Молочні ріки в полоні паразитів

Вісім днів тривала на Вінниччині акція протесту, влаштована селянами Бершадського району. Перекриттям автомобільної траси державного значення Умань—Вінниця мешканці сімнадцяти сіл добивалися закупівельної ціни за молоко. Заготівельники корпорації «Рошен» ультимативно купували його трохи більш ніж по три гривні, тоді як довкола давно платять не менше чотирьох. Протест тривав iз неодмінним революційним атрибутом — блокпостами.

Хто у змові?

«Раніше ми блокували тільки молоковози. Сподівалися, що начальство у Бершаді чи Вінниці почує нас, допоможе зустрітися з тими, хто платить за молоко, але цього не сталося. Ми тільки собі шкоди наробили, бо ж не здаємо молоко, то й грошей не маємо», — розповіла одна з учасниць акції Любов Станіславівна.

Сільський голова Джулинки Петро Швець вважає, що заготівельники молока змовилися між собою платити однакову ціну. Інакше, каже, не було б так, що всі п’ять підприємств, які закуповують в селі молоко, брали його за однаковою ціною — 3,2 гривні за літр.

«У сусідньому Гайворонському районі Кіровоградської області, а це від нас п’ятнадцять кілометрів, дають по 4,2-4,3 гривні за літр, — пояснює сільський голова. — Гайворонський завод у нас теж бере молоко, але платить менше, ніж іншим, ті самі 3,2 гривні. То хіба це не змова? Заборонити людям добиватися справедливості не можу. Я разом з ними був на місці пікету. Ми, звісно,співчували тим, хто не мав можливості проїхати через село, але нас доводять до такого стану й таких дій».

Постраждали всі, а розплачуватися — виробникам?

Напередодні молочного майдану, на одній із нарад у Бершаді, переробники молока намагалися довести, що не можуть підвищити закупівельну ціну через нібито невисоку якість сировини, яка заготовляється у приватному секторі, значні витрати на транспортування, втрату російських ринків збуту для виготовленої ними продукції тощо. Але аргументи виробників молока щодо занижених закупівельних цін на нього переконливіші. Через зростання цін на енергоносії та корми виробляти молоко взагалі стає невигідно. Відтак почало зменшуватись молочне поголів’я.

На відміну від переробників, котрі били на жалісливість, власники корів пропонували своєрідні бізнес-плани, де пояснювалося, за рахунок чого можна було б підвищити закупівельні ціни. Аргументували розрахунки, принісши з магазину пакет молока за ціною майже 18 гривень при собівартості 6 гривень. Чому не можна виділити тим, хто його виробляє, хоч дещицю із 12 «накручених» на їхньому продукті гривень? Були пропозиції вирішити проблему і від голови райдержадміністрації та голови районної ради.

Але проблему традиційно заговорили. На тематичній нараді в ОДА вирішили: «Систему взаємостосунків учасників молочного ринку треба зробити більш ефективною. Йде пошук практичних шляхів врегулювання ситуації». І незрозуміло, скільки б іще тривав той «пошук», якби селяни не вдались до дієвiших заходів. У результаті Хмільницький молокопереробний завод таки визвався платити по чотири гривні за літр молока. Зауважимо, це підприємство не належить корпорації «Рошен».

В очікуванні «нежданчиків»

Наразі соціальна напруга спала. До пори до часу, допоки в державі не буде чергового цінового стрибка або ще якихось сюрпризів. Скажімо, голова Бершадської райради Михайло Бурлака вже зауважив, що молокозаводи готові платити більше у випадку, якщо збір молока відбуватиметься не у режимі «від двора до двора», а з одного пункту. «Збиратимуть iз холодильної установки. Вони є по району, 39 штук, а тепер iще більше буде. Але не всіма установками чомусь користуються, — розповів Михайло Бурлака. — Переробники з Хмільника так і сказали: «За охолоджене молоко дамо 4,50». Тому зараз вирішують, як облаштувати пункт прийому молока. Тут багато питань попутно виникає: і якість молока, і довіз, і перевірка на жирність. Якщо порахувати, у скільки це все обійдеться, напевне, на тих самих 3,50 вийде».

Знову хитрощі під виглядом цивілізації? Тому намети, шини та інші атрибути блокпостів молоковиробники далеко не ховають. Таке життя — постійно треба бути в тонусі. Забули спритні «господарі життя», що Україна — країна селянських бунтів. Останні чималою мірою її і формували.

І не дає спокою ще одне питання: чому потужна корпорація, котра, судячи з оприлюднених фінансових звітів, далеко не збідніла в період війни у країні, «зажлобилась» додати селянам бодай по одній гривні? Ну — всього-на-всього до рівня середньозваженої ціни?