Помайдання-2,
або Бої на парламентсько-урядовому фронті
У наступі парламентські загони:
Праворуч холостими б’є Ляшко.
У «Солідарності» підмочені патрони,
Тож більшість попадають в «молоко».
У «Самопомочі» хоч порох і сухенький
І нібито пристріляні уже,
Та їх не батальйон, не рота — жменька,
Тож обережно лізуть на рожен.
Білосердечні, що не раз вже биті,
Надіються на міни, як завжди.
Їх зиск — в напіврозбитому кориті.
А що до чого — заметуть сліди.
«Народний фронт» уперто в обороні,
Хоч битву вдруге вже програв.
Командувач — в народному полоні,
Бо українським Маршаллом не став.
А інші що? У того — хата скраю,
У тих — носи по вітру вже давно,
А ті команди «фас!» лише чекають,
А ті — гранати в пазухах ховають
Й жбурнуть готові в будь-яке вікно.
Таке ось маєм друге помайдання:
Війна безжально теше ще хрести,
У когось кожен день — недоїдання,
А ці, як пси, гризуться за пости.
Ну а Верховний? Як ОБСЄ —
Спостерігає, підраховує і мирить,
Ні жити їм, ні вмерти не дає.
То, може, справа в кардиналах сірих???
Аркадій МУЗИЧУК
Київ