Жінки, які йдуть на війну, можуть стати справжнім жахом для окупантів та нести їм смерть. А от для наших співвітчизників — це приклад героїчного патріотизму та любові до своєї Батьківщини, який надихає на боротьбу.
Зараз, коли всі без винятку українці, затамувавши подих, співпереживають та слідкують за долею нашої льотчиці Надії Савченко, саме час згадати й про тих наших жінок, які на рівних із чоловіками захищали Батьківщину від німецько-фашистських окупантів понад 70 років тому. Загарбники панічно боялися українських жінок та навіть називали їх «нічними відьмами» за круту вдачу. Молоді, тендітні та сміливі дівчата самі рвалися на фронт, без жалю міняючи туфлі на шпильках та сукні на сувору військову форму й щоденний смертельний ризик. Їхні легендарні долі стали прикладом любові до рідної землі.
Злітна смуга для героїнь
Саме в Херсонській військовій авіаційній школі підготували майже півтори тисячі жінок інструкторів-пілотів. За роки війни з фашистами відразу семеро колишніх херсонських курсанток отримали звання Героя Радянського Союзу. Ініціатором початку формування жіночих бойових підрозділів, основним завданням яких було вигнання окупантів із території рідної землі, стала знаменита льотчиця-штурман Марія Раскова. А всього на фронтах Другої світової війни воювало приблизно 800 тисяч жінок, які займали різні посади від простої сестри милосердя до командира жіночого авіаційного полку нічних бомбардувальників.
«Майже половина з усіх наших дівчат, які літали на легких бомбардувальниках У-2, не дожили до перемоги, — розповідає випускник Херсонської військової авіаційної школи пілотів, полковник Микола Стробикін. — Безумовно, що роль наших дівчат у тій війні була безцінним внеском у спільну справу. Насамперед вони стали справжніми берегинями неба над Україною. А ще тендітні жінки у військовій формі надихали чоловіків на подвиги сильніше, аніж будь-який інший стимул».
Народжені літати
Про долю дівчат, які вирішили пов’язати своє життя з авіацією, розповідає художній фільм «У небі «нічні відьми», який зараз користується особливим успіхом у глядачів. А ось на початку 40-х років минулого століття до Херсона з’їжджалися дівчата з різних міст нашої великої країни. Наприклад, 22-річна Лариса Розанова приїхала в південне місто з Києва. У перші ж дні війни Лариса стала оббивати пороги військкоматів із проханням відправити її на фронт. Тривалий час дівчині відмовляли, але через рік їй усе ж таки вдалося вступити до групи штурманів жіночого авіаційного полку. Завдяки вмінню застосовувати на практиці хитромудрість тактичних прийомів ведення бою в небі, льотчиці вдавалося не тільки самій вийти з багатьох критичних ситуацій, а й урятувати життя своїх бойових подруг. Особливо цінували дівчину за вміння швидко приймати правильні рішення та благополучно виводити після бою свій підбитий літак на територію розташування рідного полку. Група нічних бомбардувальників під її командуванням здійснювала вдалі нальоти на розташування ворожих частин. Після війни груди київської красуні прикрашали сім орденів найвищого ступеня та більш як двадцять медалей.
А от 19-річна Софія Бурзаєва приїхала до України з вірменського міста Армавір. Після закінчення курсу навчання дівчина пішла на фронт, отримавши звання штурмана 588-го авіаційного полку. Як кращий боєць жіночого авіаполку вона взяла участь у боях за звільнення Криму, Кавказу та Кубані. Про її легендарне життя написано багато книг. Цю тендітну жінку вирізняло вміння поєднувати досвід, отриманий під час бойових вильотів, із суто жіночими якостями. В колективі їй довелося виконувати роль психолога, втішаючи подруг, які втратили на фронті чоловіків або родичів, а також формуючи бойові екіпажі з урахуванням характерів та досвіду кожної з льотчиць.
«Шалена» Дуся
Трагічно склалася доля 25-річної Євдокії Носаль, яка приїхала на навчання до Херсонської військової авіашколи з села Бурчак Запорізької області. Війна застала жінку в пологовому будинку, де вона лежала з новонародженим сином. При черговому бомбардуванні дитина загинула.
