За що воюємо на Донбасі?

У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. Проте над цим острівцем українськості нависла загроза «оптимізації», а по суті — знищення.

Батьки й учителі — проти

У діях місцевого керівництва, яке задумало вищезгадану оптимізацію, годі шукати логіки. Судіть самі. Висококваліфікованих учителів у школі не бракує, дітей теж — їх тут навчається 80 (наступного року учнів мало б бути 85). Школа працює за новим державним стандартом, iз вивченням двох іноземних мов, фахівці з німецької та англійської мови є.

Для педагогів цієї школи пріоритетом є національно-патріотичне виховання, прищеплення дітям любові до рідної мови. Цього року вчителі Чугинської школи підготували призерів районних олімпіад і переможців інтелектуальних конкурсів. Школярі охоче беруть участь у районних культурних заходах, їхні дописи друкує районна газета.

У травні 2014 року патріотично налаштований колектив школи не дозволив провести у приміщенні свого навчального закладу сепаратистський референдум. Очевидно, саме проукраїнська позиція вчителів і стала причиною закриття цієї школи.

Під приводом «оптимізації» Станично-Луганська районна держадміністрація вирішила з наступного навчального року знищити цей чи не єдиний у районі осередок державної мови, а її учнів пропонує возити шкільним автобусом до російськомовної школи в село Широке (цілком зрозуміло, що вчитися ці діти після об’єднання шкіл будуть російською мовою!). Причому везти доведеться дітей аварійними дорогами через блок-пост у буферну зону, тоді як Чугинська школа розташована в цілком безпечному місці.

Зважаючи на те, що до Чугинської школи вже привозять дітей із сіл Вільне та Олександрівка, то відстань до нової школи вiд села, де живуть діти, становить 30 кілометрів лише в одному напрямку (шлях туди і назад — 60 км).

Зверніть увагу на схему розташування цих населених пунктів. Чи не легше (і дешевше!) було б доставляти дітей не в Широкинську школу з трьох віддалених від неї сіл, а навпаки — з Широкинської школи до Чугинської, бо Чугинка розташована в центрі?

Зважте й на те, що всі без винятку батьки учнів Чугинської школи, як і всі вчителі, категорично проти закриття їхньої школи і колективно вимагатимуть спочатку від керівництва району, а потім і від голови Луганської обласної військово-цивільної адміністрації Георгія Туки не закривати їхню перспективну в усіх відношеннях школу, до того ж — із державною мовою навчання.

Оптимізація українського

Варто додати, що процес «оптимізації» шкільної мережі на Луганщині розпочався ще 2008 року, і дивним чином він торкнувся саме українськомовних класів і шкіл — їх перевели на російську мову навчання. У результаті сегмент українськомовної освіти в області зменшився майже до нуля. А в обласному центрі в останні роки взагалі не було жодної школи з українською мовою викладання.

Отже, на Луганщині в період з 2008 по 2014 роки було підготовлено хороший гуманітарний плацдарм для російської агресії (російські танки, як відомо, «захищають» «русскоязичних соотєчєствєнніков»).

Як бачимо, два роки війни нічого не навчили «українське» керівництво Станично-Луганського району.

До речі, а хто воно, це керівництво? З початку 2015 року Станично-Луганською райдержадміністрацією керує Юрій Золкін. Про нього відомо, що за Януковича цей чоловік працював заступником очільника цієї ж адміністрації, а 9 травня 2014 року він узяв участь у «народному віче», на якому було ухвалене рішення про проведення сепаратистського референдуму в Станиці Луганській. Немає сумніву, що за його безпосередньої участі відкривалися виборчі дільниці.

А в Чугинській школі ці дільниці не відкрилися. Чи не тому сьогодні цю школу «оптимізують»?

Тож і голова Луганської обласної військово-цивільної адміністрації Георгій Тука, і новопризначений міністр освіти Лілія Гриневич мають належним чином відреагувати на ці антидержавні дії керівництва Станично-Луганського району й не допустити знищення цього острівця України на Луганщині. Інакше, погодьтеся, не зовсім зрозуміло, навіщо українська армія утримує сьогодні Станично-Луганський район у складі України?