Весна без Надії?!
Чи можна в смерть рушати навесні,
Коли повітря сповнене наснаги,
Жаги творіння, повне тої спраги,
Що створює саме життя?
— Ба, ні! — То є протиприродним, то є гріх,
Шепочуть тут і там. — Терпіти треба.
Колись молитви та й дійдуть до неба.
Тоді спасе Всевишній нас усіх.
Дійдуть... Колись... Можливо... Може, й ні.
Минуть роки, забудуться образи
І, сидячи за кухлем пива, разом
З тюремником моїм співатимеш пісні...
А може, з тими, хто мене зловив,
— З вчорашніми героями Луганди,
Підстилками чужої пропаганди,
Які мене в Московію здали...
Ми толерантні — розумієм ми
І суддів — ну які ж вони бандити...
Така посада. Мусять засудити
Хай і безвинну. Серце лиш щемить
Від словоблуддя, від пустих очей,
Від відчуття огидної облуди,
Від тої толерантності... О, люде –
Не вибачають деяких речей!
Таких, як непорядність, як брехня,
Як ницість, підлість, боягузство, зрада,
І вже напевно, як те робить влада —
Чужа й моя — без сорому, щодня...
Політкоректність нині над усе —
Мій маршал, що мене послав на битву,
Вже тисне руку ворога, й молитва
В устах його прощення всім несе.
З-за ґрат непросто боронить мій світ,
Бо є межа і за межею тою
Вмира надія, вбита пустотою
У душах людських... Скоро яблунь цвіт
покриє край мій любий...
Лицедії продовжать виголошувать промови
Своїм медоточивим язиком
Про скорий рай, про ріки з молоком,
Про те, як люблять вас...
О, суєслови! Слова пусті вбивають всі надії...
Чи можна в смерть рушати навесні?
Чи можна... Наче хто питає...
Нещирість в безнадію проростає
А без Надії як же тій весні?
Валентин БУТ