Нардепу-тату син-школяр:
«Роботу маєш кльову!
За що тобі цей Божий дар?
Мені б такі умови:
Схотів — пішов, схотів — проспав
Засідання сесійне.
А чи сидиш і ловиш гав,
Чи в сон пішов спокійно.
А то й по тижневі, бува,
Тебе не бачу в залі,
Мене би за прогул чи два
Послали б вже... подалі.
Ніхто ні в кого не пита,
Що знаєш, що умієш...
Не Рада — жила золота!
І голубенька мрія.
Нема щоденників у вас
(І в тому вся причина),
Куди би спікер кожен раз
Записував провини.
І зал кругленький недарма,
Мов циркова арена,
Кутів у нім, на жаль, нема —
Ти б там стояв щоденно».
...Так десять років дорікав
Синок своєму тату,
Допоки сам уже не став
Народним депутатом.
Й відразу взяв нащадок
Батьківський досвід в спадок.
Аркадій МУЗИЧУК