Саме з цієї причини бойові вильоти Євдокії часом межували з безрозсудливістю. Жінка в буквальному сенсі сіяла смерть та руйнування в тилу ворога, адже у неї був свій особистий рахунок до фашистів. За три місяці перебування на фронті вона вже мала сотню бойових вильотів. А бували дні, коли безстрашна льотчиця піднімала свій бойовий літак ПО-2 в небо не один раз. Під її керівництвом була повністю знищена залізнична станція, де дислокувалися війська противника та ешелони з боєприпасами. Загибель заступника командира ескадрильї 46-го гвардійського нічного бомбардувального авіаційного полку з жартівливим прізвиськом «Дуся» була справжнім шоком для її однополчан. У той день їхнiй бойовий екіпаж успішно розгромив всі об’єкти противника. Коли ж дівчата вже поверталися на рідний аеродром, на них несподівано накинувся ворожий «Мессершмітт». Осколок снаряда потрапив Євдокії у серце. Однак її бойова подруга встигла взяти керування на себе та благополучно посадити літак...
«Біла лілія» в небі України
Особливим символом патріотизму та любові до Батьківщини судилося стати Лідії Литвяк. Уперше за штурвал нічного бомбардувальника ця дівчина сіла у свої неповні 15 років. Після закінчення Херсонської авіаційної школи вона встигла підготувати до бою 45 льотчиць, які пізніше продовжили службу в різних жіночих авіаполках. «Небесна Діана» встигла освоїти також винищувач Як-1. На цих бойових машинах до неї літали тільки чоловіки. Саме на цьому військовому літаку Лідія Литвяк у серпні 1942 року знищила в небі над Сталінградом німецький бомбардувальник Ю-88, а також літак-розвідник «Мессершмітт-109». Пізніше з’ясувалося, що за штурвалом Me-109 сидів справжній німецький «барон» та кавалер Лицарського хреста (вищий орден Третього рейху), який раніше отримав 30 повітряних перемог. Саме після цього тендітна дівчина отримала новий радіопозивний «Біла Лілія» та стала знаменитістю світового рівня. Всього на рахунку Литвяк — більше десяти підбитих бомбардувальників німецьких окупантів. Однак усе перекреслила трагічна загибель у нерівному бою з фашистами її чоловіка, Героя Радянського Союзу Олексія Соломатіна. Важка моральна травма, від якої «берегиня неба» так і не змогла оговтатися, стала причиною того, що жінка просто втратила почуття страху за своє життя. Її тактика ведення бою з фашистами стала вкрай відчайдушною. У свій останній бойовий виліт Лідія Литвяк вирушила у серпні 1943 року. У небі над Донбасом вона особисто збила два літаки противника та ще один — у складі групи жіночого авіаполку. З четвертого вильоту вона не повернулася... Ім’я 22-річної Лідії Литвяк було занесено до Книги рекордів Гіннесса. Вона стала наймолодшою жінкою-льотчиком, яка здобула найбільшу кількість перемог у повітряних боях в усьому світі. Рекорд «Білої Лілії» поки що не вдалося побити жодній представниці прекрасної статі. Надзвичайна краса та молодість льотчиці надихнули творців мультфільмів у Японії на цілу серію аніме, в яких «Біла Лілія» представлена як прекрасна фея, яка за допомогою магії руйнує будь-яке зло на своєму шляху. Особливою популярністю користується аніме під назвою «Штурмові відьми», де головна героїня носить таке ж прізвище, як i прославлена льотчиця: Сані Литвяк.
На честь наших героїчних жінок, які не тільки довели свій патріотизм під час війни з німецькими окупантами, а й стали справжніми музами для воїнів-чоловіків, створено чимало документальних кінострічок. Їх патріотизм надихнув літераторів у всьому світі на написання книг, присвячених долі жінки на війні. Так, італійський дослідник Міланетто Жан П’єр видав книгу «Радянські льотчиці Великої Вітчизняної війни — мальовничі історії». Для окупантів вони стали справжніми «нічними відьмами», що несли їм смерть, а для наших співвітчизників — прикладом героїчного патріотизму та любові до своєї Батьківщини. Почесний список імен берегинь українського неба не обірветься ніколи. І в наш час молоді дівчата та жінки щоденно доводять свій патріотизм не лише в тилу, а й під час проведення військових операцій, спрямованих на збереження цілісності кордонів суверенної держави — нашої України.