«Жди ж добра, коли і начальство
наше обвідьмилось»
(Г. Квітка-Основ’яненко)
«Ну й безлад у країні», «Заболталі «пєрєстройку», забазікають і незалежність» — кому не доводилося чути подібних балачок? Та що там простолюдини, коли он поважний учений, однофамілець нашого пророка Володимир Шевченко, доктор філософських наук, і той в телеефiрi просторікує, що Україна має лише номінальну незалежність. Он як... Воно, може, й так. Тільки, як казав Шельменко з відомого водевілю, «трішки, будучи, не так».
Хоча куди не ступи, за що не візьмись, усюди непереливки, в державному вимірі — поразки, а то й повний провал. Нас грабують, над нами знущаються, та ми терпимо, стогнучи. Аби не було гірше. Урядовці теревенять про якісь реформи. Нам від того хіба що жебрацька торба на диковинні тарифи. Кермо влади, крути-не-крути, в руках псевдопатріотів. Їхня ширма «Єдина країна — единая страна», як і АТО — коли насправді війна на два фронти: проти ворога на відстані гарматного пострілу і «свого», що в хоромах за парканом.
Досадно, як таки безславно здали Крим. Воювати було нікому? А легіон гайдуків, випещених на збитки регулярної армії? Вони що — не присягали на вірність Вітчизні? Не без того, що довелося б декого надоумлювати. Хоч то, виявляється, була лише розвідка боєм. Щоправда, ще президент-москвофіл М. Грушевський у своєму посланні Тимчасовому уряду податливо заприсягався: «...проти коханої Росії Україна ніколи не піде». Отак собі, безоглядно на трагічно-героїчне минуле. Чим то скінчилося — відомо. Навіть не второпаєш, в Україні живемо чи в Малоросії!
Воєнна інтервенція, підкреслимо, триває під егідою «Русского міра». Тим, хто базікає про неканонічність Київського патріархату, — Московський сфабриковано внаслідок хабарництва і шантажу. І це навіть визнає митрополит Макарій (»История Русской церкви») — «Уложоная Грамота» 1589 р. фальшивка, підписана Вселенським владикою Єремією під загрозою його втопити! (П. Штепа. Московство — Дрогобич: «Відродження», 2012. с. 277). Ясна річ, у багатоголоссі за звільнення Надії Савченко московські батюшки — ні пари з уст.
А чули колись про шахрайські схеми, фінансові потоки, офшорні зони? Боже борони. Нині ж це буквально затопило як правові, так і моральні засади суспільства. І, зважте, ніхто не тремтить перед законом, не переймається людським осудом, що, може, їхні співвітчизники через те бідують. Жадоба до наживи багатьом затьмарює здоровий глузд. Може, закон про електронне декларування декого таки приведе до тями, а то вже дійшло до того, що криміналітет диктує не тільки економічні умови, політичний розклад, а й норми суспільної моралі. Далебі, нелегко переконати, що тільки прагнення людини до свободи і краси, до гармонії з навколишнім світом має сенс, бо утверджує наше божественне начало. Все інше — омана, ілюзії, за Еклезіастом — суєта суєт. Отож і виходить, що першооснова всіх наших бід від занедбаної просвітницької роботи, що вже створює певні колізії. А нам треба жити своїм розумом, а не позиченим у будь-кого. Ідеологія, як на мене, — нервова система суспільства. І, отже, визначальна в його оздоровленні. Так само й наша поведінка, вчинки, діяльність у прямій залежності від душевного стану. Якщо, скажімо, знемагаємо від гіподинамії — не оминути недуги. Відтак тривале перебування в обороні негативно позначається на бойовому духові воїнів. Ймовірно, у ворожому таборі не може не примножуватися ницість. Загарбник, якщо подумати, цілком у полоні фальшивих критеріїв. Будувати «цвітущу жизнь» на крові і сльозах дітей, прокляттях матерів і вдів — бузувірство. Сили небесні такого не прощають.
З урядовою кризою уже б час докінчувати. Видно Богові і людям, Президент одержимий владою, хоче всюди мати своїх ставлеників. Та й надто сміливі прожекти щодо завершення АТО, подолання корупції, повернення анексованого Криму тільки додають йому ґанжу. То, може, не завадило б повчитися політкоректності у Віктора Андрійовича? Простимо йому єдиний гріх, що, бувало, обнімав леді Макбет.
Попри всі ці негаразди, наша духовна перевага над ворогом незаперечна. Ми — споконвічні хлібороби (а значить — творці цивілізації), лицарі і мудреці. Ідейна монолітність нації міцніє з кожним днем. Україна для нас — біль і радість, любов і гордість. Вона — у наших серцях. Була, є і буде. Відстоїмо її, чого б це нам не коштувало. Навіть ціною власного життя.
Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>
На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>
Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>
Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>
Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>
