Шовініст
«Чужий безмежно»... У напівдрімоті
епітет виник, мов фантом, як завше...
І тут — дзвінок! І іншій вже турботі
віддавсь, той «зойк» під вечір лиш згадавши.
Про кого це? Або про що? Їй-Богу,
непросто тут обрати «кандидата»...
Загарбник, що бере тебе в облогу?
Назвати так ворожого солдата?
А що солдат? Дістав наказ — воює.
Тоді прибулець, може, з Х-планети?
Чи той, чиє лихе наймення всує
не вимовити вистачить кебети?
Ні, все не те! Абстракції суцільні!
«Чужий безмежно»... Тут емоцій безмір.
А може...
У ненависті двожильний,
що люттю живлять корені старезні
таких, як він, й орди звірячим шалом.
На ньому хрест — буває і без нього
(За Симоненком, курда нищить жалом
чужий йому безмежно звір двоногий!).
Так, шовініст! Роззявлена могила
його ніяк до себе не діждеться.
Його безмежну чужість вже несила
терпіти в світі шор та індульгенцій.
Писав же Гоголь: Помста є Страшною!
Він ґоблін чи чаклун з очима риби —
фінал гряде! І там навряд чи дно є,
куди впаде навік миршава «глиба».
Микола ЦИВІРКО
Київ