Ольга Котлицька крокує по світу семимильними кроками, а інколи долає відстані за допомогою нетрадиційного транспорту. (з власного архіву.)
До Латинської Америки. Взагалі відкриття нового континенту — це завжди абсолютно нові почуття. Так було свого часу з Європою, Америкою, з Африкою. Але це відбулося доволі рано — у перші 5-7 років існування програми. А ось до Латинської Америки ми потрапили лише минулої осені. І, звичайно, відкрили для себе новий світ! Під час цієї подорожі побували в одній з найвідвідуваніших країн Латинської Америки — Бразилії, і одній з найменш відвідуваних — Парагваї. І я не можу визначитися, яка з них вразила нас більше!
Думаю, що все ж таки Карл Лаггерфельд. Коли ми знімали програму «Закулісся високої моди» під час Тижня високої моди в Парижі, нам пощастило поспілкуватися з багатьма метрами: з Пако Рабанном, П’єром Карденом, Крістіаном Лакруа...
Проте Лаггерфельд на показі «Шанель», який відбувався того року в музеї Родена, вразив мене якнайбільше: і своїм віялом, і білим волоссям, скрученим у «хвіст», і тим, як іронічно він відповідав на запитання.
До Америки. Була в нас така чудова домовленість з авіакомпанією «Дельта»: ми обираємо чотири пункти в Америці, а вони нам надають авіаквитки. Ну ми й вибрали: Нью-Йорк, Солт-Лейк-Сіті, Лас-Вегас та Лос-Анджелес. Там, де знайшли знайомих. Або знайомих знайомих. Бо було це на самому початку нашої телевізійної кар’єри — і ні про які готелі або підтримку міністерства туризму для маловідомої програми не могло навіть ітися.
А знайомі, треба сказати, виявилися дуже активними, і майже щодня передавали нас iз рук у руки — уже своїм знайомим. У кого ми тільки не жили! У колишнього співробітника ФБР у Вашингтоні, у равина в Рiчмонді, в Нью-Йорку — у подружжя геїв, у Солт-Лейк-Сіті щовечора на нас чекала нова родина мормонів, а в Лас-Вегасі щоночі ми слухали розповіді санітарки з психіатричної лікарні про її пацієнтів, де проходять курс реабілітації голлівудські зірки...
Таким чином ми побачили не тільки ці чотири міста, а набагато більше. А з якими людьми познайомилися! Коли підрахували проведений у Новому світі час, з’ясувалося, що наше «відкриття Америки» тривало 40 днів!
Якщо до надр Землі — то це Постойнська печера у Словенії: ми спустилися на 160 метрів під землю. Ця печера, на мій погляд, одне з найцікавіших місць iз тих, що ми коли-небудь бачили, — і так близько від України!
Якщо ж казати буквально про занурення, то свій власний рекорд встановила в Таїланді, в Андаманському морі — на 40 метрів.
Юнгфрауйох у Швейцарії — майже три з половиною кілометри над рівнем моря. Цей перевал у Бернських Альпах називають «вершиною Європи». Тут уже відчувається брак кисню, і гід попереджав, що, піднімаючись угору, не треба поспішати, а навпаки, слід робити часті зупинки. Нічого такого ми не відчули — хоча й бачили, як «відкачували» кількох японських туристів, що знепритомніли. Нагородою за сходження була можливість помилуватись льодовиком Алетч — це найдовший з альпійських льодовиків (24 км), що входить до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
... із левицею у національному парку Нгоронгоро у Танзанії. Під час сафарі на машинах у цьому парку (розташованому у колишньому кратері вулкана) категорично забороняється виходити з джипа, бо навколо повно диких звірів.
Але коли в нашого джипа пробилося колесо, ми все ж таки вийшли і відійшли пофотографувати — не сидіти ж на місці! Недалеко відійшли — на які-небудь сто метрів. І раптово почули крик нашого гіда, що залишився біля машини. «Сімба!» — кричить, — «Сімба!». Ага, розуміємо, це він фанат мультика «Король-лев», і хоче нам про це повідомити. Навіщо кричати? Повернемося — розповість. Коли бачимо: наш чорношкірий гід уже не чорного, а сірого кольору, вказує кудись пальцем позаду нас, і продовжує волати своє: «Сімба!» Обертаємося туди, куди він вказує, і холонемо: на величезному камені за яких-небудь тридцять метрів від нас сидить така собі «сімба» і дуже уважно до нас згори придивляється...
Боже, як ми бігли!..
Що вважати найкреативнішим подарунком? Прикраси з бісеру, що мені їх подарувала дівчинка з племені масаїв? І те, як ми після цього всі разом — жінки-масаї та я виконували їхні народні пісні й танці?
А може, вечерю на двох, що ми отримали у подарунок від нашого гіда у Південній Африці? Щоправда, коли ми прийшли до ресторану, з’ясувалося, що вечеряли ми не наодинці — наш столик стояв біля гігантського акваріума, в якому плавали акули. Час од часу кожна з них підпливала до вікна на рівні наших очей і вдивлялась своїми маленькими очками у наші тарілки — що ми там їмо? У ці миті ми просто фізично відчували значення вислову «шматок застряг у горлі»...
Чи, може, керамічного ченця з легендарного монастиря Шаолінь, якого я отримала після того, як сміливо вийшла на сцену, де виконувала складні «па» їхньої бойової гімнастики?
І все ж таки на першому місці — червоний клоунський ніс. Його я отримала у штаб-квартирі «Цирку дю Солей» в Монреалі. Вже саме місце отримання подарунку робить його особливим, а якщо додати, що це був ніс самого отця-засновника легендарного цирку, з яким він виступав на початку своєї циркової кар’єри, то можна зрозуміти, чому я так пишаюся цим шматочком пластику. Не кожен може похвалитися, що він залишився з носом... від Гі Лаліберте!
Звичайно — це мій чоловік, він же батько наших дітей, він же відеооператор, монтажер наших програм, головний критик та співавтор, Влад Павленко. «Я перебуваю з тобою набагато більше часу, ніж ти зі мною», — каже він. На моє запитання: «Як це взагалі може бути?!» — відповідає: «Дуже просто: ти начитала закадровий текст — і пішла собі. А я під час монтажу постійно дивлюся на тебе, чую твій голос»... І дійсно, він правий! Впевнена — якби не він, то навряд чи ми святкували б цей ювілей...
Так само як навряд чи це сталося б без нашого продюсера Ольги Глініної котра залишається «за кадром» і відповідає за всю логістику, яка з розширенням географії стає все складнішою.
Ну, яка ще може бути мрія у професійного мандрівника? Звичайно, побачити всi країни у світі. Будемо до неї йти з тією ж наполегливістю, як і перші 20 років.
Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>
Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>
Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>
Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>
У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>
Цього тижня медіа-компанія «1+1 медіа» поширила прес-реліз про те, що припиняє співпрацю з громадською організацією «Телекритика», яку очолює Наталія Лігачова. Вона була й директором однойменного товариства з обмеженою відповідальністю. Ще 12 жовтня на загальних зборах акціонерів було переобрано директора ТОВ «Телекритика», йдеться в офіційному повідомленні. >>
