ульянова. До речі, гуляння влаштовують уже другий рік поспіль.

На території Пирогового був організований невеличкий ярмарок, де можна було придбати собі вишиванку, прикраси з етнічним орнаментом, українські сувеніри, віночки, шкіряні вироби: невеличку сумочку чи поя. Недалеко біля сцени можна було посидіти і з чаркою… холодного узвару.