Олег Журавльов: «Кістки давніх тварин можуть багато розповісти дослідникам минувшини».
— Пане Олеже, наша зустріч присвячена нерозгаданим таємницям древньої Київської Русі. Що цікавого знайшли вчені на території покинутого Чорнобиля?
— Саме тому, що люди покинули квітуче колись місто, дослідниками Інституту археології НАН України та археологічної групи Держаної служби з надзвичайних ситуацій — вона працює в зоні техногенних катастроф — були зроблені надзвичайно цікаві знахідки, які свідчили про реальність існування міфологічного Чорнобиля.
— І як же це трапилось?
— Просто випадок! Узагалі, в моїй рідній археології багато випадкового і, я сказав би, навіть детективного. Археологи — своєрідні слідчі історії. Вони йдуть слідами давно минулих подій і людських доль, навіть доль цілих держав, що згинули в мороцi часу. Знаменитий німецький учений Шліман, спочатку вдалий комерсант, потім дипломатичний працівник і шпигун за сумісництвом, iдучи слідами античного історика Гомера — автора «Іліади» та «Одіссеї», знайшов і потім відкопав давню Трою. Шліман довів, що це не вигадка великого Гомера, він показав людям XIX століття велич античної Греції.
Про загадковий Чорнобиль також згадується у переказах часів ранньої Київської Русі, й ось — перші реальні сліди, перші матеріальні знахідки.
Повернімося до його величності випадку... Археологи йшли покинутим Чорнобилем, поміж хат, і вирішили закласти шурф завглибшки десь із метр. І пішла кераміка! Давньоруська. Століття XI—XII. Йдеться про період ще до татаро-монгольської навали. Що особливо вразило дослідників — величезна кількість скляних браслетів. Такої не зустрічалось навіть у Києві за всі роки роботи археологів. А це понад 100 років! Крім того, серед витончених зразків жіночих прикрас були й прикраси з Візантії. Тобто у той час наші загадкові пращури мали зв’язки з другим Римом. І не лише... Адже нам зустрічалися також зразки, не схожі ні на візантійські, ні на давньокиївські. Серед цікавих знахідок були і залишки сталеливарного горна.
Водночас в околицях нинішнього Чорнобиля було знайдено велику кількість кісток тварин. А це вже моя, особлива, сфера дослідження — як археозоолога. За складом кісток людини і тварини можна визначити, чим вони харчувалися. Завдяки археозоології ми вираховуємо співвідношення між домашніми і дикими тваринами в раціоні тогочасних поселенців. Більше домашніх тварин — ідеться про розвинуте господарство. Більше знайдено кісток диких тварин — маємо справу з господарством, що жило мисливством. Здебільшого мені попадалися кістки диких тварин. І це зрозуміло: в ті давні часи у цьому регіоні були густі, майже непрохідні ліси, багатющий тваринний світ...
— І які ж дикі тварини мешкали тут?
— Ведмеді, кабани, лосі, косулі, бобри, лисиці, зайці, куниці... Багатющі мисливські угіддя! У Чорнобилі ми знайшли також кістки домашніх тварин, але дуже мало. Це знову ж таки доказ того, що населення цієї місцевості займалося мисливством, а не розведенням домашніх тварин.
Чесно кажучи, я побоювався їхати в Чорнобиль — самі розумієте... Та коли приїхав туди, побачив: небезпека на даний час трохи перебільшена. Зараз дозиметристи постійно слідкують за радіаційним фоном. Справді брудно на самій станції, у місті Прип’ять, де жили енергетики. І зараз там фон високий... Але ми знаємо, де безпечно, радіація подекуди «лягла» плямами. Є безпечні проходи — нам вказували їх спеціалісти. Та коли така цікава, інтригуюча робота, забуваєш про все. Адже ти немов торкаєшся вічності.
