Тому що... не овеча отара

      На шабаш брутальної наруги над волею та гідністю тисяч полтавських студентів і учнів технікумів, профтехучилищ перетворилася так звана «урочиста хода» під девізом «Молодь проти провокацій та революцій». За повідомленнями провладної преси, організувала її Коаліція молоді Полтавщини «Ми обираємо Януковича». Хто був справжнім ляльководом цього брудного дійства, кореспонденту «УМ» розповіли більше десятка керівників і викладачів навчальних закладів, яких змусили поставити у стрій своїх підопічних.

      Того дня зі структурних підрозділів облдержадміністрації їм наказали забезпечити «масовку», довівши конкретні цифри чисельності представництва кожного навчального закладу. При цьому попередили, що обов'язкова «явка» студентів і учнів на позаурочний (!) захід вищестоящими «церберами» від влади буде контролюватися найжорсткіше, з подальшими оргвисновками стосовно відповідності посадам для їхніх «неблагонадійних» підлеглих, котрі, не дай Боже, зірвуть кількісний «план до двору».

      Але на що, власне, запрошувати юнаків і дівчат? Казали: на марш і мітинг миру з нагоди відповідного міжнародного дня. А ви, мовляв, хіба за війну? Хоча для студентів і «петеушників» набагато переконливішим за подібні абстрації був суто матеріальний аргумент: не прийдете на той марш — забудьте про стипендії... До речі, тих же таки учнів профтехучилищ зганяли у центр Полтави практично під розписку. Абсолютна більшість із них ще не досягла повноліття — тож кожен перед цим масовим виходом у люди мусив особистим підписом засвідчувати своє ознайомлення з елементарними правилами руху.

      Хоча тих правил, здається, взагалі не існує для «масовиків-затійників» від влади. Попри те, що в центрі Полтави є спеціально відведене для масових зібрань місце (саме туди, до стадіону «Ворскла», влада завжди відсилає опозицію), «погоничі» студентської ходи умисне вибрали найбільш «убивчий» для транспорту маршрут, який практично блокував головні магістралі центральної частини міста. Причому закінчувався цей «марш миру» (!) мітингом у самісінькій пуповині Полтави, біля відомого «орла», який уособлює «славу русского оружія».

      Та подібні «нестиковки» видаються квіточками у порівнянні з «ягідками» цього театру абсурду. Тільки-но кілька тисяч полтавських студентів і учнів по закінченні пар та уроків (значній частині з них узагалі перервали навчальний процес) підтяглися до центру міста й під недремним оком своїх викладачів, кураторів груп, вихователів, завідувачів кафедр, деканів почали шикуватися в довжелезну колону, як ті ж таки ляльководи розбавили її «клакерами» з молодіжних «підтанцьовок» правладних партій. Останні одразу розгорнули заздалегідь підготовлені в легальних і «тіньових» штабах «єдиного кандидата» від влади транспаранти з «наймирнішими» блюзнірськими написами типу «Студенти за Януковича», «З Януковичем — пенсії, стипендії, з Ющенком — революції, злидні», «Якщо Ющенко — голова, то Америка — шия», «Югославія, Грузія, Україна? Нова вісь зла?» тощо. Точнісінько такі ж написи на транспарантах можна буде побачати пізніше у телезвітах «темникових» каналів про аналогічні акції ровесників у інших обласних центрах — криза жанру, панове «темникотворці»?

      Колона загула від обурення. Словесний туман про «похід миру», «антивоєнний марш» розсіявся, і навіть невстигаючим «петеушникам» стало зрозуміло, що студентів і учнів знову втягнули в огидну піар-акцію за Януковча і проти Ющенка. А оскільки абсолютна більшість із них до згаданих головних конкурентів у боротьбі за президентське крісло ставиться з точністю до навпаки і добре усвідомлює облудність перелічених вище гасел, то чимало юнаків і дівчат почали висловлювати своє «фе» стосовно брудного дійства «рідним» викладачам, кураторам, деканам. Педагогам же, котрі ще вчора вчили своїх вихованців моральності, непоступливості принципами, й доводилося відводити погляди й посилатися на власну цілковиту залежність від указівок згори.

      Власне, чимало викладачів також зверталися до керівництва зі словами  обурення. Частина з них, зіславшись на власні політичні переконання, взагалі відмовилася крокувати «за Януковича» й залишила осоружний стрій. За ними почали «линяти» з примусового заходу й найхоробріші студенти та учні. Хоча більшість з останнніх, пам'ятаючи про найсуворіше попередження стосовно позбавлення стипендій та інших можливих неприємностей, аж до виключення з альма-матер, залишити колону не наважились. Але вона вже зовсім не нагадувала покірну овечу отару.

