Василь Яніцький: Бурштинова мафія — це не лише місцеві старателі, потоки йдуть до столиці

У розпал сезону в школах півкласу відсутні на заняттях

— Пане Василю, у слові «Полісся», «поліщуки» є корінь «ліс». Довгий час поліщуки виживали за рахунок лісу, були його органічною частиною. А зараз ці ж самі поліщуки варварським видобутком бурштину нищать середовище свого існування. Ви, як уродженець тих країв, можете пояснити, у чому тут причина?

— Ця хвороба торкнулася не лише поліщуків, а й усіх українців. І тут є два чинники. Перший полягає в тому, що за останню чверть століття рівень життя людей знизився у рази. А головне — зникло відчуття стабільності. За радянських часів були вклади на ощадкнижках — вони згоріли. Взяли орієнтацію на долар — за ці двадцять років три чи чотири рази траплялося різке коливання курсу. А ціни ростуть постійно, причому на все: і на бензин, і на харчі, і на ліки.

З іншого боку, великий вплив на свідомість людей має телевізор. Він є практично в кожній хаті. І за ці роки з ефіру українського телебачення практично зникли програми про українську культуру, про мораль, про екологію. Їх замінило «Світське життя» та розмови про те, в кого крутіша машина чи мобільний і хто носить «Луї Віттон», а хто «Армані». Ще років три тому це були топові теми в нашій політиці. Не хто які закони пропонує, а хто скільки заробляє — це було мірилом «української еліти». І люди теж почали думати, що головне в житті не мораль, не культура, не екологія, а гроші. Тим більше що в житті вони бачать те саме: ідеш у лікарню — треба гроші, дітей вивчити — треба гроші, щось купити дитині — треба гроші. І не просто звичайну «мобілку» для зв’язку, а смартфон, бо ж засміють.

— Але ж це вже соціальна катастрофа.

— На жаль, доводиться це констатувати. Гроші — це не лише благо, а й велике випробування. Нищаться ні тільки ліси й дороги, а й історичні пам’ятки — не так давно через бурштинників, які підмили колію, була зупинена унікальна «кукушка», найдовша в Європі вузькоколійка Антонівка—Зарічне, що ввійшла до реєстру семи чудес Рівненщини.

Найстрашніше, що в це масово втягують дітей. Хлопці 10-12 років бовтаються в болоті, шукаючи каміння. У розпал сезону в школах практично півкласу, а то й більше відсутні на заняттях. Я вже мовчу про майбутнє здоров’я цих дітей. І не лише учні «промишляють», а й учителі. Як результат — минулого року Рівненська область посіла «почесне» третє місце за кількістю шкіл, де випускники не склали ЗНО з української мови. Апофеозом цього, як я вважаю, маразму стало затримання під Маневичами бригади бурштинників, яку очолював священик із Кузнецовська. За його словами, таким чином він збирав гроші на храм.

«Разом із грошима в регіоні з’явилися не лише авто та маєтки, а й багато незареєстрованої зброї»

— Зараз усе частіше можна почути розмови про так звану Бурштинову народну республіку. Наскільки обґрунтовані ці розмови?

— Для того, щоб говорити про якусь республіку, потрібно, щоб там був свій координаційний центр, а цього поки що немає. Так, є села, які у нас називають «окремими республіками», але я б не пов’язував це тільки з бурштином. Там і років десять тому була «своя влада» і туди міліція зайвий раз боялася поткнутися.

Але тут йдеться про інше. Ніщо так не розбещує людину, як безкарність. А за весь цей час за незаконний видобуток бурштину нікого ж серйозно так і не покарали. І не лише серед самих копачів, а й серед тих, хто це все «благословляє». А не карають — значить можна. Бери, доки є можливість, бо ж усі беруть. Спочатку думалося, що це тимчасово, що все під контролем. А нині справді склалася ситуація, що ні місцева влада, ні правоохоронні структури врегулювати справи власними силами вже не спроможні. З одного боку, реально не можуть, з іншого — не зовсім і хочуть, а з третього — немає вказівки згори. Бо ж бурштинова мафія, як зараз кажуть — це не лише місцеві старателі, а потоки йдуть і до столиці. І кожен день такого бурштинового безвладдя на Поліссі дискредитує владу в очах місцевих жителів. Люди бачать, що реальної боротьби немає, а є її імітація, з екранів телевізорів говориться одне, а на ділі все відбувається зовсім не так.