— Нещодавно під час реконструкції Поштової площі у Києві було знайдено залишки древніх дерев’яних будинків, речі давнього побуту. Щось подібне в Чорнобилі вам траплялося?
— На жаль, ні. У нас поки що свого роду розвідка. Та й вона вже дала цікаві результати. Знайдено ознаки вулиць, дерев’яних будинків-зрубів. Саме будинків — не землянок. Знайшли дуже чіткий ряд ямок для дерев’яних стовпів, на яких стояли будинки. Це переконливий доказ, що тут було житло, вирувало життя. По розташуванню ямок археологи легко визначать, де саме були будинки, їх розміри. А де пролягали вулиці. У таких будинках могло жити осіб 20-30. Звичайній людині такі ямки нічого не скажуть, а перед археологом може відкритися світ далекого минулого, світ невідомої цивілізації.
У нашому Інституті археології багато років працював талановитий поет і відомий дослідник епохи заліза Борис Мозолевський. Це був археолог від Бога! Видатний вітчизняний скіфолог. У нього було феноменальне чуття на старовинні речі, які земля дбайливо ховала тисячі років від людського ока. Одного польового сезону він керував пошуковою експедицією неподалік Нікополя. Велась розробка середнього за розмірами скіфського кургану. Незабаром тут мав пройти новий марганцевий кар’єр, а без дозволу археологів ніхто не міг починати розробку цінних родовищ. Цей закон, слава Богу, діє і зараз.
І знову досвід та неймовірне чуття дослідника Бориса Мозолевського зробили свою справу: в кургані експедиція знайшла багате поховання скіфської цариці. Тут були прекрасні золоті ювелірні вироби наших далеких пращурів. Апофеозом такої удачі шукачів стала золота пектораль, відома нині на весь світ. І знову ямка, ледь помітна ямка в стіні розкопу кургану, яку помітив Мозолевський, відкрила унікальну прикрасу скіфської цариці. Пектораль донесла до наших часів космогонічну уяву наших пращурів про навколишній Всесвіт. На жаль, з нами нема вже знаменитого дослідника, але є неповторна скіфська пектораль.
— Пане Олеже, і все ж, що могло бути на місці нинішнього Чорнобиля понад тисячу років тому — давнє поселення, місто, розвинуті ремесла?
— Поки що гіпотези, здогади. Робота тільки-но почалася. Величезна кількість скляних браслетів. Розбиті всі... Ми їх складаємо, склеюємо. Можливо, ще й будинки знайдемо. Бо на тій же Поштовій площі в Києві був великий обсяг земельних робіт. А в Чорнобилі ж лопата та кельма — все наше знаряддя праці. Чи може, тут будинки були на багато століть старіші, ґрунт агресивніший і все розсипалось на порох. Або згоріло в пожежах давніх війн.
— На сліди прадавніх битв уже наштовхувалися вчені?
— Ні. Поки що картина досить мирна. Якесь дивне поселення... Може, десь там була фортеця, і ми знайдемо ще відгомін старовинних баталій. І ще одна дивна річ: при фортецях зазвичай були посади — з однієї сторони. Чогось подібного тут ми ще не знайшли. Таємниця. І велика...
— У давньому Чорнобилі не могли залишитися сліди іншої культури — не Київської Русі?
— Тут треба думати, шукати ознаки, матеріальні предмети. Кордони Київської Русі були не дуже великі. Доба та була досить динамічна — держава перебувала в процесі формування. Були ще князівства Чернігівське, Новгородське, Псковське.
— А як щодо Москви?
— Наш прадавній Чорнобиль був задо-о-овго до неї! Пошуки продовжуються. Матеріал здебільшого йде давньокиївського часу.
Можливо, тут стояла дружина, яка охороняла підходи до Києва. Велика кількість решток браслетів свідчить про те, що тут мешкали люди заможні. Саме такими були дружинники. Князі добряче їм платили, адже давні воїни захищали кордони держави.
