Нема, не було і бути не може! Ми звикли чути таке з Росії про нашу українську мову і зрідка захищаємося. Але це з арсеналу «Тримай злодія!». І це можна спробувати довести. Мова — засіб спілкування певного народу, який, у свою чергу, має свою національну територію... А де національна територія власне «русскіх» і що є власне «русскій народ»? Історія етногенези такого феномену не зафіксувала... Була територія, заселена бездержавними угро-фінськими племенами; була культурна експансія русичів-українців і був Московський улус Золотої Орди. Звідки ж взялися «русскіє»? Популярне роз’яснення про формування росіян і їхньої мови знаходимо в книжці Миколи Аркаса «Історія України-Русі»: «Чудське плем’я, слабкіше, менш освічене і менш культурне од слов’ян, мішаючись із руськими людьми і перейнявши християнську віру, потроху втрачало свою народність і мову, і з цієї мішанини склалося зовсім окреме од українців, і вдачею, і на обличчя, плем’я, що потім стало зватися великоруске». Науковий погляд на формування російської мови знаходимо, наприклад, у книжці Павла Штепи «Московство»: «Від остаточного потатарщення московської мови врятували сильні впливи Києва. Аж до М. Ломоносова всі москвини вчилися з української граматики Мелетія Смотрицького...» Тривала українізація російської мови.
Багатюща, сильна староукраїнська мова, що нею писали вже в ХІ і подальших століттях науково-філософські твори, могла запанувати в церкві, школі, літературі, уряді, обернутися на мову державну для всієї імперії, мову провідної верстви,.. а від цього лише один крок до гегемонії українців в імперії, два кроки до перенесення імперської столиці до Києва, три кроки до повернення Московщини до стану ХІ століття — колонії. Рятуючись від такої можливості, москвини... стали на протилежний шлях, що підривав, віддаляв московську мову від української. А що самим зробити це було не сила, то закликали на допомогу німців. Розбудовуючи військову потужність, Петро І запрошував сотнями німецьких спеціалістів на державну службу. Бідна московська мова мусила запозичити звичайні, щоденні слова, наприклад: бархат, ванна, глазурь, вахта, лозунг, орден, траур, флаг, шахта, штурман і тисячі інших.
Після війни з Наполеоном «культурний блиск Парижа так приголомшив їх, що вони кинулися надолужувати: вивчати французьку мову та мавпувати звичаї... Мода залишила в московській мові тисячі французьких слів, і знову-таки звичайного, щоденного вжитку». Може, ці історичні факти сприяють проросійським настроям у Німеччині і Франції та пояснюють їхню поблажливу поведінку у врегулюванні воєнного конфлікту на сході України, вважаючи Росію частиною німецько-французького «міра»? Але є слово, яке однозначно вказує «откуда есть пошла земля русская». Це слово «молвить». Язикнути може будь-яка людина і навіть тварина, а от «молвить» можна лише МОВОЮ. Така собі спадкова родимка!!!
Висновок очевидний: державна мова в сучасному світі — це категорія не тільки і не стільки лінгвістична, як політико-державотворча. Президент Петро Порошенко, проголосивши, що, немов би, проблеми мови в Україні більше не існує, образно кажучи, підпалив бікфордів шнур, що неминуче — рано чи пізно — догорить до втрати української незалежності. Кон’юнктурний мовний популізм може дорого коштувати нації. Українці, легко переходячи (при потребі і без неї), часто «із уваженія к собєсєдніку» на російську, підігрують фантому і самі як народ перетворюються на фантома.
Анатолій ЛЮДВИНСЬКИЙ
Полтава