До речі, остання хвиля активності бурштинників збіглася в часі з реорганізацією міліції в поліцію та переатестацією правоохоронців. І це не випадково: попри усталену думку, що правоохоронці всі до одного були задіяні в бурштиновому бізнесі, це не зовсім так, і все-таки міліція була хоч невеличким, але стримуючим фактором. А так, доки одних відповідальних осіб звільнили, а інших іще не призначили, усі кинулися в ліс, щоб урвати своє, доки є можливість. Причому, як свідчать оприлюднені недавно СБУ записи розмови «кришувателів», найбільшу активність проявляють ті з «правоохоронців», хто не пройшов атестацію, але якимось дивним чином лишився «на потоках».

— У липні минулого року ви опинилися в епіцентрі протистояння старателів із правоохоронними органами в Дубровиці. Ви тоді стали на бік старателів. Які їхні аргументи?

— Я тоді став на бік справедливості, бо виникла ситуація, що одні й ті ж люди вчора давали «білети», а сьогодні почали демонструвати активність і ганяти людей. Тоді в Дубровиці більше говорили пристрасті і їх треба було вгамувати. А старателі мають один аргумент: «Це наша земля, дайте нам працювати». З одного боку, їх зрозуміти можна — іншої роботи в регіоні практично немає. Раніше вони об’єднувалися у будівельні бригади і їхали в Росію робити ремонт. Останні два роки ситуація змінилася — в Росію уже не поїдеш. А тут відкрилася золота жила, яка дає можливість і гроші неабиякі мати, і бути біля дому, біля родини, нікуди не їхати. І вони за це триматимуться до останнього.

З іншого боку, разом із грошима в регіоні з’явилися не лише дорогі авто, квадроцикли та триповерхові маєтки, а й багато незареєстрованої зброї. Перестрілка на Рокитнівщині, яка сталася нещодавно, — черговий тривожний дзвоник.

— Днями очільник Рівненської ОДА Віталій Чугунніков звернувся до міністра внутрішніх справ iз проханням ввести Національну гвардію в регіон, щоб навести порядок. Наскільки силові методи можуть допомогти врегулюванню ситуації?

— Силові методи можуть на деякий час стабілізувати ситуацію. Минулого року, після того як Президент України Петро Порошенко дав наказ розібратися з нелегальним видобутком бурштину, півроку була відносна тиша. Але це не знімає питання. Коли повінь, неможливо постійно зміцнювати дамбу, потрібно організувати відведення води, дати їй вихід. Так само і тут. Єдиний вихід для стабілізації ситуації — це легалізація видобутку бурштину, щоб правила гри диктували не корупціонери чи кримінальні елементи, а держава. Щоб кошти — а це величезні кошти — нарешті пішли не в чиїсь кишені, а в місцевий і державний бюджети. Щоб на цьому заробляли не Польща чи Китай, а Україна.

«Світові фінансові структури рано чи пізно запитають нас: хто кого дурить?»

— Законопроект №1351-1«Про видобування та реалізацію бурштину» був прийнятий у першому читанні ще у квітні минулого року. І вже півроку, як профільний комітет, який очолює Микола Томенко, схвалив його до другого читання. Але його й досі не виносять до сесійної зали. Чому?

— Коли ми розробляли цей законопроект, ми радилися з багатьма фахівцями, намагаючись врахувати всі можливі варіанти і розробити формулу, яка задовольнила б усіх: і старателів, і державу. Розуміючи серйозність ситуації, ми зробили все у максимально короткі терміни — законопроект був переданий до Верховної Ради вже у грудні 2014 року. Був запропонований варіант, коли на рівні облрад створюються комунальні підприємства, які контролюють процес видобутку бурштину, а весь знайдений камінь реалізується на відкритих аукціонах через бурштинові біржі, 20% від реалізації каменю старателі сплачують за користування надрами.