Та навіть перші чорнобильські знахідки вітчизняних археологів — це справжня сенсація у вченому світі! Я впевнений: пройдуть роки пошуків, і нові видатні відкриття зроблять археологи.
Що цікаво, аналоги того Чорнобиля, котрий розташований на північ від Києва, знайдені дослідниками й південніше нашої столиці. У районі сіл Рославське та Лісники. Кількість знахідок браслетів, інших виробів древніх ремісників на квадратний метр теж набагато вища, ніж у Києві...
— А це про що свідчить?
— Можливо, навколишні ремісники забезпечували прадавній Київ усім необхідним, можливо, тут також були оборонні споруди. Вони могли захищати Київ з півдня. У цій місцевості теж працюють археологи.
— Пошуки ведуться регулярно?
— Ні, майже нема фінансування. Ми, археологи, часто вкладаємо в це свою мізерну зарплатню. Обіцяла допомогти ДСНС, та й вона без грошей. І в Януковича, і в нинішнього керівництва самі знаєте який інтерес до науки. Та й у радянські часи ми часто їздили в експедиції за свій рахунок.
— У чорнобильських пошуках ученим допомагали волонтери?
— Там — ні. Закрита зона.
— А в інших перспективних місцях ?
— У Рославському, Лісниках знаходяться добрі люди — волонтери. Але й їм нині сутужно. Війна. Надзвичайні економічні труднощі.
Основні ж наші спонсори зараз іноземці: японці, британці, німці, французи. Але значну частину цікавих знахідок вони забирають із собою. Адже гроші на розкопки в основному дають їхні уряди. Щоправда, розкопки закордонні колеги ведуть під нашим наглядом.
Минулого року, презентуючи у Запоріжжі книгу «Літопис самовидців: дев’ять місяців українського спротиву», письменниця Оксана Забужко висловила захоплення греблею Дніпрогесу, «довжелезним» проспектом Леніна (який щойно отримав назву Соборний). І зауважила: «Дивно, що у вашому місті немає пам’ятника Шевченку...» >>
Міжнародний скандал, що потихеньку розгорається у Львові, має всі шанси перерости на повноцінне протистояння наукових еліт з українською владою. Річ у тім, що київські чиновники «рекомендували» віддати Польщі цінний архів імені Оссолінських, що зберігається в Науковій бібліотецi імені Василя Стефаника, а польська сторона натомість віддасть Україні архів Наукового товариства імені Тараса Шевченка. >>
Усі ми прагнемо пізнати навколишнiй світ, їдемо в далекі чужі країни. Але часто забуваємо, що наша земля містить у собі багато нерозгаданих таємниць. Одне з таких таємничих місць розташоване на Черкащині — у серці загадкових трипільських земель. Журналiстка «УМ» відвідала цi трипільськi території й побувала в осередку культурної спадщини тих часів — історико-культурному заповіднику «Трипільська культура». >>
Вони нагадують паралельну реальність або Харків у минулому, гонористо проігнорований сучасністю. Варто звернути з тротуару центральних вулиць трішечки вбік, одразу перед очима з’явиться він — будиночок із дерев’яною верандою, яку догори обплів столітній дикий виноград. >>
Архітектори, члени Українського національного комітету Міжнародної пам’яткоохоронної організації ICOMOS, переконані — через новобудови, які руйнують історично сформований краєвид давнього Львова, місто може бути виключеним зі Списку світової спадщини ЮНЕСКО. Це питання вже навіть було включено до порядку денного на минулорічній 37–й сесії Комітету Всесвітньої спадщини. >>
Археологія завжди залишалася дещо «закритою» сферою, адже загалу, як правило, стає відома лише частина результатів діяльності археологів у вигляді сенсаційних знахідок. Але це — лише вершина айсберга, під яким — безперервна скрупульозна робота, що їй немає рівних за значимістю в дослідженні історії людства, зокрема дописемної. >>
