Напередодні y столиці Чечні завершилися дебати y справі українських політичних в’язнів Миколи Карпюка та Станіслава Клиха. На вчорашньому судовому процесі українці виступили із заключним словом. Як i під час досудового слідства, свою провину полонені не визнали i вчергове розповіли про застосування тортур щодо них. Микола Карпюк розповів про загрозу життю його малолітнього сина та показав шрами на тілі від тортур, яких зазнавав протягом кількох місяців з боку російських правоохоронців. У запиті про порушення кримінальних справ за фактами катувань суд відмовив, як і в задоволенні більшості клопотань захисту в цьому процесі.
За словами адвокатів українців, обвинуваченню бракує документальних свідчень загибелі 10 російських вояків, вбивство яких закидають М. Карпюку та С. Клиху. Цих загиблих сторона захисту просила виключити з обвинувачення. Крім того, адвокати звернули увагу на калібр зброї, з якої були вбиті або поранені російські армійці. Він не збігається з калібром зброї, яку мали при собі Карпюк та Клих. Попри докази, прокурор під час промови заявив, що провину підсудних вважає доведеною.
Слід зазначити, що напередодні дебатів суд відхилив чергові докази невинуватості українців. Координатор кампанії #LetMyPeopleGo правозахисниця Марія Томак оприлюднила відео, де знайомі та колеги полонених свідчать, що під час чеченської війни більше 20 років тому ті перебували вдома. В архіві збереглася залікова книжка Станіслава Клиха, яка підтверджує його алібі — в роки першої чеченської війни він навчався на історичному факультеті Київського університету імені Тараса Шевченка. З Миколою Карпюком ситуація дещо складніша, адже наприкінці 94-го він керував рівненським обласним відділенням громадської організації УНА-УНСО. Документів про це не збереглося, але є чимало свідків, які підтверджують перебування чоловіка y Рівному під час війни.
А ТИМ ЧАСОМ...
У російському Мін’юсті повідомили, що не працюють над обміном Надії Савченко на російських ГРУшників Олександра Александрова та Євгена Єрофєєва. Йдеться тільки про її можливу видачу Україні. «Процес передачі, як правило, довга історія, і вона ніяк не пов’язана з якими-небудь обмінами, тут просто йдеться про виконання міждержавних, двосторонніх механізмів. За наявності згоди трьох сторін — сторони, що передає, сторони, що приймає, і самого засудженого — така передача відбувається, і така практика у Росії є з державами, з якими її ці двосторонні механізми пов’язують», — коментує міністр юстиції Росії Олександр Коновалов. За його словами, існує також сценарій досягнення домовленості дипломатичними каналами, у цих випадках можливий обмін засудженими між державами.