— Але після прийняття цього законопроекту в першому читанні розгорілася велика дискусія і з різних сторін залунали закиди щодо його корупційної складової.

— Корупційну складову можна знайти в будь-якому законі, тим більше у галузі, яка оперує такими шаленими сумами. І ідеального закону, який би абсолютно влаштував усі сторони, ми не випрацюємо і за сто років. Але дивіться інше: після прийняття законопроекту №1351-1 у першому читанні до нього було запропоновано більше півтисячі поправок. У жовтні на засіданні профільного комітету майже 400 поправок було розглянуто, більше 80 із них — враховано. Тепер законопроект значно відрізняється від того, який був прийнятий у квітні — постаралися врахувати всі зауваження і застереження. Але про це ніхто ніде не говорить. Зате всі говорять про можливі корупційні схеми. Це в той час, коли весь бурштиновий бізнес тримається на криміналі та корупції. Виникає питання: чи випадково це? Я не хочу звинувачувати критиків цього законопроекту в упередженості, але складається враження, що їх використовують ті, хто зацікавлений, щоб така ситуація зберігалася якнайдовше.

— Ви сказали, що законопроект №1351-1, винесений на друге читання, відрізняється від першого варіанта. В чому принципова різниця?

— Зміни досить суттєві. Ми зняли найбільш дискутивне питання — утворення комунальних підприємств. За новою редакцією облради, де виявлено поклади бурштину, мають розробити Програми геологічного вивчення бурштиноносних надр та забезпечення рекультивації земель, рада також надає попереднє погодження надання надр у користування на отримання спеціального дозволу.

Законопроектом передбачені умови обов’язкової рекультивації земель. Зокрема, проект доповнено нормою: якщо старатель не сплатить вартість робіт iз проведення рекультивації відповідно до укладеного договору, він не матиме права подати заявку на укладення договору про видобування бурштину на новій ділянці. Право на розробку власних земельних паїв надаватиметься поза чергою, всі інші старательські ділянки йтимуть через аукціон.

25% рентної плати за користування надрами для видобування бурштину йтиме до бюджету. До речі, в державний бюджет цього року уряд уже заклав 1,5 мільярда гривень, які планує отримати від цієї рентної плати.

— Які перспективи прийняття цього законопроекту?

— Хочеться вірити, що реальні. Інакше буде повний хаос і екологічна катастрофа. А за цим може настати й економічна катастрофа, оскільки світова спільнота просто відвернеться від нас. Наш уряд стоїть із простягнутою рукою в очікуванні чергового траншу МВФ, а в цей час польські прикордонники затримують півтори тонни бурштину вартістю 5,6 млн. євро. А китайці щороку звітують про закупівлю в Україні бурштину на більш як мільярд доларів. Невже ви думаєте, що світові фінансові структури настільки дурні, що рано чи пізно вони не поставлять нам конкретне запитання: хто кого дурить? Тому закон треба приймати і якнайшвидше.

— Ви вважаєте, що Закон зможе вирішити всі проблеми з видобуванням бурштину?

Ні, але він дозволить хоч якось контролювати і місця видобування, і процеси рекультивації земель, і — а це головне — кошти, які досі йдуть у приватні кишені, підуть у бюджет. Закон має заборонити варварські помпові методи видобування бурштину, запропонувавши натомість більш екологічні кар’єрний (коли знімається родючий шар ґрунту, а пісок просіюється на транспортері) чи ровний (коли так само знімається шар ґрунту, а на його місці копається рів, який заповнюється водою).

Але це — перший крок. Потрібно запросити спеціалістів і розробити перспективні програми розвитку Полісся. Щоб люди вкладали свої кошти не в чергові авто чи триповерхові котеджі, а в відродження промислового потенціалу краю: міні-пекарні, заводи з переробки овочів і фруктів, виробництво торфобрикетів, переробку того ж бурштину на ювелірні вироби, в зелений туризм. Це буде гарантія того, що, коли закінчиться бурштинова лихоманка, край буде розвиватися і далі. Полісся має цей шанс і ним необхідно скористатися.