Насолили Росії

Після багатозначно грайливого «Ла-ла-ла» — девізу Восьмої виставки «Карикатуристи України», яка не обмежилась експозицією в галереї «Майстерня» у Центральному будинку художника, а мала восени продовження у Київському військовому шпиталі та Бібліотеці імені Вернадського — організатори дев’ятої виявили в цьому сенсi лібералізм. Мовляв, учасники, кількість яких зростає, а географія потроху ширшає, — люди дорослі й достатньо свідомі, щоб їм нав’язувати щось інше, крім «вільної теми». Забігаючи наперед, зазначимо, що в цілому така стратегія оргкомітету себе виправдала — «бездевізна» Дев’ята виставка у традиційній галереї традиційного будинку благополучно відкрилася 25 березня цього року (також традиційно — напередодні Дня сміху) і, за першими відгуками, має успіх.

Навіщо вигадувати якийсь девіз (легше — велосипед!), якщо він чітко випливає з духу і букви представлених робіт? Не знаю, випадковість це чи ні, але прізвища переможців конкурсу імені Валерія Зелінського «Карикатура в українській пресі» за 2015 рік дивовижним чином збігалися з тими стендами експозиції, біля яких найбільше затримувалися відвідувачі. Криворіжець, учасник АТО Анатолій Гайно і донеччанин Микола Капуста — володарі срібних дипломів конкурсу — у своїх творах не тільки демонструють чітку державницьку позицію, а й роблять це дотепно, художньо переконливо, на високому професійному рівні. Те саме можна сказати про карикатури Віктора Голуба з міста Здолбунова на Рівненщині, Олега Гуцола з міста Барисав (Республіка Білорусь), Олександра Коноваленка (Херсон), киян Олександра Монастирського, Геннадія Назарова, Сергія Рябоконя, Олега Смаля і Сергія Федька, Сергія Семендяєва з міста Бердянська Запорізької області, які отримали почесні дипломи.

Однак було б несправедливо, відзначаючи лауреатів, обійти увагою й інших учасників виставки. Про таких, як народний художник України Анатолій Василенко, відомі майстри Олексій Кохан, Радна Сахалтуєв, Володимир Солонько, Олександр Міхнушев, мистецтвознавці та газетні оглядачі, напевно б, заговорили, якби вони представили публіці раптом «щось не те». Але ж порох у порохівницях не просто є — ще й позичити декому можуть. Відвідувачів виставки карикатуристів можна порівняти з коміками, яких «люди з вулиці» безуспішно намагаються розсмішити. Очі розбігаються! І якщо вже такий відвідувач зупинився біля якоїсь роботи і щиро посміхається, а то й регоче, то це багато про що говорить…

Щодо тематики впадає у вічі одна тенденція, і цю точку зору автор нікому не нав’язує, вважаючи її суб’єктивною. Якщо брати тему (умовно) «АТО—Путін—Росія» у співвідношенні з темою (також умовно) «Внутрішня політика і соціалка», то сегмент другої стає дедалі вагомішим.

Не можна не сказати добре слово про карикатуристів, які начебто недавно влилися до загону постійних учасників, але мають свій неповторний стиль і почерк, зокрема тяжіння до філософічності. Йдеться про киян Анатолія Кізлова, Кирила Володіна-Панченка, Олену Цуранову.

Ложка дьогтю? Ну, якщо такою вважати «погляд» українського карикатуриста на конфлікт із Росією начебто зі сторони. Мовляв, чубляться «брати», і не розбереш: хто правий, а хто винен... Мимоволі кортить запитати такого автора: «Пане, а ви часом не з Марса?».

Кілька стендів на виставці — номери «Перця на передовій» — «бойових листків», які другий рік видають ентузіасти, художники, письменники, журналісти. Для них, як і для широкої публіки, гарна новина: в осяжному майбутньому почне нове життя часопис «Перець. ХХІ століття». Людина, яка готова очолити цей непростий проект, — відомий в Україні видавець і журналіст Юрій Цеков, був гостем події.

Виставка триває. Але організатори не виключають, що на неї чекає та сама доля, що й попередню, тобто продовження восени, і необов’язково — у Києві.