Битва за Юру

Сьогодні Верховна Рада зробить іще одну спробу внести зміни до закону про Генеральну прокуратуру, що дозволить Президентові рекомендувати на цю посаду очільника його ж фракції Юрія Луценка. Для того щоб зробити це з першого разу, у вівторок увечері не вистачило двох голосів. Петро Порошенко навіть переніс робочий візит до Британії, запланований на 11-12 травня, щоб особисто переконати незгодних депутатів проголосувати «так, як треба». Утiм і Верховна Рада, і політикум загалом усе більше перетворюються на великий базар, де на перше місце виходять не стільки державні інтереси, скільки політичні домовленості. І передбачити, сторгуються сторони чи ні, стає все важче.

Незамінний Луценко

Ім’я Юрія Луценка як наступника Віктора Шокіна з’явилося одразу ж після вимученої відставки останнього і спочатку було сприйняте як жарт. Бо суспільство очікує побачити на цій посаді чесного і відкритого фахівця, який би нарешті довів до логічного кінця і справи з розстрілами на Майдані, і гучні корупційні справи, і дав однозначні відповіді на запитання, як зробити всіх рівними перед законом. У Юрія Віталійовича, попри його багатий політичний досвід, ні першого, ні другого не спостерігається. Та й на посаді міністра внутрішніх справ десять років тому він революції не зробив. Зате в нього виявилася вкрай необхідна для нинішньої політичної ситуації риса — він, як і Шокін, є «людиною Президента» і є певною гарантією, що «великого переділу» у «великій політиці» вдасться уникнути. А це, очевидно, найбільше турбує Петра Олексійовича, оскільки інших кандидатур на це крісло він так і не висунув.

Однак на заваді стало чинне законодавство, яке передбачає для кандидата на посаду Генпрокурора обов’язкову «вищу освіту і стаж роботи в галузі не менше 10 років». Але замість того, щоб грати за правилами, у нас укотре вирішили «грати з правилами», тому до Верховної Ради було терміново внесено законопроект Сергія Алексєєва (БПП), який цю норму заміняє на «вищу освіту і стаж роботи в галузі права або досвід роботи в законодавчому та правоохоронному органі не менше п’яти років». Сам Юрій Луценко, проводячи консультації і закликаючи депутатів до підтримки, заявив, що це робиться «не користі ради», а лише для загального блага. «Цей закон не про те, хто буде новим Генпрокурором. Це законопроект про те, якою буде наступна Генпрокуратура. Без можливості ввести туди людей, які не працювали у цій достатньо корумпованій системі, ніхто там шансів на успіх мати не буде», — зазначив він.

Утiм і це не допомогло — для остаточного затвердження такої бажаної норми позавчора ввечері не вистачило лише двох голосів. Причому найбільша «недостача» виявилася з боку саме коаліції: БПП зi 144 голосів дав лише 115, а НФ — 72 голоси з 81 можливого. Решта голосів додали групи «Відродження» та «Воля народу», які останнім часом нерідко голосують синхронно з коаліцією, та деякі позафракційні депутати. Традиційно категорично проти виступили «Радикальна партія», «Батьківщина» та «Самопоміч». «Той спосіб, яким кандидатура Луценка просувається на цю посаду, — це наруга над авторитетом державних інституцій, над здоровим глуздом і зрештою... над самим Луценком. Вимагати після цього від простих людей поваги до вищих державних органів влади буде верхом цинізму», — прокоментував на «Фейсбуці» свою позицію лідер «Самопомочі» Андрій Садовий.

Ціна питання

Отож переговори щодо того, бути Юрію Луценку Генпрокурором чи ні, тривають і далі. І позитивне чи негативне вирішення цього питання багато в чому залежить від того, що отримають сторони взамін своїх голосів. Фракція НФ, наприклад, розраховує на місце першого заступника Генерального прокурора для свого депутата Дмитра Сторожука. «Нам потрібен свій перший заступник, це елементарна гарантія безпеки», — цитує «Українська правда» слова одного з депутатів із фракції колишнього Прем’єра.

Юрій Луценко, за інформацією тієї ж «УП», висунув умову про призначення ще одним своїм заступником колишнього адвоката Олексія Баганця, який був уже заступником Генпрокурора у 2000—2002 роках. Саме за часів Баганця Генпрокуратура порушила кримінальну справу щодо Миколи Мельниченка за фактом перевищення службових обов’язків та відкидала версію, оприлюднену колишнім майором, що до злочину причетні Леонід Кучма та Володимир Литвин. Сам Баганець запам’ятався тим, що був причетний до розслідування вбивства Георгія Гонгадзе і виступав проти американської допомоги в розслідуванні цієї справи.

Свої інтереси у цій справі мають й інші «учасники концесії». Так, за інформацією порталу «Країна», під час попередньої зустрічі Луценка з депутатами групи «Відродження», близької до олігарха Коломойського, Юрій Віталійович підтвердив дотримання домовленостей, які були досягнуті ще перед призначенням Прем’єр-міністром Володимира Гройсмана, серед яких — залишити без змін нинішнє керівництво митниці в Державній фіскальній службі, а в перспективі — змінити одеського «губернатора» Мiхеїла Саакашвілі на представника «Відродження».

Очевидно, що Петро Порошенко докладе усіх зусиль для того, щоб цей закон таки було проголосовано, і вже наступного тижня подання на Луценка-Генпрокурора надійде до Верховної Ради. Далі зволікати нема куди — директор МВФ Крістін Лагард під час зустрічі 16 квітня з українською делегацією у Вашингтоні недвозначно натякнула, що від призначення Генпрокурора залежить і те, коли Україна отримає наступний транш фонду.

Утім сподіватися на якісь зміни від цього призначення теж не випадає. Адже сенс практично всіх політичних перестановок останнім часом полягає в тому, щоб зберегти статус-кво, який має більшість учасників політичного процесу. З одного боку, імітацію реформ вони навчилися робити краще, ніж самі реформи. З іншого — невідомо, до чого може призвести черговий переділ влади. Тому — дихаймо глибше!