      Молодь почала відверто «приколюватися», по-своєму знущатися над організаторами брудного спектаклю, перетворюючи «урочисту ходу» на фарс. Насамперед — кидала під ноги й топтала «Я-каючі» паперові агітки. Тож після примусового маршу кілька центральних вулиць Полтави були буквально встелені недешевим, але добряче пошарпаним руками й ногами агітаційним «секонд-хендом» із зображенням чималого «фейсу» єдиного кандидата від влади і нагадували суцільний смітник. Водночас юнаки та дівчата «на ура» сприймали проющенківську пресу й листівки, що їх розповсюджували в колоні й на мітингу активісти опозиції з того ж таки студентського середовища. Коли на одному з відрізків ходи «за Януковича» до її учасників через мегафон звернувся відомий на Полтавщині політик-«нашоукраїнець» Олександр Кулик, студентство охоче відгукувалося на його заклики скандуванням «Ю-щен-ко!».

      До згаданого пам'ятника-«орла», де відбувався мітинг, дійшли далеко не всі — значна частина молоді «загубилася» по дорозі. До речі, головним промовцем на молодiжному (!) мітингу був керівник обласного громадського виборчого штабу на підтримку Януковича, ректор Полтавського університету споживчої кооперації Олексій Нестуля. Цей учорашній «ідеологічний» заступник голови облдержадміністрації має вчений ступінь доктора історичних наук, донедавна досліджував період сталінщини. Тепер у пана професора з'явився невичерпний матеріал для порівнянь і висновків: у цинічному «вправлянні мізків» молоді нинішній український владний режим переплюнув, здається, не тільки Сталіна, а й командирів гітлерюгенду...

      Частинi студентів, які все ж наважилися зігнорувати брутальну «зобов'язалівку», ще кілька днів довелося «звітувати» в деканатах про власну неявку на контрольований владою захід вигадками про «поважні причини». На такі «дрібнички», як порожні шлунки (після пар і уроків юнаки та дівчата просто не встигли пообідати) і хвилювання батьків, котрі не дочекалися своїх чад (особливо тих, які доїжджають у Полтаву з ближніх сіл, райцентрів, і саме через нав'язану владою ходу запізнилися на потяги, автобуси) у визначений час, звісно, не зважали. «Відступникам»-викладачам, яких також викликали на «задушевні бесіди» з керівництвом, наступали на найболючіший «мозоль»: мовляв, якщо ви не думаєте про власну кар'єру, то подумайте хоча б про колег, котрим залишилося кілька років до пенсії, про рідний колектив, який тепер зацькують перевірками...

      Певно, з огляду на непередбачуваність і «неблагонадійність» усе більшої кількості потенційних учасників подібних масовок, зганяти полтавських студентів на загальноміський захід осуду «націоналізму і політичного екстремізу» в образі 17-річного івано-франківського «яйцеметальника» влада не наважилася. За зразком сумнозвісних 30-х років минулого століття добровільно-примусові мітинги і збори тут провели безпосередньо в навчальних закладах. Причому майже через тиждень після дешевої клоунади кандидата від влади, провокативну сутність якої за цей час «розкусили» навіть у найвіддаленішому полтавському селі.

      Водночас брутальне політичне «пресування» тих же таки студентів у полтавських вузах з наближенням виборчої «години Ч» тільки посилюється, переходить у відверте полювання на відьом. Особливу рвійність у цьому виявляють «цербери» з технічного університету, котрі вже напосіли на «студиків», якi дали згоду працювати в дільничних виборчих комісіях як представники реально опозиційних кандидатів. Хоча прояви подібної злочинної «опіки» юнаків і дівчат з боку вузівських адміністрацій спостерігаються зараз майже повсюдно. Тож значна частина вже затверджених членами дільничних комісій студентів пишуть тепер «відмовні» заяви. Чому? Та тому, що викликали в деканат, погрожували, залякували виключенням із вузу.

      Замовники і виконавці таких суто кримінальних «виховних годин» сподіваються, що нажахана молодь передовсім задля власного спокою не буде «світитися» зараз офіційними заявами і повідомленнями. При цьому чомусь забувають про інше: ні студенти, ні більшість викладачів на склероз не страждають. І через місяць-другий уже в кабінетах слідчих до найдрібніших деталей пригадають дії тих, хто примушував їх шикуватися у владну колону чи брутальними погразами «відмовляв» від співпраці з опозицією, власне, перешкоджав реальному волевиявленню, перевищував службові повноваження, використовував їх зі злочинною метою.