Тема міжетнічних та міжнаціональних стосунків стає все популярнішою в ході нинішньої виборчої кампанії. Втім суспільству нічого доброго від такої дискусії чекати не доводиться, оскільки етнічну карту політики витягують із засаленої колоди як дієву технологію передвиборчої агітації та пропаганди, як популістський засіб підняти власний рейтинг або тицьнути виборця носом в уявну національну пляму на іміджі опонента. Тим часом у передвиборчих програмах кандидати в президенти приділили міжнаціональним стосункам дуже мало уваги.

Жаль тому, що знаю його відтоді, коли він ще й не прийшов на цей світ. Себто пам'ятаю його матір, незрівнянну красуню Оленку Антонів, яка вирізнялася серед львівської студентської молоді 60-х років рідкісною жіночою вродою і не меншою красою душі. Згодом вона стала першокласним лікарем-доброчинцем, розпорядником громадського фонду опіки над політв'язнями та членами їхніх родин. А з батьком В'ячеславом Чорноволом ми познайомилися 8 січня 1960 року (другий день Різдва Христового), коли його, студента-журналіста Київського університету ім. Т. Шевченка, поселили в нашій кімнаті гуртожитку Львівського університету ім. І. Франка. В'ячеслав приїхав до Львова попрацювати у багатющих фондах наших бібліотек. Відтоді мені судилося пройти з ним поруч протягом нелегких сорока років життя.

На шабаш брутальної наруги над волею та гідністю тисяч полтавських студентів і учнів технікумів, профтехучилищ перетворилася так звана «урочиста хода» під девізом «Молодь проти провокацій та революцій». За повідомленнями провладної преси, організувала її Коаліція молоді Полтавщини «Ми обираємо Януковича». Хто був справжнім ляльководом цього брудного дійства, кореспонденту «УМ» розповіли більше десятка керівників і викладачів навчальних закладів, яких змусили поставити у стрій своїх підопічних.