Що мали на увазі предки?

      Чому тиждень має сім діб і чому на різдвяному столі українців має бути 12 страв? Чому весілля ми святкуємо неодмінно у вихідний день, а в п'ятницю не можна шити або вишивати? Навіщо в новозбудовану хату першим впускають кота, а через поріг не годиться нічого давати? Чому не можна вбивати жаб і руйнувати лелечі гнізда? Чому закохані дарують один одному пасмо волосся і чому в обійсті ворота або хвіртку не можна довго тримати відчиненими? Навіщо покійника виносять з хати вперед ногами, а на виході тричі ударяють домовиною об поріг і звідки взялася звичка ховати самогубців поза межами кладовища? Прикмети, звичаї, традиції, забобони — називайте це, як хочете. Але ми вже сотні років дотримуємося цих неписаних правил, які передаються із покоління в покоління. Зміст багатьох магічних обрядодій забувся, одначе ми їх виконуємо, «бо так треба». А може, вам цікаво, чому 90 відсотків українців мають групу крові «А», «АВ» та «О» і дуже мало крові групи «В», порівняно з росіянами і монголами, в яких група «В» становить 80 відсотків, і звідки в українському характері оте «моя хата скраю»?

      Відповіді на ці та сотні інших запитань можемо знайти у книжці Галини Лозко «Українське народознавство», яка вийшла у видавництві «АртЕк». Треба зауважити, що це вже друге видання «Українського народознавства». Перше побачило світ у 1995 році. Авторка, тоді викладачка кафедри української мови та літератури столичного «Політеху», згадує, що воно пролежало у видавництві понад два роки — видавці все боялися, що українська незалежність виявиться недовговічною і стара влада повернеться. Коли ж книга, задумана як підручник для технічного вузу, таки вийшла, її тираж — 25 тисяч примірників — досить швидко розійшовся. Адже на той час це було єдине видання з українського народознавства, до того ж написане легкою доступною мовою, не обтяжене науковими термінами і численними посиланнями. Тим більше що авторці, працюючи над книжкою, вдалося доступитися до багатьох джерел, тоді ще заборонених, якими не могли скористатися студенти, вчителі та й просто небайдужі до історії та традицій нашого народу читачі. Відтоді Галина Лозко отримала багато листів з усіх куточків України і навіть з-поза її меж із проханням перевидати книгу.

      Звісно, за сім років наукові знахідки авторки — релігієзнавця, етнолога і кандидата філософських наук — суттєво поповнилися, тому книгу перевидано в розширеному вигляді. Зокрема, доповнено розділи про походження українського народу, державну символіку, потовщали розділи про народний календар та етнопедагогіку, додалося дослідження про Велесову книгу, яку нині вивчають за шкільною програмою, побільшало відомостей про цілющі рослини та священних тварин. «Але найбільше доповнень та змін зазнав розділ про духовну культуру, особливо українську міфологію. Адже досить довго саме ця ділянка нашої етнорелігії була «білою плямою», — каже Галина Лозко. Врахувала авторка і критичні зауваження своїх читачів, з наукової точки зору книга стала серйознішою, але зануритися у це дослідження широкому загалу буде не менш цікаво.