Аби жолуді, а до дуба — байдуже...

Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави.

Згідно з прогностичними даними Інституту економіки НАН України, що базуються на передумові поступового поліпшення соціально-економічної ситуації в державі, у 2030 р. очікується скорочення чисельності населення до 38,5 млн., тоді як у 2050 р. кількість населення становитиме 31 млн. осіб, при цьому кількість пенсіонерів зросте до 31,9 % від загальної чисельності населення України.

Хто винуватий і що робити? Смішними є посилання деяких політиків на «помаранчевий голодомор», підступні зусилля США чи якоїсь «еуропи», які організували нам цю біду. Депопуляція — зменшення чисельності населення — глобальна проблема, яка насамперед стосується розвинених країн, але має тенденцію до поширення і на країни, що розвиваються, в першу чергу за рахунок наукових досягнень у проблемах планування сім’ї, руйнування традиційних сімейних відносин, перемоги «сексуальної революції» в усьому світі. Люди хочуть «хліба і видовищ». Але коли секс можна віднести до «видовищ», то народження і виховання дітей менш задовольняє гедонічні потреби людей. Досягнення науки дають тепер можливість «займатися любов’ю» без обов’язків перед партнером, і дітей не буде, якщо їх «не планують». Попереду «усвідомлене батьківство» і як наслідок — депопуляція нації (дітей народжується менше, ніж помирає людей). Подружжя не заводить дитину, зваживши всі обставини, а обставини такі, що діти вимагають якогось самозречення, погіршують матеріальні можливості й конкурентну спроможність сім’ї. Це ж із дітей виростають мільйони алкоголіків, наркоманів, які вкорочують віку своїм батькам. «Ах, еще лето не настало, козля цапом стало» (Г. Сковорода). Гарненький хлопчик перетворюється на впертого «цапа» зі смердючим матюччям на устах і цигаркою в зубах. А гарна дівчина на зауваження матері і нагадування, що «я тєбя грудью вскорміла» відповідає: «Когда ето било, хоть убєй — забила!».

Що ж буде з народжуваністю? Марні надії на саморегуляторні механізми якогось «відкритого» чи «громадянського» суспільства. Усе, що тільки здатне до саморегуляції, підімнуть під себе «ринкові відносини», гендерна рівність зжере «ненароджених земляків наших», на решту проблем чекає вогонь революції або втручання держави. Поки що рецепт від депопуляції, який застосовують країни Заходу, — дозоване прийняття іммігрантів. До пори до часу вони асимілювали новоприбулих громадян, але поступово втрачають контроль над цим процесом. Зміна етнічного складу в державі призводить до міжнаціональних і соціальних конфліктів на зразок косовського варіанта, коли чисельні нацменшини з компактним проживанням вибудовують свою державу, або до можливих соціально-національних бунтів проти правопорядку держави, як от у Франції.

Чи не слід би Україні краще засвоювати чужий досвід? Узяти б для прикладу досвід функціонування принципу «пріоритету прав особистості». У нас уже цілуються на вулицях, а в «розвинених країнах» подекуди дозволено і дещо більше (поки що в парках), одностатеві шлюби. Жити в своє задоволення — сумнівне право. Часто за нього платять втратою сорому, совісті, а також майбутнім благополуччям суспільства. Як писав лікар-філософ Микола Амосов: «Міра сексуальних відносин важлива для благополуччя суспільства, тому що від них залежать інші відносини — співпереживання, спілкування, благородство народу, якщо бажаєте — навіть праця і гроші».

Люди, які свідомо утримуються від народження дітей, подібні на тварин, яким аби жолуді, а до дуба їм байдуже....

Отже, жити в суспільстві і бути вільним від обов’язків перед його майбутнім — щонайменше аморально. Таким чином, усвідомлене батьківство має бути усвідомленим патріотичним «чином» (вчинком). Тобто тільки патріотизм зможе зупинити депопуляцію нації (в політичному вимірі це — націоналізм). Тільки патріотично налаштована людина може усвідомити себе частиною і мертвих, і живих, і ненароджених земляків своїх і через океан рідного народу свою дотичність до вічності, а відтак сприймати як національно-патріотичний обов’язок мати сім’ю і хоч би троє дітей.

Держава має забезпечити громадянам умови для народження здорових дітей і їх виховання. Однак рівень достатку не є визначальним. Важливо, щоб сім’ї з дітьми мали преференції в придбанні житла, щоб грошові виплати на дитину були доволі істотними.

Інше важливе завдання держави — створення «дружнього до дітей» довкілля, яке б включало боротьбу з пияцтвом, насильством, наркоманією, статевою розбещеністю. Є потреба створити міліцію (поліцію) моральності. «Необхідність, а не свобода, повинні утримувати підлітка-юнака від поганих учинків», — писав Микола Амосов у «Здоров’ї і щасті дитини». Організація дозвілля: спорт, розвиток талантів, волонтерська діяльність, виховання патріотизму — надважливі завдання. Краєзнавство у школі повинно вивчатись через усі дисципліни, щоб ці знання були основою самоідентифікації особистості. Знання історії, звичаїв, пісні творять національно свідому людину, а відтак і відповідальну перед суспільством.

Засоби масової інформації повинні переключити частину уваги з життя «зірок» на життя дітей, батьків, учителів, тренерів. Держава повинна проводити моніторинг тестових показників рівня інтелектуальності випускників шкіл, знати, скільки виховали альтруїстів, скільки егоїстів, і намагатися впливати на «якість» народу. «Солодко і почесно померти за Батьківщину», — говорили древні, але не менш почесно примножити її славу, і силу, і волю, народивши 3-5 здорових дітей.

Сергій ШАНГУТОВ

Вінниця