Виявляється, на вулиці Прорізній, що в центрі Києва, крім Молодого театру є ще один дуже цікавий культурний об'єкт із назвою «Камера». Це, мабуть, єдина в столиці фотогалерея. Тут у рамках Року Польщі в Україні відкрилася досить цікава виставка «Фотографи з Польщі. 6+2». Шестеро приїхали з Варшави — всі вони члени одного фотоклубу, а двоє працюють у нашій країні: це посол Польщі в Україні Марек Зюлковський і Збігнєв Шевчик, керівник торгового представництва країни-сусіда. Кожен автор представляє винятково себе і, звісно, батьківщину. Посол здивував концептуальним підходом до дійсності. Перекреслив синє, чисте, мирне небо чорним товстим проводом, зробив його «в клітинку» символічною решіткою. Наше це небо, чи небо над вільною Польщею? — не ясно, мабуть, просто небо над землею. Як не дививсь, а очі впираються в павутину проводів і решіток.

Мемуари — жанр благодатний, але дуже таки підступний. Оскільки людині, яка взяла на себе сміливість писати про того, кого знала й любила давно, з ким прожила під одним дахом не один десяток років, надзвичайно важко відмежуватися від суб'єктивізму, від звички бачити у своєму героєві лише чесноти, від, можливо, надмірної інтимності, яка звучить наче сама собою, без волі на те автора. Чи переймалася усім цим Людмила Стельмах перед тим, як почати писати спогади про свого чоловіка, драматурга Ярослава Стельмаха? Мені здається, ці умовності, які ще називають вимогами жанру, її благополучно обійшли. Книга «Мій кіт за тобою скучив» ніколи не стане взірцем класичних мемуарів. Її відвертість заперечує канони і форми, а бажання зберегти свою любов до чоловіка і після його смерті для Людмили Стельмах було рушієм ідеї цієї книги. Власне, без такого величезного бажання спогади були б перенасичені хронологією, фактами, для людяності там просто-напросто не знайшлося б місця.

Коли сонце всю ніч накопичує енергію, воно обов'язково зійде вранці. Так казав Заратустра. «Іди і людям правду говори, — / Твоя мовчанка може стать ганьбою». Так казав Дмитро Павличко. Слово, налите по вінця, як і сонце — не може не спалахнути. Такий закон буття. Така традиція природи...