Націоналізм: добро чи зло?

Старші українці в масі своїй сприймають націоналізм за радянським тлумаченням: «Национализм — идеология и политика буржуазии в области национальных отношений, в корне противоположная пролетарскому интернационализму» (МСЭ, т. 6). З такої позиції жорстока, кривава війна радянської влади проти т. зв. «українського буржуазного націоналізму» є зрозумілою, бо та влада була по суті нацистською, що за визначенням ворожа національній свідомості. Але чому в сучасній буржуазній (!) державі Україна націоналізм також переслідується? У всіх ексцесах, які «тягнуть» на теракт, шукають найперше слід ВО «Свобода» або «Правого сектору». Хоч терор не є ідеологією, а «...формою боротьби проти політичних супротивників із застосуванням насильства аж до фізичного знищення» (Тлум. словник укр. мови). Як бачимо, тут немає прямого зв’язку з націоналізмом чи будь-якою ідеологією взагалі.

Є інша версія тлумачення націоналізму: «Є два роди, два обличчя націоналізму: націоналізм розуму і націоналізм життя. Обидва доповнюються, — і тоді націоналізм осягає свою повноту, панує світоглядно і творить життєво. Націоналізм життя не чекає з ідеями, але чинить невсипущо на кожному кроці, в кожній ситуації» (Юліан Васиян, «Два обличчя націоналізму»). Ідеологію творить націоналізм розуму, а націоналізм життя напряму «не чекає з ідеями», він є природною властивістю біологічного об’єкта.

Націоналізм — це природна властивість. Для вільного народу він є добро, що творить свою неповторність у розмаїтті сутностей. Для колонізаторів/імперіалістів/глобалістів він є зло, що заважає створювати стандартну, керовану стандартними ж методами усереднену людину, як, наприклад, «єдіного совєтского чєловєка». Ніхто не знає, чим закінчиться боротьба різнокольорової палітри з чорним/сірим квадратом, проте є очевидним, що доки опір стандартизації людини триває, людство прогресує в калейдоскопічному єднанні. На жаль, українці в масі залишаються в сірому квадраті. Окремі світлі плями не конкурують із сірим тлом; культурний ренесанс не відбувається, і це, мабуть, найдієвіший фактор занепаду держави. Політики наразі помиляються, зациклюючись на соціально-економічних аспектах національного відродження. Велич нації однією гастрономією не забезпечується. Не хлібом єдиним пишається сусід: «Я — поляк!» (»Єстем поляк!») тощо. Тим часом українські таланти, проігноровані на Батьківщині, розтікаються світами прикрашати і зміцнювати закордонні держави, залишаючи в Україні улюблений популістами грунт сірої маси. Переслідування і нищення українського націоналізму означає переслідування і нищення українського етносу, тобто пособництва виконанню ідеї фікс ворогів української державності.