Останнім часом щось дивне робиться з нашим радіо. То славнозвісний цинік Микола Вересень виступав із вимогою, щоб українці вибачилися перед євреями, то журналісти «Голосу столиці» 14 листопада 2015 р. «заспівали» на ту саму тему. Сказав якось оратор: «В украинском крестьянстве генетически заложен антисемитизм». Отак єднаємось...
Українські хлопці одружуються на дівчатах різних національностей. Дівчата, у свою чергу, виходять заміж за хлопців, не питаючи, якої вони національності. Але декому так свербить, так хочеться збурити в Україні національну ворожнечу, так хочеться, щоб було веселіше, як от у Парижі чи Брюсселі. А тим часом солдати, які служать в АТО, втрачають руки-ноги, повертаються каліками, гинуть, сподіваючись вибороти незалежну державу.
Хто ж дозволяє такі радіопередачі? Люди дивуються, куди поділися українські пісні? Що за бурда заповнює радіоефір? У тому числі і на «Промені». Хто нищить українське мистецтво, де ті міністри культури, зокрема В’ячеслав Кириленко? Мистецтвом можна і державу зруйнувати, точніше антимистецтвом.
Навіть при Союзі можна було почути по радіо польські, білоруські, єврейські, грецькі та інші гарні пісні і, звісно ж, українські. Хто це все зліквідував? Замість цього — дешеве просторікування про відродження автентики та бідкання «Дайте грошей на культуру».
По радіо мають транслювати нормальні якісні пісні, вірші, оповідання, а не безкінечні розповіді про матраци «Дормео» та всяке інше. Куди поділись чудові пісні Раїси Кириченко, зокрема «Чураївна», «Солов’їне танго» І. Бокача, дует «Росичі» та багато-багато інших прекрасних українських виконавців? Ледве пережили Новий рік з усім цим натужним реготом, плиганням, пустопорожнім «мистецтвом».
Молодці турки — гонять фільми про любов. Хоч що-небудь дивимось (між нахабною рекламою) та чекаємо відродження національного кінематографа.
Ніна МАРТИНЮК
Київ